06.09.2012Справа №5002-7/2692-2012
За позовом фізичної особи-підприємця Чеканова Андрія Володимировича (вул. Набережна, буд. 85-А, кв. 4, місто Сімферополь, 95000; пров. Задорожний 3-А, місто Сімферополь, 95047)
до відповідача - приватного підприємства "Продуктпромсервіс" (вул. Залізнична, буд. 1, місто Сімферополь, 95000)
про стягнення 5464,84 грн.
Суддя Дворний І. І.
Представники:
від позивача - Солощенко І.В., довіреність №1403 от 06.08.2012 року;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: 06 серпня 2012 року фізична особа-підприємець Чеканов Андрій Володимирович звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Продуктпромсервіс" 4701,25 грн. заборгованості по оплаті поставленої продукції, пені в розмірі 293,47 грн., штрафу в розмірі 470,12 грн., а також понесених судових витрат.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 258, 525, 526, 692 Цивільного кодексу України, статті 193, 230 Господарського кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обов'язків за договором поставки №5301/11 від 12 липня 2011 року в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2012 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено дату і час судового засідання.
Через неявку сторін у судове засідання, ухвалою господарського суду від 21 серпня 2012 року розгляд справи відкладався.
У судове засідання, що відбулось 06 вересня 2012 року, з'явився представник позивача, який підтримав вимоги заявленого позову.
Відповідач позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання за викликом повторно не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований рекомендованою кореспонденцією.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу. Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи за №634749 місцезнаходженням приватного підприємства "Продуктпромсервіс" є адреса: вул. Залізнична, буд. 1, місто Сімферополь, 95000. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Враховуючи вищевикладене, сторони належним чином були сповіщенні судом про дату, час і місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд
12 липня 2011 року фізична особа-підприємець Чеканов Андрій Володимирович (за договором постачальник) та приватне підприємство "Продуктпромсервіс" (за договором покупець) уклали договір поставки за №5301/11, відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити продукцію, на умовах та в строки, передбачені даним договором.
Асортимент, кількість та ціна продукції яка постачається вказується в накладних, представлених постачальником, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2).
Ціну та порядок розрахунків сторони узгодили у розділі 3 договору. Так, згідно з пунктом 3.3 договору, розрахунки за продукцію здійснюються в порядку попередньої оплати, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, або іншими, передбаченими діючим законодавством України видами розрахунків, з обов'язковим зазначенням групи товарів, номера та дати накладної в призначенні платежу.
Також, у пункті 3.4 договору вказано про те, що при виконанні покупцем всіх умов даного договору постачальник може надати покупцю відстрочку платежу.
В разі розрахунків з відстрочкою платежу, відстрочка допускається на строк не більш семи календарних днів (з дня відвантаження продукції покупцю) по групі товарів «Молочна продукція», у всіх інших випадках з відстрочкою платежу, відстрочка допускається на строк не більш 10 календарних днів (з дня відвантаження продукції покупцю) (пункт 3.5 договору).
Згідно з умовами пункту 4.4 договору, приймання продукції здійснюється по товарно-транспортним накладним особами, уповноваженими керівником підприємства покупця. Вказані особи несуть відповідальність за суворе дотримання правил приймання продукції.
Сторонами до договору про поставку товару було укладено додаток за №1 у якому наведено зразок підпису матеріально-відповідальної особи, уповноваженої приймати товар, що постачається позивачем за договором (а.с. 10).
Вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року. У разі, якщо за 10 днів до закінчення строку дії даного договору жодна з сторін не заявила про своє бажання розірвати даний договір, він вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (розділ 7 договору).
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов укладеного договору позивачем був поставлений товар на загальну суму 5201,25 грн., про свідчать копії наявних в матеріалах справи видаткових накладних за №РН1038546 від 20 липня 2011 року на суму 127,72 грн. та №РН1038547 від 20 липня 2011 року на суму 5073,53 грн. (а.с. 11-12).
Зі змісту вказаних накладних вбачається, що матеріально-відповідальною особою відповідача, уповноваженою на приймання товару від позивача, яка вказана у додатку №1 до договору, товар був отриманий по кількості і якості перелічений у видаткових накладних. Претензій покупець не мав, про що свідчить підпис останнього на накладних.
