21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
03 вересня 2012 р. Справа 7/52/2012/5003
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", м.Вінниця
до: Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Вінниця
про визнання недійсним іпотечного договору
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.
Представники:
позивача: Болдарєв О.М. - представник, довіреність б/н від 01.02.2012 року, паспорт серії АА 828341 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 16.09.1998 року.
відповідача: Горобець Д.Г. - головний юрисконсульт управління по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб Вінницької обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", довіреність б/н від 19.05.2010 року, паспорт серія АВ 533019, виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 12.06.2003 року.
Харченко Р.М.- заступник начальника відділу стягнення боргів № 1 управління по стягненню боргів за проблемними кредитами (особливої складності) дирекцій департаменту по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", довіреність № 39/10 від 17.03.2012 року, посвідчення адвоката № 2997 від 21.06.2007 року, паспорт серія ОН 663534 виданий Мінським РУ ГУ МВС України в місті Києві 09.12.1997 року.
19.07.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", м.Вінниця до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м.Вінниця про визнання недійсним договору іпотеки № 010/03-11/3 від 01.02.2008 року.
Ухвалою від 23.07.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/52/2012/5003 та призначено до розгляду на 01.08.2012 року.
Ухвалою від 01.08.2012 року розгляд справи відкладено до 03.09.2012 року з метою надання сторонами витребуваних доказів.
Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представниками сторін не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні 03.09.2012 року представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі мотивоване поданням апеляційної скарги на рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09.
Розглянувши клопотання представника відповідача щодо задоволення якого висловив свої заперечення представник позивача суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. В даному випадку йдеться про обов'язок суду вчинити вказану процесуальну дію.
Як наголошено в п.3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
Як вбачається із клопотання про зупинення провадження у справі в останньому не наведено обґрунтування щодо неможливості розгляду справи № 7/52/2012/5003 до розгляду апеляційної скарги поданої на рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09.
Окрім того судом встановлено, що на момент проведення судового засідання 03.09.2012 року в матеріалах справи відсутні докази прийняття апеляційною інстанцією до розгляду апеляційної скарги відповідача.
Так, до клопотання про зупинення провадження долучено лише копію апеляційної скарги від 23.08.2012 року № 140-0-0-00/8/706/7104, докази її надіслання господарському суду та сторонами у справі № 11/165-09 і копію платіжного доручення в підтвердження сплати судового збору.
Беручи до уваги відсутність в клопотанні про зупинення обгрунтування неможливості розгляду справи № 7/52/2012/5003, а також відсутності в провадженні іншого суду іншої справи (№ 11/65-09) суд дійшов висновку про безпідставність поданого відповідачем клопотання та необхідність його відхилення.
Також в судовому засіданні 03.09.2012 року представником відповідача в усному порядку заявлено клопотання про витребування доказів (витягу з Реєстру прав власності від органів БТІ щодо нерухомого майна, яке являється предметом іпотеки).
Представник позивача висловив свої заперечення щодо вказаного клопотання вказуючи на його необгрунтованість та безпідставність.
Розглянувши вказане клопотання суд відхиляє його з підстав невідповідності приписам ст.38 ГПК України відповідно до приписів ч.ч.1, 2 якої сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Всупереч приписам вказаної норми відповідач не надав суду доказів неможливості самостійно надати запитуваний доказ, а також обставин, що перешкоджають наданню вказаного доказу.
Також суд зазначає, що відповідачем не дотримано форми подання клопотання про витребування доказів позаяк відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі на що звернуто увагу в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Враховуючи наведене вище клопотання відповідача про витребування доказів відхиляється судом.
Відхиляючи клопотання відповідача про витребування доказів судом враховано те, що запитувана останнім інформація щодо власника нерухомого майна, яке являється предметом іпотеки оспорюваного договору міститься в матеріалах інвентарної справи № 6391, що надійшла до суду 31.07.2012 року від КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" (супровідний лист від 30.07.2012 року № С-696/вих (а.с.48, т.1).0
Крім того в судовому засіданні 03.09.2012 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому останній просить в задоволенні позову відмовити посилаючись на необгрунтованість заявленого позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
18.05.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (Кредитор) в особі директора Вінницької обласної дирекції (згідно протоколу загальних зборів акціонерів від 14.10.2009 року № Зб-45 змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", а.с.52, т.1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Девелопментська компанія - центр комерційної нерухомості" (Позичальник) (правонаступником якого згідно п.1.4 Статуту являється Товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", а.с.23, т.1) укладено кредитний договір № 010/03-11/22 предметом якого згідно п.1.1 Договору являється відкриття невідновлювальної кредитної лінії в сумі 25 000 000,00 грн. строком до 17.05.2012 року зі сплатою 15,5 % річних (а.с.16-21, т.1).
