04.09.2012Справа №5002-17/1806.1-2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест"
До відповідачів:
1.Виконавчого комітету Ялтинської міської ради
2.Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою"
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Комунального підприємства "Міськсвітло"
про визнання рішення та недійсним
Головуючий колегії
Суддя В.І. Гайворонський
Члени колегії:
Суддя В.М. Шкуро
Суддя М.М. Іллічов
Учасники процесу - не з'явилися
Суть спору: Позивач звернувся з позовом про визнання та недійсним рішення № 2062 виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 листопада 2009 року "Про демонтаж рекламних носіїв на території Ялтинської міської ради", та визнання незаконним та недійсним наказу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою"№ 123 від 16 листопада 2009 року "Про демонтаж рекламних носіїв, що належать товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест", у зв'язку з перевищенням повноважень, та відсутністю правових підстав для демонтажу.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року по справі № 5002-33/4568-2010 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест" до виконавчого комітету Ялтинської міської ради , комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - комунального підприємства "Міськсвітло" про визнання рішення та наказу недійсними) в частині вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 2062 від 12 листопада 2009 року "Про демонтаж рекламних носіїв на території Ялтинської міської ради" - в позові відмовлено, в частині вимог про визнання незаконним та недійсним наказу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою"№ 123 від 16 листопада 2009 року "Про демонтаж рекламних носіїв, що належать товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест", провадження у справі припинено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 січня 2011 року по справі № 5002-33/4568-2010 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Буд-Інвест» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року у справі № 5002-33/4568-2010 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2011 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест" задоволено частково, рішення Господарського суду АР Крим від 11.11.2010 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 року у справі № 5002-33/4568-2010 в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 2062 від 12.11.2009 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Господарського суду Автономної Респубілки Крим від 11.11.2010 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 року залишено без змін.
Таким чином, на цей час розглядається вимога про визнання та недійсним рішення № 2062 виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 листопада 2009 року "Про демонтаж рекламних носіїв на території Ялтинської міської ради".
Відповідачі щодо позову заперечують, вважають, що порушень стосовно демонтажу рекламних носіїв позивача не існує.
Третя особа у поясненнях вказує, що вона прийняла участь у демонтажу рекламних носіїв, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест".
Розглянувши матеріали справи, суд, -
12 червня 2005 року між виконавчим комітетом Ялтинської міської ради (виконком) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест" (підприємство) був укладений договір № 022-а про розміщення зовнішньої реклами.
12 листопада 2009 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради прийнято рішення № 2062 "Про демонтаж рекламних носіїв на території Ялтинської міської ради", згідно якого вирішено демонтувати рекламні носії типу "білл-борд"- 37 шт. та "сіті-лайт"- 83 шт., що належать товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест", розташовані на території Ялтинської міської ради, протягом 15 днів, силами комунального підприємства "Міськсвітло"і комунального підприємства "Комбінат благоустрою"; демонтовані рекламні носії зберігати на складі комунального підприємства "Міськсвітло"і комунального підприємства "Комбінат благоустрою" протягом одного року з дня демонтажу, та їх повернення власнику після сплати ним заборгованості по платежам за право тимчасового використання місця розміщення рекламних носіїв, вартості демонтажу, транспортування та зберігання.
На виконання цього рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради, комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою"16 листопада 2009 року, наказом № 123 відповідальним особам повинно організувати роботи з демонтажу рекламних носіїв, підготувати кошториси на роботи з демонтажу рекламних носіїв, організувати тимчасове зберігання демонтованих рекламних носіїв.
Згідно постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2011 року по цій справі, під час нового розгляду справи необхідно з достовірністю встановити, та дати оцінку наявності у Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, як суб'єкта, який здійснює контроль за додержанням Правил розміщення зовнішньої реклами, права приймати рішення про демонтаж рекламних носіїв.
Відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах регулюють Типові правила розміщення зовнішньої реклами (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067), та Правила розміщення зовнішньої реклами на території Ялтинської міської ради (затверджених рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 11 березня 2004 року № 234), Правилами благоустрою територій міста Ялта (Додаток № 1 до рішення 7 сесії Ялтинської міської ради від 27.02.2007 року № 10).
Згідно п. 42 Типових правил розміщення зовнішньої реклами (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067) відповідальність за технічний стан рекламних засобів, порушенням вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації рекламних засобів несе розповсюджувач зовнішньої реклами згідно із законодавством.
Аналогічні вимоги містять п. 39 та п. 43 Правил розміщення зовнішньої реклами на території Ялтинської міської ради (затверджених рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 11 березня 2004 року № 234) та розділ 7 Правил благоустрою територій міста Ялта (Додаток № 1 до рішення 7 сесії Ялтинської міської ради від 27.02.2007 року № 10).
Згідно п. 45 Типових правил розміщення зовнішньої реклами контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, міських рад та інші органи відповідно до законодавства.
Однією з підстав прийняття спірного рішення був аварійний технічний стан рекламних носіїв, що могло спричинити тяжкі травми громадянам.
Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради до матеріалів справи надані фотознімки рекламних щитів з порушенням конструкції, з відкритими проводами, розбитим склом.
Згідно висновку експерта № 27-07/12 від 10 липня 2012 року рекламні носії (стан яких зафіксований на фотознімках), не відповідають вимогами техніки безпеки.
