м.Вінниця
26 червня 2012 р. Справа № 2а/0270/2627/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Розлуцького Андрія Миколайовича
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Палка Я.В., Шурубора О.В.
представника відповідача: Колесника І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: управління Служби безпеки України у Закарпатській області, Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби України
про: скасування заборони в'їзду
Позов мотивовано тим, що позивач є громадянином Італійської Республіки, має право на тимчасове перебування в Україні відповідно до посвідки, дійсної до 25.06.2012 року, та проживає на території України більше 10 років. 04.06.2012 року під час перетинання кордону України, повертаючись з поїздки в Молдову, інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби Могилів-Подільського прикордонного загону позивачу було оголошено рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, прийнятого на підставі постанови управління Служби безпеки України у Закарпатській області про заборону в'їзду на територію України протягом 5 років. На думку позивача, приймаючи постанову про заборону в'їзду на територію України та рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю та особі без громадянства не було враховано жодних обставин, що позивач проживає на території України протягом 10 років, має посвідку на тимчасове перебування на території України, має дозвіл Державного центру зайнятості на працевлаштування, з 2009 року прийнятий на роботу на посаду головного технолога в товариство з обмеженою відповідальністю «Аверса -Україна»та має статус резидента України, перебуває в цивільному шлюбі з громадянкою України.
Посилаючись на те, що постанова Служби безпеки України про заборону в'їзду на територію України може бути оскаржена лише в судовому порядку, позивач звернувся до суду з вимогою визнати незаконними постанову управління Служби безпеки України у Закарпатській області про заборону в'їзду на територію України та рішення відділу прикордонної служби Могилів-Подільського прикордонного загону про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю та особі без громадянства; скасувати ОСОБА_2 в'їзд в Україну; зобов'язати відділ прикордонної служби Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби України проставити в паспорті ОСОБА_2 під час перетинання ним кордону України відповідну відмітку про скасування заборони в'їзду в Україну.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити та додатково пояснила, що при винесенні постанови про заборону в'їзду відповідачем не було враховано всіх підстав в сукупності та на даний час ОСОБА_2 позбавлений права на вільне пересування, працевлаштування та обмежений в зв'язках з родиною.
Представники відповідача - управління Служби безпеки України у Закарпатській області в задоволенні позову просили відмовити та пояснили, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови про заборону в'їзду на територію України ОСОБА_2 було порушення ним вимог ст. 2, п.1,6 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. ч.2 ст. 201 Кримінального Кодексу України. При винесенні постанови, зокрема, враховувалось вчинення позивачем суспільно-небезпечного діяння, контрабанди, що підтверджується вироком Ужгородського міськрайонного суду від 13.12.2005 року, форма вини та вчинення злочину злочинною організацією.
Представник відповідача - Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби України просив у задоволенні позову також відмовити в повному обсязі та пояснив, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю та особі без громадянства винесено на законних підставах, оскільки винесено на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23.12.2001 року, згідно якого громадянину Італії ОСОБА_2 заборонено в'їзд в Україну до 06.12.2016 року. А зазначене розпорядження, зокрема, винесене на підставі постави Служби безпеки України про заборону в'їзду на територію України.
Під час розгляду адміністративної справи представником позивача було заявлено клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення від 04.06.2012 року відділу прикордонної служби Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю та особі без громадянства та зобов'язання проставити в паспорті ОСОБА_2 під час перетинання ним кордону України відповідну відмітку про скасування заборони в'їзду в Україну, в іншій частині позовних вимог представник позивача підтримує заявлені вимоги та просила суд їх задовольнити.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.06.2012 року клопотання позивача задоволено та позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення від 04.06.2012 року відділу прикордонної служби Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю та особі без громадянства та зобов'язання проставити в паспорті ОСОБА_2 під час перетинання ним кордону України відповідну відмітку про скасування заборони в'їзду в Україну залишені без розгляду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин) іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Частиною 5 цієї статті передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Згідно п.1 та п. 6 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку та, якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.
Так, постановою управління Служби безпеки України у Закарпатській області від 06.12.2012 року заборонено громадянину Італійської Республіки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 в'їзд в Україну строком на 5 років.
Як випливає з постанови вироком Ужгородського міськрайонного суду від 13.12.2005 року громадянин Італійської Республіки ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.28, ст. 70, ч.2 ст. 201 та ч.2,3 ст. 358 КК України та засуджений до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна та предметів контрабанди.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20.04.2006 року вирок Ужгородського міськрайонного суду змінено та призначено покарання ОСОБА_2 5 років позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди та всього майна, яке є його власністю.
20.03.2008 року П.Мауріціо був звільнений від відбування покарання на підставі Указу Президента про помилування.