Згідно з умовами договору, покупець зобов'язався виконати грошове зобов'язання своєчасно та в повному обсязі, втім, вартість отриманого товару була оплачена останнім лише частково на суму 500,00 грн., що підтверджується копією прибуткового касового ордеру №11041019 від 31 липня 2011 року, у зв'язку з чим, станом на час звернення позивача з позовом до суду, утворилась заборгованість в розмірі 4701,25 грн.
Умовами договору встановлено, що якщо покупець не здійснив оплату поставленої продукції в передбачений розділом 3 договору строк, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми основної заборгованості за кожний день прострочення платежу. В разі, якщо прострочка платежу складає більше 20 календарних днів, покупець окрім пені сплачує штраф за неналежне виконання своїх зобов'язань в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару (пункт 8.3).
З врахуванням вказаних умов договору, позивач, за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, на суму заборгованості у розмірі 4701,25 грн. нарахував пеню у розмірі 293,47 грн. та штраф у розмірі 470,12 грн., які у добровільному порядку погашені не були, що і послугувало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про їх примусове стягнення.
Предметом спору у справі є стягнення суми боргу з відповідача за поставлений товар, а також стягнення пені і штрафу нарахованих внаслідок невиконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Так, в порушення вимог зазначених норм Цивільного та Господарського кодексів України, умов договору відповідач не розрахувався у повному обсязі за поставлений товар, заборгувавши позивачу 4701,25 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами, наявними у матеріалах справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду надано також не було, більш того, останній не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позовну заяву з спростуванням доводів позивача, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. За таких обставин, вказана сума боргу є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 293,47 грн. пені.
Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Умовами пункту 8.3 договору, встановлено, що якщо покупець не здійснив оплату поставленої продукції в передбачений розділом 3 договору строк, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми основної заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Згідно частини 1 та частин 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині оплати за отриманий товар, що є підставою для нарахування відповідачу пені.
Перевіривши нарахування пені, судом було встановлено, що період за який позивач просить стягнути пеню (з 06 серпня 2011 року по 31 січня 2012 року) відповідає приписам пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Разом з тим, за підрахунком позивача кількість днів прострочення за вказаний період складає 147 днів, втім фактично це - 179 днів, у зв'язку з чим розрахунок пені є наступним:
сума боргу 4701,25 грн., подвійна облікова ставка:7,75%*2 = 15,5%,
4701,25*15,5%/365 днів * 179 днів = 357,36 грн.
Таким чином, заявлена позивачем сума менша, ніж та, що підлягає стягненню за договором.
Відповідно до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України та інших норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що при винесенні рішення суд обмежений вимогами позовної заяви та підставами, які зазначив позивач, зміна судом підстав заявлених позовних вимог та позовних вимог не передбачена статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, тому суд позбавлений можливості у випадку встановлення неправильного визначення позивачем підстав заявлених позовних вимог або саме позовних вимог змінити їх на власний розсуд.
Отже, стягувати з відповідача 357,36 грн. пені суд не вправі, у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню саме у розмірі 293,47 грн.
Крім вищезазначених вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 470,12 грн. штрафу.
Умовами договору передбачено, що в разі, якщо прострочка платежу складає більше 20 календарних днів, покупець окрім пені сплачує штраф за неналежне виконання своїх зобов'язань в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару (пункт 8.3).
Як вже зазначалось, статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Так, одним із видів господарських санкцій згідно частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами загальної суми неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами загальної юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанови Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011).
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 20 календарних днів, що підтверджено матеріалами справи, вимоги фізичної особи-підприємця Чеканова Андрія Володимировича в частині стягнення з відповідача 470,12 грн. штрафу (4701,25 грн. * 10%) також є правомірними та підлягають задоволенню.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати, який останнім спростований не був, у зв'язку з чим позовні вимоги фізичної особи-підприємця Чеканова Андрія Володимировича є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1609,50 грн. (мінімальна ставка судового збору, що підлягає оплаті за даним позовом) суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, повне рішення складено 10.09.2012 р.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з приватного підприємства "Продуктпромсервіс" (вул. Залізнична, буд. 1, місто Сімферополь, 95000) на користь фізичної особи-підприємця Чеканова Андрія Володимировича (вул. Набережна, буд. 85-А, кв. 4, місто Сімферополь, 95000; пров. Задорожний 3-А, місто Сімферополь, 95047) 4701,25 грн. заборгованості, 293,47 грн. пені, 470,12 грн. штрафу та судовий збір у розмірі 1609,50 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя І.І. Дворний