Донецький окружний адміністративний суд
14 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/8518/2012
час прийняття постанови «19» година «15» хвилин
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Голуб В.А.,
Судді Спасової Н.В.,
Судді Дворникова М.С.,
при секретарі Пітель В.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача 1 Коріняко О.В.,
представника відповідача 2 Абдюханова І.Й.,
представника відповідача 3 Абдюханова І.Й.,
представника відповідача 4 Коріняко О.В.,
представника відповідача 5 не з'явився,
представника третьої особи не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління внутрішніх військ МВС України, військової частини 3022 м. Шостка, Донецького обласного військового комісаріату, Харцизького міського комісаріату, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання неправомірними дій, стягнення одноразової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харцизького міського суду Донецької області з позовною заявою до військової частини 3022 м. Шостка, в якій просив нарахувати та стягнути з Харцизького військкомату на його користь одноразову грошову допомогу згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499, залежно від ступеня втрати працездатності, у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом; стягнути з військової частини № 3022 м. Шостка, Сумської області на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000, 00 грн.
Ухвалами Харцизького міського суду Донецької області від 05.03.2012 року та від 26.03.2012 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено: Донецький обласний військовий комісаріат, Міністерство оборони України, Головне управління внутрішніх військ, а у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області (т. 1, а.с. 14, 34), ухвалою від 14.06.2012 року справу передано на розгляд Донецького окружного адміністративного суду за підсудністю (т. 1, а.с. 194-195).
Колегія суддів вважає за необхідне замінити найменування третьої особи, залученої до участі у даній справі ухвалою місцевого суду від 05.03.2012 року, з Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області на Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, яке утворено згідно постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 15.06.2011 року «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби». Пунктом 2 зазначеної постанови встановлено, що територіальні органи Державної казначейської служби, що утворюються згідно з п. 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов'язків територіальних органів Державного казначейства - урядового органу, що діяв у системі Міністерства фінансів. Так, як вбачається зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 02.12.2011 року зареєстровано юридичну особу - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.
При обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що право на отримання вказаної грошової допомоги у нього виникло у зв'язку з хворобою, яка спричинила втрату 25 % його працездатності та була пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК від 06.05.2010 року № 008866.
Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 500 000, 00 грн., позивач вказав, що до лав Збройних Сил України він був призваний здоровим, а комісований хворою людиною, яка вже не може вести повноцінного життя, в тому числі: управляти автотранспортом, працювати на висоті, біля механізмів, вогню, води, працювати за спеціальністю - помічником машиніста електровозу, слюсарем моторного складу. До того ж позивач зазначає, що після звільнення у нього неодноразово були випадки епілепсії, і все це було результатом ненадання йому під час проходження військової служби кваліфікованої медичної допомоги при простудній хворобі, що потім дало ускладнення та тяжке захворювання, яке є таким, що не виліковується.
Представник відповідачів військової частини 3022 та Головного управління внутрішніх військ МВС України надав письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (т. 1, а.с. 217-230).
При цьому, на думку представника відповідача, як в діях посадових осіб військової частини 3022, так і Головного управління внутрішніх військ МВС України відсутні будь-які ознаки протиправності, у зв'язку з чим відсутні і підстави для стягнення заявленої позивачем моральної шкоди.
Крім того, у зазначених запереченнях представник відповідача звертає увагу суду на такі обставини:
- позивач не звертався до військової частини 3022 з приводу розгляду питання щодо виплати даної грошової допомоги;
- не надав суду в якості доказу індивідуальну програму реабілітації із визначенням ступеню обмеження та терміну її проведення, відповідного лікування не проходив, при непогодженні з винесеним МСЕК рішенням у встановленому порядку його не оскаржував, із заявою про перегляд цього рішення до МСЕК не звертався з моменту огляду по дату написання позовної заяви (1 рік, 8 місяців та 24 дні), що свідчить про те, що ОСОБА_1 не намагається здійснювати свій перегляд на МСЕК з метою працевлаштування;
- хворобою, яку позивач пов'язує з проходженням військової служби, він хворів раніше та приховав (дисимулював) її при проходженні медичного огляду при надходженні до військової служби, а отже, він взагалі не підлягав призиву до Збройних Сил України восени 2007 року.
