Провадження № 22-ц/490/6644/12 Справа № 2-87/12 Головуючий у 1 й інстанції - Подобєд О.К. Доповідач - Городнича В.С.
Категорія
28 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Глущенко Н.Г., Баранніка О.П.,
при секретарі -Косенко І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання ОСОБА_3 особою, яка втратила право користуватися житловим приміщенням та зняти її з реєстраційного обліку, обгрунтовуючи це тим, що відповідачка в будинку не проживає з 2000 року, в той час, коли він володіє, користується майном, несе всі витрати по його утриманню, тому позивач вважає, що вона втратила право користуватись житловим приміщенням.
Відповідачка з позовними вимогами не погодилась, подала зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, обґрунтовуючи свою заяву тим, що нею і відповідачем було придбано зазначений будинок в період шлюбу, і він є спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -відмовлено. Зустрічна позовна заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя -задоволено. Поділено спільне сумісне майно подружжя. Визнано право власності за ОСОБА_3, ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, відмовивши відповідачці в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, шлюб між сторонами було укладено 10.12.1982 р., про що в книзі реєстрації актів громадського стану виконкому Ленінського району м. Дніпропетровська було зроблено запис № 1990.
Як вбачається з матеріалів справи подружжям під час шлюбу, 06.07.1988 року, було придбане нерухоме майно -будинок за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.07.1988 року. Право власності на будинок зареєстроване за ОСОБА_2
В шлюбі народилися двоє дітей -ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.08.2000 р. шлюб між сторонами було розірвано.
Розірвання шлюбу зареєстроване відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського МУЮ у Дніпропетровській області за актовим записом № 263 від 19.09.2000 р. Свідоцтво про розірвання шлюбу було отримане ОСОБА_2 ОСОБА_3 з питань розірвання шлюбу не зверталась.
Згідно довідці з квартального комітету від 04.02.11 р. -ОСОБА_3 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, але за місцем реєстрації не проживає з 2000 р.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення правовідносин, та ст. 60 Сімейного кодексу України, яка містить аналогічні норми, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на підставі спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, спірний будинок був придбаний сторонами по справі за спільні кошти в період шлюбу, що створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка, відповідно до ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, є рівними. Аналогічне положення містить і ст. 70 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України, до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Тобто, для застосування позовної давності до вимог про поділ майна подружжя повинні бути дві умови: розірвання шлюбу і порушення прав на майно одним із співвласників.
В судовому засіданні встановлено, що після придбання спірного будинку, за спільні кошти сторін, в період шлюбу в 1988 році, відповідачка ОСОБА_3 була зареєстрована в будинку і не знялась з реєстраційного обліку після розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права сумісної спільної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Стаття 70 Сімейного кодексу України передбачає рівність часток подружжя у спільному сумісному майні. Оскільки рівність часток у справі не оспорюється, то суд визначив їх рівними по 1/2 частці.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов до законного та обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідачкою ОСОБА_3 пропущенео строк звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя є помилковими і не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать матеріалам справи та діючому матеріальному і процесуальному праву.
Інші доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального закону.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді