Провадження № 22-ц/490/8994/12 Справа № 2-177/11 Головуючий у 1 й інстанції - Петренко А.П. Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія
06 вересня 2012 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Бабенко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Апостолівського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2011 року по справі за позовом прокурора Апостолівського району Дніпропетровської області в інтересах Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок із незаконного володіння та визнання державних актів про право власності на землю недійсними, -
14 січня 2010 року прокурор Апостолівського району Дніпропетровської області в інтересах Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області звернувся до суду із вказаною позовною заявою, за якою просив визнати недійсними видані 26 жовтня 2006 року Апостолівською районною державною адміністрацією Державні акти на право власності на земельні ділянки, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області площею 6,1586 га кожна на ім'я: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 загальною площею 18,4758 га, вартістю 180 984,57 грн.; зобов'язати відповідачів повернути державі в особі Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області незаконно приватизовані земельні ділянки та здійснити заходи по виключенню з Державного реєстру земель записів про реєстрацію державних актів, стягнути з відповідачів судові витрати. Прокурор неодноразово уточнював свої позовні вимоги та в останній редакції позову від 25.08.2011 року просив витребувати земельні ділянки із незаконного володіння та визнати недійсними видані Апостолівською державною адміністрацією державні акти на право власності на земельні ділянки, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області площею 6,1586 га кожна на ім'я: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 загальною площею 18,4758 га, вартістю 180 984,57 грн. та зобов'язати відділ Апостолівської регіональної філії ДП «Центрального державного земельного кадастру при Держкомземі України»скасувати їх державну реєстрацію; вилучити у відповідачів земельні ділянки, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області площею 6,1586 га кожна на ім'я: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 загальною площею 18,4758 га, вартістю 180 984,57 грн. та повернути у розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації; стягнути з відповідачів судові витрати, посилаючись на те, що 24.12.1993 року рішенням Апостолівської районної ради народних депутатів надано відповідачу ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку площею 24,8 га на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області з метою створення селянського (фермерського) господарства. 09.12.1994 року вказаному відповідачу на підставі зазначеного рішення було передано земельну ділянку, про що свідчить державний акт на право постійного користування землею № 297 від 09.12.1994 року. ОСОБА_2 з метою використання земельної ділянки за цільовим призначенням 28.11.1995 року створила та зареєструвала у встановленому чинним законодавством порядку селянське (фермерське) господарство «Віраж». 18.10.2005 року розпорядженням голови Апостолівської районної державної адміністрації № 717-р-05 в межах своїх повноважень безпідставно і незаконно були передані у власність відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 земельні ділянки із земель державної власності, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області площею 6,1586 га на кожного загальною площею 18,4758 га. Вказане рішення органів виконавчої влади винесено за результатами розгляду заяв відповідачів, неправдивих даних Статуту селянського (фермерського) господарства «Віраж»та скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України головою вказаного господарства ОСОБА_2, на підставі чого відповідачам безпідставно і незаконно були передані у власність земельні ділянки із земель державної власності. 18.09.2009 року постановою Апостолівського районного суду ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 366 КК України на підставі ст.11-1 КПК України та ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, позов залишено без розгляду.
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2011 року ухвалено: в задоволенні позовної заяви -відмовити.
В апеляційній скарзі прокурор Апостолівського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області просить рішення суду скасувати, і ухвалити нове рішення, по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін, посилаючись на відповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.12.1993 року рішенням Апостолівської районної ради народних депутатів надано відповідачу ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку площею 24,8 га на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області з метою створення селянського (фермерського) господарства. 09.12.1994 року вказаному відповідачу на підставі зазначеного рішення було передано земельну ділянку, про що свідчить державний акт на право постійного користування землею № 297 від 09.12.1994 року. ОСОБА_2 з метою використання земельної ділянки за цільовим призначенням 28.11.1995 року створила та зареєструвала у встановленому чинним законодавством порядку селянське (фермерське) господарство «Віраж»по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції. 11.12.2002 року ОСОБА_2, як голова фермерського господарства прийняла рішення і внесла доповнення до статуту селянського (фермерського) господарства «Віраж» в частині збільшення кількості членів цього господарства, ввела в господарство відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 За заявами вказаних відповідачів їм було передано на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації від 18.10.2005 року № 717-р-05 земельні ділянки, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області площею 6,1586 га на кожного.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що розпорядження голови Апостолівської райдержадміністрації, на підставі якого отримані державні акти про право власності на земельні ділянки, не скасовано та незаконним не визнано. Отже, суд приходить до висновку про передчасність визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки без вирішення питання щодо законності розпорядження голови райдержадміністрації, на підставі якого зазначені державні акти були видані. Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених ним в позовній заяві та відповідачами не порушені права позивача.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір.