Крім того, в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 03 лютого 2010 року по заяві про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб виконавчого комітету Ялтинської міської ради за навмисне псування та знищення майна - рекламних носіїв, які належать ТОВ «Компанія «Буд-Інвест» вказується про те, що ТОВ «Компанія «Буд-Інвест» не стежила за технічним станом рекламних носіїв, вони були побути з оголеними електропроводами, що створювало реальну загрозу життю та здоров'я людей.
Таким чином, матеріалами справи доведено, що відповідач порушив щодо своїх носіїв реклами техніку безпеки, що несло загрозу для життя та здоров'я громадян, та, відповідно до вимог статті 3 ЦК України, якою закріплені основні принципи цивільного права, в тому числі принцип розумності, вимагало негайного реагування від Виконавчого комітету Ялтинської міської ради.
Ст. 19 ЦК України передбачений самозахист права.
Згідно статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Окрім цього, згідно ч. 1 статті 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності за дії, що здійснені внаслідок непереборної сили.
Ст. 8 ЦК України передбачена аналогія.
Суд вважає, що у даному випадку Виконавчий комітет Ялтинської міської ради повинен був прийняти невідкладні заходи по демонтажу рекламних носіїв з метою недопущення тяжких наслідків, у зв'язку з перебуванням їх у небезпечному стані.
Більш того, розділом 7 Правил благоустрою територій міста Ялта (Додаток № 1 до рішення 7 сесії Ялтинської міської ради від 27.02.2007 року № 10) прямо передбачено, що у даному випадку Виконавчий комітет Ялтинської міської ради має право вирішувати питання про демонтаж рекламних носіїїв.
Підставою демонтажу була також несплата коштів до договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04 березня 2010 року у справі № 11/544 за позовом прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ялтинської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест", з останнього стягнуто 554976.00 грн. заборгованості за договором п № 022-а від 12 червня 2005 року; договір укладений між виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест" № 022-а від 12 червня 2005 року розірваний; останнього зобов'язано звільнити місця для розміщення зовнішньої реклами на території міста Ялта шляхом демонтажу рекламних носіїв, що встановлені договором № 022-а від 12 червня 2005 року.
Як вбачається із зазначеного рішення господарського суду міста Києва, підставою для його прийняття з'явилося прийняття 12 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради рішення № 2062 "Про демонтаж рекламних носіїв на території Ялтинської міської ради".
Відповідно до ч. 2 статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Таким чином, судом було надано правову оцінку рішенню виконкому, яке є також предметом даного спору, та, відповідно до статті 35 ГПК України правомірність зазначеного рішення при розгляд цієї справи доведенню не підлягає.
При цьому також необхідно зазначити, що справа № 11/554 до розгляду цієї справи не зупинялась.
Розділом 4 договору між Ялтинською міською радою та ТОВ «Компанія «Буд-Інвест», обумовлено, що у разі непредставлення товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Буд-Інвест"звітів про місце встановлення рекламних носіїв, непроведення розрахунків у відповідності розділом 3, виконавчий комітет розриває договір без відшкодування збитків.
Тобто, договором передбачена одностороння відмова від нього, що відповідає ч. 3 статті 651 ЦК України.
Свою волю щодо відмови від договору від 12.11.2009 року Виконавчий комітет Ялтинської міської ради висловив у спірному рішенні шляхом демонтажу рекламних носіїв.
Факт наявності заборгованості ТОВ «Компанія Буд-Інвест» підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 04.03.2010 року по справі № 11/544, та від 02.06.2009 року по справі № 2/115.
Відповідно до пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26 січня 2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" якщо акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.
Суд вважає, що при викладених обставинах спірне рішення по суті вірне.
Таким чином, є підстави вважати, що виконавчий комітет Ялтинської міської ради, при прийнятті спірного рішення діяв в межах своїх повноважень, та, відповідно, до нормативно-правових норм.
Таким чином, по тим підставам, якими обґрунтовується позов (незаконне прийняття рішення про демонтаж рекламних носіїв), він задоволенню не підлягає.
Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші підстави, якими позов не обґрунтовується, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).
Більш того, розгляд таких підстав та вимог буде грубим порушенням прав інших учасників процесу, які вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них.
Окрім цього, діючим законодавством не передбачено визнання рішення та недійсним.
При цьому необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу чи предмет позову лише до початку розгляду справи по суті.
Окрім цього, згідно ч.2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, надані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог не засвідчені.
При цьому необхідно відмітити, що суд не є нотаріусом, та не повинен засвідчувати за сторону її докази, які згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України повинна засвідчувати сама сторона.
При цьому також необхідно відмітити, що господарському суду не надані функції нотаріуса, та, відповідно, суд не повинен звіряти та засвідчувати копії за сторону.
Більш того, вказаний обов'язок по засвідченню копій згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України покладається саме на сторону.
Оскільки надані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог не засвідчені належним чином. Позивач, таким чином, не довів обставин, на які посилається.
Недоведені вимоги не можуть бути задоволені.
Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.
Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, у позові відмовляється.
При цьому необхідно зазначити, що існує декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно калькуляції № 39 від 11 липня 2012 року судова експертиза по цій справі коштує 4045,80 грн.
Зацікавленими особами не надано доказів оплати експертизи.
Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати на проведення експертизи покладаються на позивача.
Обставин для відшкодування позивачу судових витрат згідно ч. 5 статті 49 ГПК України не існує.
По справі проголошено вступну та резолютивну частини, повне рішення складено 10.09.2012 року.
На підставі викладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
У позові відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Буд-Інвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Судова експертна палата» витрати на проведення експертизи (номер експертизи: № 39 від 11 липня 2012 року) в сумі 4045,80 грн.
Видати наказ.
Суддя В.І. Гайворонський