04 вересня 2012 р. Справа № 2а/0470/9117/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника В.В.
при секретарі судового засідання Петранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», в якому просить:
- рішення комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»від 26 січня 2010 року щодо відмови ОСОБА_2 в реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: гараж АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 30 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнати протиправним та скасувати;
- зобов'язати комунальне підприємство Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на гараж АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 30 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою реєстрації права власності на гараж, отриманий на підставі договору дарування, 30.12.2009 року позивач звернувся з відповідною заявою та доданими до неї документами до КП ДОР «Криворізьке БТІ». Але рішенням державного реєстратора від 26 січня 2010 року позивачу було відмовлено в реєстрації права власності на нерухоме майно. Підставою для відмови є відсутність в договорі дарування інформації щодо розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на зазначений вище гараж. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника. До суду надав заперечення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено що 30.12.2009 року позивач ОСОБА_2 звернувся до КП ДОР «Криворізьке БТІ»із заявою щодо проведення державної реєстрації права власності на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 30.12.2009 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 3213.
Рішенням державного реєстратора КП ДОР «Криворізьке БТІ»від 26 січня 2010 року позивачу було відмовлено в реєстрації права на нерухоме майно відповідно пункту 3.3. «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції України № 45/5 від 03.06.2002, №6/5 від 28.01.2003, №20/5 від 03.03.2004, № 36/5 від 17.05.2004, № 49/5 від 19.05.2005, № 86/5 від 22.01.2009): подані документи не відповідали вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України. В вищевказаному договорі дарування відсутня інформація щодо розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, які є істотними умовами п.2 ст.377 ЦК України.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01 липня 2004 року №1952-IV. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень вказаного Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі -державна реєстрація прав) -офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно із статтею 8 вказаного Закону державний реєстратор прав у межах своїх повноважень здійснює державну реєстрацію прав власності, інших речових прав на нерухомість, їх обмежень, правочинів щодо нерухомого майна або відмовляє в такій реєстрації; встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на об'єкт нерухомого майна, наявності інших підстав для державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації.
Державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно для місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового майна.
Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийняті у межах повноважень, визначених законом.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Відмова в державній реєстрації прав із підстав, зазначених в абзаці четвертому частини першої цієї статті, не позбавляє особу права повторно звернутися із заявою за умови усунення підстав для відмови у державній реєстрації прав.
Порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно до 01 січня 2012 року встановлювало Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року №7/5 та зареєстроване в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за №157/6445 (далі - Положення).
У розумінні Положення державна реєстрація прав -це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункт 1.2).
Реєстр прав власності на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про зареєстровані права, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна та незавершеного будівництва (далі - об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації), правовстановлювальні документи та документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва.
Пунктом 2.1 Положення встановлено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи, їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.
Розділом 3 Тимчасового положення передбачено, що з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд.
Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав; відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно. У реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Отже, реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкт, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема - наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.
У відповідності до п. 3.4 Тимчасового положення реєстратор за результатом розгляду заяви про держреєстрацію прав, приймає рішення про реєстрацію або відмову в ній.
У своїх діях реєстратор керується виключно чинним законодавством України. Згідно п. 3.8 Тимчасового положення реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності чинному законодавству України і пред'явленим право- встановлювальним документам. Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про вже заявлені права.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю»№ 1702-VI (із змінами та доповненнями, надалі за текстом - Закон ), внесені зміни, зокрема в ст. 377 Цивільного кодексу України.
За правилами ч.2 ст. 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти ( крім багатоквартирних будинків).
Вимогами статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнено згоди.
Під час розгляду справи з'ясовано, що до заяви позивача було додано договір дарування, посвідчений 30.12.2009 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 3213. Однак, договір не відповідав вимогам ч.2 ст.377 ЦК України (зі змінами, внесеними Законом України від 05.11.2009 року №1702-VI), а саме: в договорі не зазначені розмір та кадастровий номер земельної ділянки, які є істотними умовами договору, що передбачає набуття права власності на нерухоме майно.
Отже, беручи до уваги відсутність кадастрового номеру земельної ділянки в договорі дарування, тобто надання відповідачу правовстановлювального документу, що не відповідав вимогам чинного законодавства, суд вважає, що реєстратором КП ДОР «Криворізьке БТІ»було надано позивачу обгрунтовану відмову в реєстрації права власності від 26 січня 2010 року. Тобто в діях реєстратора не вбачається протиправності дій, а лише відмову в державній реєстрації у зв'язку з наданням правовстановлювального документу, який не відповідав нормам чинного законодавства.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади (податкові органи) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд, згідно зі статтею 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що рішення Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»від 26 січня 2010 року про відмову в реєстрації права власності на нерухоме майно є правомірним.
З огляду на викладене, відсутністі підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 09 вересня 2012р.
Суддя В.В. Кальник