Представник відповідачів Міністерства оборони України та Донецького обласного військового комісаріату надав заперечення, в яких також не визнав позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши, що Донецький обласний військовий комісаріат та Харцизький МВК Донецької області не вчиняли протиправних або незаконних дій відносно позивача. Оскільки позивач проходив службу у складі військової частини № 3022, яка входить до складу Внутрішніх військ МВС України, саме Міністерство внутрішніх справ України має бути належним відповідачем у цій справі, так як він знаходився на забезпеченні за рахунок коштів, виділених Державним бюджетом на діяльність Міністерства внутрішніх справ України, а не Міністерства оборони України. У цьому зв'язку, на думку представника відповідачів Міністерства оборони України та Донецького обласного військового комісаріату, повернення останнім документів позивачу було правомірним.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представники відповідачів Міністерства оборони України, Донецького обласного військового комісаріату, військової частини 3022 та Головного управління внутрішніх військ МВС України проти позову заперечували, надали пояснення аналогічні тим, що викладені в письмових запереченнях проти позову.
Інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки судовій колегії невідомі.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 128, ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представників відповідача та третьої особи, на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у військовій частині 3022 з 23.11.2007 року по 20.03.2008 року (т. 1, а.с. 49, 99).
За твердженнями позивача, під час проходження служби (у січні 2008 року) він захворів на простудне захворювання (піднялась температура, була нежить). Але після звернення до медичної частини своєчасного та ефективного лікування йому надано не було, від несення служби його не звільнили, що, на думку позивача, явилось причиною розвитку у нього хвороби - вегето-судинна дистонія психофізіологічно обумовлена з поодиноким судомним знепритомнінням у вигляді grand mal та встановлення у зв'язку з цим 25% непрацездатності.
06.05.2010 року позивач був оглянутий Обласною медико-соціальною експертною комісією з видачею довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії ДОН-04 № 008866 (т. 2, а.с. 7). Згідно з цією довідкою позивач втратив 25% працездатності на 29.02.2008 року у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби.
Відповідно до пояснень позивача, оригінал довідки МСЕК залишився у пенсійній справі, при призначенні військової пенсії. Замість цього йому був виданий корінець із висновком про умови та характер праці, рекомендаціями про заходи по відновленню працездатності від 07.06.2012 року.
15.02.2011 року ОСОБА_1 звернувся до Харцизького міського військкомату із заявою про призначення йому одноразової матеріальної допомоги та щомісячних платежів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 499 (т. 1, а.с. 7).
Листом Харцизького міського військкомату від 21.02.2011 року № 1/46 позивачу було повідомлено про те, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" порушене ним питання не входить до компетенції цього військкомату, а також про те, що його документи направлені на розгляд комісії Донецького обласного військового комісаріату (т. 1, а.с. 8-9).
Вважаючи ці дії Харцизького міського військкомату незаконними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, а також гарантії в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч. 6 ст. 16 цього Закону у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої п. 5 цієї статті (десятирічного максимального посадового окладу за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом).
Відповідно до пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" № 499 від 28.05.2008 року із наступними змінами і доповненнями (далі - Порядок № 499) одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 27-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи; 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи; 20-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.
Пунктом 3 Порядку № 499 встановлено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва);
копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності;
копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
За правилами п. 7 Порядку № 499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. 3 і 4 цього Порядку.
З приписів наведених правових норм вбачається, що для особи, якій виплачується одноразова грошова допомога, встановлена альтернативна можливість вибору уповноваженого органу для звернення з відповідними документами для надання допомоги: або за місцем проходження служби (зборів) або до військкомату.
Судом встановлено, що позивач у справі звернувся із заявою про виплату вказаної допомоги до Харцизького військкомату, що повністю відповідає змісту його прав, наданих йому приписами п. 3 Порядку № 499.
При цьому Харцизький військкомат, на виконання приписів п. 7 Порядку № 499, мав у 15-денний строк з дня реєстрації документів подати головному розпорядникові бюджетних коштів (фінансовий департамент Міністерства внутрішніх справ України) висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги.