В забезпечення виконання зобов'язання, яке випливає із вказаного вище кредитного договору 01.02.2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" "Іпотекодержатель" в особі директора Вінницької обласної дирекції та ТОВ "Девелопментська компанія - центр комерційної нерухомості" "Іпотекодавець" укладено договір іпотеки № 01/03-11/3 (а.с.10-15, т.1).
Предметом даного договору є забезпечення вимоги Іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 010/03-11/22 від 18.05.2007 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого Іпотекодавець зобов'язаний до 17.05.2012 року повернути Іпотекодержателю кредит в розмірі 25 000 000,00 грн., сплатити проценти в розмірі 13,5 % річних, можливу неустойку у розмірі і у випадках передбачених Кредитним та цим Договором, а саме: у разі виявлення фактів нецільового використання кредитних коштів сплатити штраф у розмірі 10 % від суми нецільового використання (п.1.1 Договору).
Згідно п.1.2 Договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення магазину, загальною площею 370,6 кв.м., розташованого за адресою м.Вінниця, вул.Гоголя, під номером, 1 (один). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.02.2005 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О., реєстраційний номер № 332, зареєстрованого Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" в книзі № 6 за реєстровим номером 1433.
Як вбачається із змісту позовної заяви в обгрунтування позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 01.02.2008 року позивач вказує на те, що ТОВ "Конхесіменто" не було законним власником нерухомого майна, яке являється предметом іпотеки.
В обґрунтування вказаного твердження позивач посилається на рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09 відповідно до якого позов ПП "Магазин ПродТорг № 2" до ТОВ "Спільне Українсько-Чеське підприємство - компанія Торгсервіс", ТОВ "Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2005року вбудованого приміщення магазину, що знаходиться в м.Вінниці вул.Гоголя, 1, площею 370,6 кв.м. задоволено повністю (а.с.26-29, т.1).
Позивач у позовній заяві вказує на те, що рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09 є чинним.
Як встановлено судом із комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" та Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2011 року у справі № 11/165-09 залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2011 року відмовлено ПАТ "Райффазен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції у задоволенні клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі №11/165-09 із залишенням скарги без розгляду (Електронний ресурс) Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/16461494).
Не надано спростування твердженню позивача про чинність рішення від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09 також і відповідачем.
Слід вказати, що доказів зворотного в матеріалах даної справи не міститься.
В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 203, 215, 236, 575, 583 ЦК України, ст.11 Закону України "Про заставу", ст. 5 Закону України "Про іпотеку" тощо.
У відзиві, який надійшов до суду 03.09.2012 року відповідач заперечуючи проти позову вказує на те, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки позивачем всупереч приписам ст.33 ГПК України не доведено, що він не являвся власником предмету іпотеки з огляду на приписи ст.182 ЦК України та ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Також у відзиві відповідач зазначає, що наявність рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09 не є підставою для задоволення позову, оскільки дане рішення фактично не виконане.
З обставин вказаних вище ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у повному обсязі не погоджується із вимогами, зазначеними у позовній заяві та просить в позові відмовити.
Враховуючи встановлені обставини у даній справі суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Так, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
В п.10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.
В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, передбачено можливість забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Статтею 583 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Законом України "Про заставу" (ч.2, ч.3 ст.11 "Сторони договору застави") встановлено, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Іпотека, в силу ст. 575 ЦК України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У статті 3 вказаного Закону зазначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що предметом іпотеки може бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.
Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові. Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Водночас, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17.02.2005 року на підставі якого відбулось набуття права власності позивачем на вбудоване приміщення магазину, загальною площею 370,6 кв.м., розташованого за адресою м.Вінниця, вул.Гоголя, під номером, 1 (один) та згодом здійснено передачу останнього в іпотеку було визнано недійсним згідно рішення господарського суду Вінницької області у справі № 11/165-09 від 20.07.2009 року.
