Справа №: 2-1420/2011Головуючий суду першої інстанції:Цурцев В.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Шестакова Н. В.
"05" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіШестакової Н.В.
СуддівБолотова Є.В. Берзіньш В.С.
При секретаріЩегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи відділ Держкомзему у м. Алушта, відділ Державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції, про перевід прав покупця, визнання права власності, визнання договору недійсним, відміну Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АРК від 31 травня 2012 року,
Рішенням Алуштинського міського суду АРК від 31 травня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи відділ Держкомзему у м. Алушта, відділ Державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції, про перевід прав покупця, визнання права власності, визнання договору недійсним, відміну Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції розглянуті не всі заявлені ним позовні вимоги; не надана належна правова оцінка наданим ним доказам, зокрема, квитанції щодо придбання воріт та сплати внеску на будівництво гаражу, накладної на придбання будівельних матеріалів, розписки продавця автомобілю про одержання грошей саме від нього та іншим доказам; судом не враховано те, що ОСОБА_7 не довів наявності у нього відповідного доходу, необхідного для придбання автомобілю, і неправильно застосовані норми матеріального права.
В письмових запереченнях відповідачі зазначили, що апеляційна скарга необгрунтована і задоволенню не підлягає.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до ст.303 ЦПК України, заслухавши ОСОБА_7 і представника ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що порушені його права відносно автомобілю, гаражу та земельної ділянки, і що саме позивач є покупцем автомобілю та гаражу, тому має право власності на автомобіль та гараж та відповідно на земельну ділянку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій
- 2 -
стороні (покупцеві), в покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За матеріалами справи вбачається, що за довідкою-рахунком від 16.12.2005 року ОСОБА_7 придбав в ПП «Магістраль» автомобіль АУДІ, 1999 року випуску; 06 грудня 1999 року ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0025га для обслуговування гаражу; у травні 2007 року ОСОБА_7 оформив на ім'я позивача довіреність на право зняти автомобіль з обліку і продати цей автомобіль; 13 листопада 2009 року виконкомом Алуштинської міської ради ухвалено рішення про оформлення права власності на гараж №9 з підвалом загальною площею 42кв.м. за ОСОБА_7 на праві приватної власності; на підставі зазначеного рішення ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на гараж; 15.03.2010 року ОСОБА_7 подарував належний йому гараж ОСОБА_8
Як зазначено в рішенні колегії суддів Апеляційного суду АРК від 22 червня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля частково недійсним, визнання покупцем автомобілю, визнання права власності на гараж, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору дарування гаражу, скасування державної реєстрації і покладання обов'язку здійснити державну реєстрацію, скасування державного акту на право постійного користування - ОСОБА_7 отримав свідоцтво про реєстрацію автомобіля 22 березня 2006 року, за даними свідоцтва власником автомобіля є ОСОБА_7, а ОСОБА_11, дружина ОСОБА_6, має право управління цим транспортним засобом. Це зазначення свідчить про те, що ОСОБА_7 не передавав усіх повноважень стосовно спірного автомобілю ОСОБА_6
За змістом позовної заяви слідує, що позивач знав про оформлення прав власності на автомобіль і гараж на ім'я ОСОБА_7; стверджуючи те, що автомобіль був придбаний на його гроші, позивач не довів, що надавав ОСОБА_7 довіреність на придбання автомобілю на ім'я позивача; також не надано доказів того, що за автомобіль були сплачені саме гроші позивача і що фактично автомобіль був придбаний саме для позивача.
Навіть посилання позивача на пояснення ОСОБА_7 про те, що гроші на автомобіль надавали вони обидва, не породжує права власності позивача на автомобіль, враховуючи відсутність доказів того, що автомобіль було придбане саме для позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спірний автомобіль за довіреністю від ОСОБА_7 тільки через два роки після його придбання був переданий у користування позивача за довіреністю, тобто позивач свідомо одержав автомобіль в користування через два роки після його придбання і не оспорював на той час право власності ОСОБА_7
Відносно гаражу позивачем також не надані достатні документальні докази того, що саме він поніс усі витрати, які пов'язані з будуванням гаражу на земельній ділянці. Користування позивачем спірного гаражу на протязі декількох років також не є правовою підставою для визнання за ним права власності на гараж.
Тим більш, суттєвою обставиною по справі є те, що позивач не оспорив рішення органу місцевого самоврядування від 06 серпня 1999 року про передачу ОСОБА_7 земельної ділянки в постійне користування для обслуговування гаражу, яка є підставою для видачі державного акту.
За таких обставин взагалі не має правових підстав обговорювати право власності позивача на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці.
За матеріалами справи також вбачається, що позивач не надав доказів наявності домовленості між ним та ОСОБА_7 щодо передачі позивачу прав власності на автомобіль та гараж в майбутньому.
На підставі наведеного колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про недоведеність розглянутих позовних вимог.
Що стосується доводу апелянта щодо нерозгляду усіх позовних вимог, колегія суддів вважає цей довід неспроможним.
- 3 -
Як свідчать матеріали справи, позивач у первісній позовній заяві не просив зняти арешт з автомобілю та виключити автомобіль з акту опису та арешту майна (а.с.6-7); 26 вересня 2011 року провадження по справі було відкрито за первісними позовними вимогами (а.с.19); у листопаді 2011 року позовна заява була доповнена новою вимогою про зняття арешту з автомобілю та виключення автомобілю з акту опису та арешту майна (а.с.40-44), однак суд першої інстанції не відкривав провадження по новій позовні вимозі і не розглядав її.
У сенсі ч.2 ст.31 ЦПК України збільшення позовних вимог можливо протягом усього часу розгляду справи, зміна предмету або підстави позову - тільки до початку розгляду справи.
Оскільки нова позовна вимога була заявлена після початку розгляду справи, не має правових підстав вважати, що суд першої інстанції не розглянув усі позовні вимоги ОСОБА_6, які заявлені в установленому законом порядку.
Інші доводи апеляційної скарги щодо матеріального становища ОСОБА_7 мають характер припущення.
За положеннями ст.ст.10,11,60 ЦПК України, які встановлюють принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, шляхом надання належних і допустимих доказів; доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не містить доводів або посилання на докази, які б спростували висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.303,307.308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду АРК від 31 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Болотов Є.В.