Замість цього вказаний військкомат зазначив про відсутність у нього таких повноважень із посиланням на ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", яка взагалі не регулює правовідносин з визначення компетенції органів щодо виплати грошової допомоги військовослужбовцям, а лише встановлює обов'язок адресата звернення, якщо питання, порушене у зверненні не входить до йогом повноважень, скерувати його за належністю відповідному органу або посадовій особі.
Таким чином судова колегія доходить висновку щодо неправомірності зазначених дій посадових осіб Харцизького військкомату.
Між тим, сам по собі цей факт не може бути підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення одноразової грошової допомоги, оскільки обов'язок відповідачів здійснити її нарахування та виплату залежить від дотримання суб'єктом звернення вимог п. 3 Порядку № 499, зокрема, подання до уповноваженого органу всіх передбачених цим пунктом документів.
Однак як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача і його представника, ним до Харцизького військкомату були подані лише: копія заяви, копія свідоцтва про хворобу та копія довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 06.05.2010 року № 008866 (т.1, а.с. 9).
В той же час, правилами п. 3 Порядку № 499 передбачено, що поряд із вказаними документами уповноваженому органу також необхідно надати: довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності, копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Ненадання позивачем повного пакету документів позбавляє відповідачів, як суб'єктів власних повноважень, не тільки обов'язку, але і права здійснити нарахування та виплату грошової допомоги, оскільки в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України вони зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з цим суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499, залежно від ступеня втрати працездатності, у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.
Стосовно позовних вимог про стягнення з військової частини № 3022 м. Шостка, Сумської області на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500 000, 00 грн., судова колегія відзначає наступне.
Конституція України (ст. 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
За правилами ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Наведені правові норми свідчать, що неодмінною підставою для виникнення у суб'єктів владних повноважень обов'язку з відшкодування шкоди, серед іншого, є незаконність їх рішень, дій чи бездіяльності.
При цьому незаконними слід вважати діяння органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.
Між тим, незаконність дій відповідачів, про яку зазначив позивач (ненадання своєчасного та ефективного лікування при зверненні до медичної частини) не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи судом.
Так, зі свідоцтва про хворобу № 316/у від 29.02.2008 року (т.1, а.с. 5-6), акту спостереження нападу (т.1, а.с. 75), письмових пояснень очевидців (т.1, а.с. 78-79) та пояснень сторін у справі вбачається, що 16.01.2008 року ОСОБА_1 був негайно доставлений військовослужбовцями підрозділу та командиром роти капітаном Пащаком В.Є. до медичного пункту частини зі скаргами на різке погіршення стану здоров'я (запаморочення, блідість шкіри, сплутану свідомість), де під час огляду лікарем медичного пункту стався судомний напад. При цьому позивачу були зроблені всі необхідні медичні призначення. Крім того, після надання хворому невідкладної допомоги у медичному пункті військової частини 3022, машиною швидкої допомоги, у супроводі медичного працівника військової частини 3022, ОСОБА_1 був доставлений до неврологічного відділення Шосткінської центральної районної лікарні та госпіталізований на стаціонарне лікування, яке проходив з 16.01.2008 року по 28.01.2008 року. Відразу після виписки із зазначеної лікарні 01.02.2008 року позивач був направлений на лікування до Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1, в якій проходив лікування з 01.02.2008 року по 26.02.2008 року, а в подальшому до військово-лікарської комісії, після завершення якої відразу був звільнений в запас.
Таким чином, судова колегія не вбачає будь-яких незаконних дій з боку відповідачів по відношенню до позивача, а тому підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди також відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління внутрішніх військ МВС України, військової частини 3022 м. Шостка, Донецького обласного військового комісаріату, Харцизького міського комісаріату, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання неправомірними дій, стягнення одноразової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління внутрішніх військ МВС України, військової частини 3022 м. Шостка, Донецького обласного військового комісаріату, Харцизького міського комісаріату, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання неправомірними дій, стягнення одноразової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, - відмовити у повному обсязі.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 14 серпня 2012 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 17 серпня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Голуб В. А.
Судді Спасова Н.В. Дворников М.С.