03.09.2012Справа №5002-17/2025-2012
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання"
До відповідача Керченської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (№ 126)
про стягнення основного боргу в сумі 55 403,65 грн., 1081,36 грн. інфляційних, 11125,30 грн. пені, 1585,58 грн. 3 % річних
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - Просолкова І.А., Білялов М.Р., представники
Від відповідача - не з'явився
Сутність спору: Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу за відпущену теплову енергію за період з 01.01.2012 року по 01.06.2012 року у розмірі 132 303, 65грн., передбачену законом за прострочення виконання грошового зобов'язання на момент подання позову до суду суму інфляційного збільшення в розмірі 1081,36 грн., пеню в розмірі 11125,30 грн., а також 3 % річних в розмірі 1585,58 грн. Разом на суму 146 095,89 грн.
Згідно зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 55 403,65 грн., 1081,36 грн. інфляційних, 11125,30 грн. пені, 1585,58 грн. 3 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № К-1 про закупівлю за державні кошти від 21 березня 2012 року.
Згідно ст.22 ГПК України зміна розміру позовних вимог є правом позивача.
Таким чином, позовні вимоги вважаються заявленими відповідно до зменшення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.2004 року по справі № 2-17/896-2002), та інформаційному листу Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року № 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» та п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Відповідач визнає позов в частині основного боргу в розмірі 55 403,65 грн., а в іншій частині позов не визнає, у зв'язку з несвоєчасним спрямування рахунків.
Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.
Розглянувши матеріали справи, суд, -
Згідно договору № 47/009 на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води від 06 листопада 2009 року за умовами цього договору Постачальник (ТОВ «Кримтеплопостачання») бере на себе обов'язок поставляти Споживачу (Керченській виправній колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126) теплову енергію у вигляді гарячої води у потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується повністю оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам (цінам) та у строки, передбачені цим Договором.
Згідно договору № К-1 про закупівлю за державні кошти від 21 березня 2012 року Учасник (ТОВ «Кримтеплопостачання») зобов'язується у 2012 році надати Замовнику (Керченській виправній колонії Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарання в АР Крим) теплову енергію у вигляді гарячої води (теплова енергія) згідно ДКУ № 016/97 затвердженого 30.12.97 № 822:40.30.1 - послуги з постачання водяної пари і гарячої води (включно з холодагентами), а Замовник - прийняти і оплатити теплову енергію. (п.1.1).
На теперішній час згідно Спеціального Витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців найменування відповідача є: «Керченська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (№ 126)».
Згідно п. 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» при зміні найменування про це має бути зазначено у рішенні суду.
Згідно п. 4.1 договору № К-1 про закупівлю за державні кошти від 21 березня 2012 року розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником після пред'явлення рахунку на оплату послуг (рахунок) та підписання сторонами акту приймання-передачі теплової енергії.
Аналогічні вимоги містить п. 6.1 договору № 47/009 на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води від 06 листопада 2009 року.
Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:
Сторонами укладені договори, і відповідно, відносини між ними регулюються цими договорами і нормами, що відносяться до договорів.
У встановленому Законом порядку дані договори до нього з будь-яких підставам недійсним не визнані, та згідно ст. 204 ЦК України є дійсними.
При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.
Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.
В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року "Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя" вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або якщо вони не визнані судом недійсними.
Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договори чи окремі їх пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.
Зацікавленою особою не надано доказів того, що договори, або окремі їх пункти визнані судом недійсними.
При цьому також необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.
Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.
Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання виконуються відповідно до умов договору.
Споживання відповідачем теплової енергії підтверджено актами приймання-передачі та актами звірки взаємних розрахунків.
Акт звірки взаєморозрахунків є належним доказом підтвердження боргу, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року по справі № 19/164/2011).
Відповідачем не надано доказів оплати за спожиту електричну енергію у повному обсязі.
Більш того вимогу в сумі 55 403,65 грн. відповідач визнає.
Згідно ч. 5 статті 78 ГПК України суд зобов'язаний прийняти рішення про задоволення вимог, якщо відповідач вимоги визнає.
Вимоги про стягнення 1081,36 грн. інфляційних, 11125,30 грн. пені, 1585,58 грн. 3 % річних задоволенню не підлягають, оскільки рахунок щодо сплати за спожиту електричну енергію відповідачу спрямований лише 26.07.2012 року.
Тобто, у врахуванням п. 4.1 та п 6.1 договорів прострочка по оплаті почалась після 26.07.2012 року, у той час, як розрахунок по стягненню зазначених платежів передує початку прострочення.
Належних доказів своєчасного спрямування рахунків позивачем не надано.
Так, у даному випадку, виставлення рахунків підлягає доказуванню належним чином, що також відповідає практиці розгляд аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 16 серпня 2012 року по справі № 5002-17/3940-2011).
Позивач посилається на те, що рахунки по оплаті отримав представник відповідача Грищенко С.В.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що Грищенко С.В. був уповноважений на отримання рахунків по оплаті.
У всякому разі позивач не довів зазначеної обставини, а відповідач заперечує щодо його повноважень.
Те, що Грищенко С.В. приносив показання приладів обліку не означає, що він був уповноважений з питань оплати, в тому числі на отримання рахунків.
Позивач при вирішенні питання щодо вручення рахунків вправі був витребувати у відповідача відповідні повноваження на зазначену особу, а за їх відсутності, спрямувати рахунки поштою.
Також необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання нею законодавства або неправильне його тлумачення не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.
Окрім цього, позивач не довів, що на копіях рахунків стоїть підпис саме Грищенко С.В.
Так, позивач також вправі був витребувати від відповідача відповідну довіреність з прикладом підпису Грищенко С.В., чи вимагати від нього засвідчення підпису печаткою.
Доказів того, що в копіях рахунків стоїть підпис саме Грищенко С.В. також не надано.
При цьому необхідно відмітити, що рішення суду не може бути засноване на припущенні.
Необхідно також відмітити, що предметом позову є невиконання обов'язків відповідачем, а не позивачем.
Якщо відповідач вважає, що позивач неналежним чином виконав свої зобов'язання, він вправі заявити свої вимоги у встановленому законом порядку.
Якщо відповідач сплатив заборгованість в період розгляду справи чи сплатить заборгованість після прийняття рішення, це не є підставою для зміни рішення, оскільки при прийнятті рішення суд матеріального та процесуального законодавства щодо вказаної обставини не порушує.
У вказаному випадку зацікавлена особа вправі звернутися із заявою згідно статті 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню повністю або частково.
Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 494 від 12 червня 2012 року на суму 2921,92 грн.
Судовий збір згідно ч. 3, ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягає відшкодуванню відповідачем до державного бюджету пропорційно задоволеним вимогам, та складає 1288,69 грн. (стягнута сума помножена на суму судового збору, яку повинен заплатити позивач щодо уточненої суми позову та поділено на уточнену суму позову) - (55 403,65Х1609,5: 69 195,89 = 1288,69 грн.).
Згідно зменшеної суми позову, позивач повинен сплатити 1609,5 грн.
Судові витрати щодо зменшеної суми позовних вимог підлягають поверненню позивачу в сумі 1312,42 грн. (2921,92 - 1609,5 = 1312,42 грн.) відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Необхідно також зазначити, що статтею 10 Закону України «Про судовий збір» (Прикінцеві та перехідні положення) статтю 47 ГПК України (згідно з якою при поверненні судових витрат видавався наказ чи довідка) - виключено. Згідно листа Державної судової адміністрації України (від 08.02.2012 року № 11-697/12) у даному випадку кошти повертаються органом Державної казначейської служби України, до якої вони були зараховані, при наявності процесуального документу суду про їх повернення.
Сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню відповідно до п. 5 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Закриття та припинення провадження по справі по своїй суті є тотожними поняттями.
Згідно п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.
Згідно ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про повернення судового збору з бюджету.
По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 10.09.2012 року.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 78, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Керченської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (№ 126) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» 55 403,65 грн. основного боргу.
Стягнути з Керченської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (№ 126) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» 1288,69 відшкодування судових витрат з судового збору.
Видати накази.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» із Державного бюджету 1312,42 грн.
В частині стягнення 1081,36 грн. інфляційних, 11125,30 грн. пені, 1585,58 грн. 3 % річних - у позові відмовити.
Суддя В.І. Гайворонський