04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
10.09.2012 № 17/5026/848/2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Сітайло Л.Г.
при секретарі Шмиговська А.М.
за участю представників:
від позивача - не з'явились
від відповідача - Федяйнова О.М. (довіреність №08.6-03/6556 від 12.06.2012 р.)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром-В»
на рішення
господарського суду Черкаської області
від 04.07.2012 р.
у справі № 17/5026/848/2012 (суддя Боровик С.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром-В»
до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Черкаської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
про визнання третейської угоди недійсною
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропром-В» звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Черкаської обласної філії Акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження в договорі про надання невідновлювальної кредитної лінії №915/09.2-123 від 14.07.2008 р. укладену між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропром-В».
Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.07.2012 р. у справі №17/5026/848/2012 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення повністю та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, так як при винесенні рішення господарський суд Черкаської області невірно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення - без змін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
14.07.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №915/09.2-123, за умовами якого позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачу (позичальнику) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом -«Кредит», на умовах визначених цим договором та додатковими угодами.
Пунктом 6.2. вказаного договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст.5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 7 ст. 179 ГК України закріплено, положення про те, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно ст. 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Статтею 12 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про третейські суди», сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України закріплена презумція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997р. встановлено, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів - це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.
Закон України «Про третейські суди» передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У разі коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.
Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу.
Враховуючи викладене сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, разом з тим при наявності в договорі третейського застереження сторона не позбавлена права звернення за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів до господарського суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 09.04.2012 р. по справі №12/180-11.
В обгрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що спірне третейське застереження не відповідає закону, оскільки в момент його підписання між позивачем і відповідачем спору не існувало, третейське застереження підписувалося з метою врегулювати порядку вирішення спірних питань, які виникатимуть за кредитним договором в майбутньому, що суперечить Закону України «Про третейські суди»; в угоді не міститься умов про конкретний предмет спору, який вже виник між позивачем та відповідачем до її підписання.
Колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними твердження суду позивача про те, що предметом третейської угоди може бути лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а оскільки на момент укладення договору будь-які спори між позивачем та відповідачем були відсутні, зміст третейського застереження, викладеного в договорі, не відповідає вимогам чинного законодавства.
Включення третейського застереження до тексту договору здійснюється для визначення умов вирішення спорів, які можуть виникнути при реалізації сторонами положень договору, що є загальноприйнятим в національній та світовій практиці застосування позасудових механізмів врегулювання спорів. При цьому, слід враховувати положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», відповідно до якої арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникають або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-яким конкретними правовідносинами; арбітражна угода може бути викладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Відтак, колегія апеляційного господарського суду вважає, що спірне третейське застереження, відповідає вимогам ст. 5, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» та ст. 1 ГПК України.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності по справі №17/5026/848/2012, колегія суддів зазначає наступне.
В постанові пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження в договорі про надання невідновлювальної кредитної лінії №915/09.2-123 від 14.07.2008 р. укладену між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропром-В» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 04.07.2012 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром-В» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Черкаської області від 04.07.2012 р. у справі №17/5026/848/2012 залишити без змін.
Справу №17/5026/848/2012 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Алданова С.О.
Судді Дикунська С.Я.
Сітайло Л.Г.