Таким чином, управлінням СБУ в Закарпатській області було встановлено, що П.Мауріціо своїми діями намагався завдати шкоди національним інтересам України та порушив законодавство України, а саме: не дотримався вимог ст. 2, 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до п.2 Інструкції про порядок прийняття органами Служби безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України №344 від 01.06.2009 року рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України. За інформацією, одержаною від органу безпеки іноземної держави, рішення про заборону в'їзду приймається в порядку, передбаченому цією Інструкцією та відповідним міжнародним договором України.
Пунктом 3 вищезазначеної інструкції передбачено, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом чи органом військової контррозвідки готується довідка.
У довідці зазначаються:
1) дані про особу, якій передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;
2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);
3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
4) пропонований строк заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);
5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
А в пункті 6 інструкції зазначено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі, органі військової контррозвідки готується постанова про заборону в'їзду в Україну.
Під час судового засідання представник УСБУ у Закарпатській області пояснив, що при прийнятті рішення про заборону в'їзду П.Мауріціо відповідно до вимог чинного законодавства складалась довідка, однак враховуючи, що відповідний документ має гриф «секретно» її зміст розголошувати заборонено. Але додатково зазначив, що оскільки позивач не перебував в зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, був засуджений за вчинення навмисного злочину на території України та в інтересах безпеки України органи УСБУ прийшли до висновку про заборону П. Мауріціо в'їзду на територію України.
Так, з системного аналізу вищезазначених правових норм випливає, що підстави для прийняття рішення про заборону в'їзду мають досліджуватись органами Служби безпеки України лише в сукупності, а не окремими фактами.
Однак, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, органи УСБУ у Закарпатській області не врахували всі підстави в сукупності, а саме: громадянин Італійської Республіки ОСОБА_2 має право на тимчасове проживання на території України, згідно посвідки серії ВН № 020507 від 17.06.2011 року, дійсної до 25.06.2012 року, яка протягом останніх трьох років неодноразово продовжувалась органами ВГІРФО Ленінського відділу внутрішніх справ (а.с. 8-9).
Згідно договору купівлі-продажу частини квартири від 23.06.2001 року є співвласником нерухомого майна, в якому мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).
Відповідно до статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Аверса-Україна» позивач має частку у статутному капіталі товариства (а.с. 13-15) та має дозвіл № 385 на працевлаштування Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України (а.с. 10).
Наказом № 4 від 01.10.2009 року товариства з обмеженою відповідальністю «Аверса-Україна»прийнятий на посаду головного технолога (а.с.12).
Повідомленнями Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 10.09.2010 року та 04.01.2011 року проінформовано про обрання ОСОБА_2 статусу резидента України (для врахування при оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб) (а.с. 20).
Слід відзначити і те, що позивач протягом 2008 -2011 років неодноразово безперешкодно перетинав кордон України, про що є відмітки в паспорті громадянина Республіки Італії (а.с. 63-78).
Більше того, за вчинене діяння позивач частково відбув призначене покарання, а від решти був звільнений на підставі Указу Президента України «Про помилування», жодних інших правопорушень під час попереднього перебування на території України ним не вчинялось (а.с.61).
При цьому за змістом Інструкції рішення про заборону виїзду приймається уповноваженим органом в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України при наявності інформації.
Натомість, відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не зазначено в постанові, яким чином позивач загрожує безпеці України, адже з матеріалами справи стверджується протилежне, що ОСОБА_2 є добросовісним іноземцем, який у встановленому законодавством порядку має право на тимчасове перебування на території України.
Крім того, в Інструкції підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду серед іншого є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України при наявності інформації. Проте, діяння, на яке в оскаржуваному рішенні посилається відповідач як на підставу для його винесення, на момент рішення виявлено, припинено та розкрито, покарання за нього відбуто. Іншої інформації про вчинення позивачем суспільно небезпечних діянь відповідачем не повідомлено.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що при прийнятті постанови про заборону в'їзду на територію України органи УСБУ у Закарпатській області не врахували всі обставини, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення та не зазначили, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці, а при визначенні строку заборони в'їзду, застосували максимальний термін, встановлений законодавством.
Разом з тим, не підлягає задоволенню позовна вимога про скасування заборони в'їзду, оскільки скасування рішення про заборону в'їзду фактично виключає існування будь-якої заборони на в'їзд.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряючи, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративному судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову та посилаючись на неможливість розповсюдження інформації, яка стала підставою для прийняття рішення у зв'язку із її засекреченістю, не навів достатніх доводів, які підтвердили правомірність оскаржуваного рішення.
Відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених позовних вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову управління Служби безпеки України у Закарпатській області про заборону в'їзду в Україну від 06.12.2011 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України судовий збір на користь ОСОБА_2 в сумі 16,10 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна