22 серпня 2012 р. № 2а-5549/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого - судді Мричко Н.І.
за участю секретаря судового засідання Чернявської О.Д.
представника позивача Водолазського Д.Д.
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 12 149,92 грн.,-
встановив:
Львівський міський центр зайнятості (надалі -Львівський МЦЗ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідача на користь Львівського міського центру зайнятості кошти, в сумі 12 149,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 13.04.201 року ОСОБА_2 отримав статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення»та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». За наслідками розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»було встановлено, що ОСОБА_2 при зверненні до Львівського МЦЗ надав недостовірну інформацію щодо себе, а саме приховав факт його перебування у трудових відносинах з Товариством з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів». Таким чином, статус безробітного ОСОБА_2 надано на підставі недостовірних даних, тому виплачена допомога по безробіттю за період з 13.04.2011 року по 23.09.2011 року на загальну суму 12 149,92 грн. підлягає поверненню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві. Вказав на те, що ОСОБА_2 відмовляється добровільно повернути кошти, які були виплачені йому як допомога по безробіттю, за таких обставин просив позов задовольнити повністю.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що звертаючись до ЛМЦ із заявою про надання йому статусу безробітного вважав себе таким, що звільнений з ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів»на підставі ст. 38 КЗпП України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши доводи представника позивача, заперечення відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
13.04.2011 року ОСОБА_3 звернувся до Львівського МЦЗ із заявою, згідно якої просив до вирішення питання його працевлаштування надати йому статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до Законів України «Про зайнятість населення»та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». У вказаній заяві ОСОБА_3 вказав, що в даний час не займається жодним із видів діяльності, що визначено ч.3 ст.1 ЗУ «Про зайнятість населення. Окрім цього, просив виплачувати допомогу по безробіттю один раз на місяць.
13.04.2011 року ОСОБА_2 надано статусу безробітного та призначено допомогу по безробіттю.
10.05.2012 року посадовими особами Львівського МЦЗ, на підставі наказу № 125 від 16.03.2012 року, було проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»застрахованій особі -ОСОБА_4. Розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Товариством з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» з 14.05.2004 року на посаді інженер-електрик а сумісництвом (наказ № 14-к від 02.05.2004 року), звільнений 01.09.2011 року відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ № 17-к від 02.09.2012 року ).
Згідно наказу від 26.09.2011 року № НТ110926 припинено виплату ОСОБА_2 допомоги по безробіттю та з 24.09.2011 року такий знятий з обліку.
Положенням ч.1 ст. 1 Закону «Про зайнятість населення»визначено поняття «зайнятість»- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Щодо визначення поняття безробітний, частиною 1 статі 2, визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
У відповідності до п. «б»ч. 2 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Згідно з вимогами п. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
За змістом ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі -Фонд).
Тобто, виплачені відповідачу кошти належать до тих видів забезпечення та соціальних виплат, які фінансуються за рахунок Фонду.
Згідно з приписами ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
У разі здійснення особою, зареєстрованою в установленому порядку як безробітна, діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357, у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким чином, виходячи з наведених положень законодавства, поверненню підлягають всі кошти, які отримані певною особою за період з дня прийняття на роботу (під час отримання соціальних виплат за рахунок Фонду) по день зняття з обліку в центрі зайнятості (припинення соціальних виплат), у тому числі у разі якщо ця особа в цей період (до зняття з обліку) припинила трудові відносини з роботодавцем.
Судом встановлено, що на момент звернення до ЛМЦ із заявою про надання йому статус безробітного (13.04.2011 року) ОСОБА_2 був зайнятою особою, оскільки до 01.09.2011 року працював у Товаристві з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів»на посаді інженер-електрик а сумісництвом, що підтверджується наказом ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів»від 02.09.2011 року № 17-К (а.с. 10). Отже, перебуваючи у трудових відносинах з Товариством з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів»ОСОБА_2 належав до зайнятого населення, а тому не підлягав реєстрації у державній службі зайнятості, як такий, що шукає роботу та відповідно отримувати матеріальне забезпечення і соціальні послуги.
Як вбачається з Розрахунку позовних вимог сума виплаченого матеріального забезпечення безробітному ОСОБА_2 за період з 13.04.2011 р. по 23.09.2011 р. становить 12 149,92 грн., в тому числі: 13.04.2011 р. по 30.04.2011 р. -1 252,79 грн., 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. -2 242,35 грн., 01.06.2011 р.- 30.06.2011 р. -в сумі 2 120,53 грн., 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р. -2 409,18 грн., 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р. -2 376,56 грн. та 01.09.2011 р. по 23.09.2011 р. -1 748,51 грн.
25.05.2012 року директором Львівського МЦЗ Рісним О. прийнято наказ № 277-04 «Про відшкодування коштів ОСОБА_4».
28.05.2012 року Львівського МЦЗ скеровано ОСОБА_2 претензію № 3494/13 щодо відшкодування коштів у сумі 12 149,92 грн. Станом на день розгляду справи, кошти в сумі 12 149,92 грн. відповідачем не повернено.
З огляду на викладене вище, суд вважає, що ОСОБА_2 безпідставно отримав допомогу по безробіттю, а тому сума виплаченого забезпечення за період з 13.04.2011 року по 23.09.2011 року в розмірі 12 149,92 грн. підлягає стягненню у судовому порядку.
Відповідно до ст. 39 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»спори, що виникають із правовідносин за цим Законом вирішуються в судовому порядку.
Слід звернути увагу на те, що згідно положень статті 12 Закону України «Про зайнятість населення»громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.
Проте, відповідач рішення, дії або бездіяльність позивача не оскаржував, законність цих дій і рішень не спростовано у встановленому порядку, у тому числі під час розгляду даної справи.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Таким чином, з урахуванням викладеного позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
З урахуванням положень ст. 94 КАС України судові витрати у формі судового збору у даній справі з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 71, 94, 158, 160, 161, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівського міського центру зайнятості кошти, в сумі 12 149 (дванадцять тисяч сто сорок дев'ять) грн. 92 коп.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення
апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 23 серпня 2012 року.
Суддя Мричко Н.І.