Згідно зі статтею 118 ЗК України питання про безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства в межах норм за заявою громадянина із зазначенням бажаного розміру та мети одержання землі вирішується районною, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями щодо земель державної власності, а стосовно земель комунальної власності - сільською, селищною, міською радою.
Для ведення фермерського господарства земельні ділянки із земель державної або комунальної власності безоплатно передаються в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради за місцем знаходження фермерського господарства. Якщо їх декілька, розмір частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах, а в разі відсутності там таких - як середній по району (стаття 121 ЗК).
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України в п. 18 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Судова колегія встановила, і це підтверджується матеріалами справи, що спірні правовідносини стосуються недійсності державних актів про право власності на земельні ділянки виданих кожному з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 26 жовтня 2006 року Апостолівською райдержадміністрацією Дніпропетровської області (а.с.155-158) із застосуванням наслідків недійсності правочинів (витребування земельних ділянок у відповідачів, скасування державної реєстрації, вилучення земельних ділянок з поверненням у розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації) на підставі постанови Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18.11.2009 року, згідно якої відповідача ОСОБА_2 звільнили від кримінальної відповідальності за ст. 366 ч.2 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та цією постановою суду встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 незаконно та безпідставно отримали у власність земельні ділянки, чим спричинили тяжкі наслідки державним інтересам в особі Апостолівської РДА у вигляді майнової шкоди на загальну суму 180 984,57 грн. (а.с.5).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
З позовних вимог прокурора не вбачається правових підстав для визнання правовстановлюючих документів відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 недійсними, та відповідно до цього не доводилися позивачем у суді докази у підтвердження цих вимог.
Постанова суду в кримінальній справі відносно злочину ОСОБА_2 не може бути доказом обвинувачення інших осіб, які не були притягнуті до кримінальної відповідальності, та їх дії та вина не могла бути предметом розгляду кримінальної справи.
Тобто, на підставі зазначеної постанови суду не можна визнати державні акти про право власності на земельні ділянки виданих відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 26 жовтня 2006 року Апостолівською райдержадміністрацією Дніпропетровської області - недійсними у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Судова колегія вважає, що прокурору слід було звернутися до кожного відповідача окремо, яким належить земельна ділянка на праві власності на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих кожному з відповідачів окремо на його ім'я, які позивач вважає недійсними, у зв'язку з тим, що оскаржуються три правовстановлюючих документа належних окремо трьом особам, тому не можна заявляти одну вимогу про визнання їх недійсними, бо фактично таких вимог три, окремо по кожній особі, яка має здатність відповідно до вимог статті 29 ЦПК України особисто здійснювати свої цивільні права та обов'язки, та предметом спору не є спільні права чи обов'язки відповідачів, права і обов'язки відповідачів виникли не з однієї підстави, що у відповідності до вимог статті 32 ЦПК України унеможливлює пред'явлення цього позову до кількох відповідачів.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.
У відповідності до вимог ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" у п.7 - захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).
Щодо позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, то така вимога, як правило, заявляється як другорядна (у комплексі з іншими вимогами), а тому вирішення такого питання є похідним від встановлення факту наявності права власності на спірну земельну ділянку.
Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа не передбачено ні даною нормою ні іншою нормою закону при наявності рішення, що надало право на отримання цього правовстановлюючого документа.
Таким чином, у суду не має підстав за позовними вимогами прокурора Апостолівського району Дніпропетровської області в інтересах Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області для визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зареєстрованих на ім'я відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та про витребування земельних ділянок із незаконного володіння, про скасування їх державної реєстрації, про вилучення у відповідачів земельні ділянки та повернення у розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації.
Згідно з вимогами статті 212 ЦПК України "Оцінка доказів",-1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; 2. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; 3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; 4. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, стосуються переоцінки доказів справи, а тому підстав для зміни чи скасування судового рішення, не вбачається.
Крім того, посилання в апеляційній скарзі на інші підстави недійсності правочинів, які не були предметом розгляду суду першої інстанції тому як не зазначались за розглядом справи у позовних заявах, а саме: застосування до спірних правовідносин статті 230 ЦК України (правочин укладений під впливом введення в оману), то ці підстави не можуть бути розглянуті за переглядом справи в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, ч.1 - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу прокурора Апостолівського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області - відхилити.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді колегії