Відповідно до ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, яким в даному випадку є момент його державної реєстрації виходячи із приписів ст.210 ЦК України - 17.02.2005 року (згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 710726 - дата державної реєстрації вказаного правочину 17.02.2005 року, а.с.776 інвентарної справи).
З вищевикладених встановлених обставин справи вбачається, що ТОВ "Конхесіменто" не було законним власником вбудованого приміщення магазину, загальною площею 370,6 кв.м., розташованого за адресою м.Вінниця, вул.Гоголя, під номером, 1 (один).
Таким чином, внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 17.02.2005 року, який в подальшому було визнано недійсним, ТОВ "Конхесіменто" не стало власником нерухомого майна і згідно приписів ч.1 ст.317 ЦК України не вправі було розпоряджатись ним шляхом передачі в іпотеку банку.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що укладений між сторонами договір іпотеки від 01.02.2008 року, предметом якого є належне позивачу на праві власності нерухоме майно, суперечить наведеним вище вимогам чинного законодавства щодо застави та іпотеки майна - ст.ст.576, 583 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.11 Закону України "Про заставу", ст.5 Закону України "Про іпотеку", що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним, оскільки його наявність в порушення вимог ч.1 ст.321 ЦК України протиправно обмежує позивача здійснювати правомочності стосовно вказаного нерухомого майна.
Прийшовши до висновку про недійсність договору іпотеки від 01.02.2008 року суд врахував правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень, пов'язаних із оспорюванням договорів застави та іпотеки (постанови від 11.10.2007 року у справі № 16/212-06 (8/207-06), від 18.11.2008 року у справі № 3/9пд, від 25.06.2009 року у справі № 16/9-Д, від 25.02.2010 року у справі № 8/41-92, від 23.08.2011 року у справі № 4/6-11, від 05.04.2012 року у справі № 5023/7833/11).
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що наведені відповідачем заперечення стосовно позову не можуть слугувати підставою для відмови в позові оскільки останні є юридично неспроможними та не спростовують правомірності заявленого позивачем позову.
Так, твердження відповідача про недоведеність ТОВ "Девелопментська компанія - центр комерційної нерухомості" того, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки від 01.02.2008 року воно не було власником предмету іпотеки позаяк всупереч приписами ст.182 ЦК України та ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" не здійснило скасування державної реєстрації права власності не спростовує факту недійсності договору купівлі-продажу від 17.02.2005 року і неправомірності набуття позивачем права власності на вбудоване приміщення магазину, загальною площею 370,6 кв.м., розташованого за адресою м.Вінниця, вул.Гоголя, під номером, 1 (один).
Слід вказати, що посилання відповідача у відзиві на приписи ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" здійснено з помилковим викладом змісту вказаної норми та її хибним тлумаченням.
Зокрема ст.27 названого Закону (в редакції на момент прийняття даного рішення - 03.09.2012 року) регламентує виправлення технічних помилок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Натомість статтею 26 цього Закону визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Виходячи з наведеної норми твердження відповідача про те, що в зв'язку із прийняттям рішення про визнанням недійсним договору на підставі якого було зареєстровано право власності відповідним органом здійснюється скасування державної реєстрації права власності за таким правочином є безпідставним, адже скасування державної реєстрації прав здійснюється лише при наявності рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав, а рішення суду про визнання недійсним договору таким не являється.
Враховуючи наведене вище позов підлягає задоволенню з віднесенням судових витрат на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.
Розглядаючи дану справу суд врахував те, що у Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" наявні повноваження сторони при розгляді справ у судах, що вбачається із п.4.2 положення про Вінницьку обласну дирекцію Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.72-77, т.1).
З огляду на наявність долученої до клопотання про зупинення провадження у справі апеляційної скарги на рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 року у справі № 11/165-09 суд зауважує, що у випадку скасування апеляційною чи касаційною інстанцією у встановленому господарським-процесуальним законодавством зазначеного вище рішення у відповідача є право, за визначених процесуальним законом обставин, клопотати про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.
03.09.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85,87, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір іпотеки № 010/03-11/3 укладений 01.02.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Девелопментська компанія - центр комерційної нерухомості", який зареєстрований в реєстрі за № 552 року посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О..
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", вул.50-річчя Перемоги, 35, м.Вінниця, 21001 (код ЄДРПОУ-20097421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", вул.Київська, 16, м.Вінниця, 21021 (ідентифікаційний код - 33323025) - 1 073 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10 вересня 2012 р.
Суддя Банасько О.О.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи.