"04" вересня 2012 р. Справа № 27/5005/7021/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. -головуючого,
Мележик Н.І., Самусенко С.С.
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова"
на рішення та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2012 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 липня 2012 року
у справі№ 27/5005/7021/2011
господарського судуДніпропетровської області
за позовомКомунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради
доДержавного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова"
простягнення заборгованості
за участю Прокуратури Дніпропетровської області
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: від прокуратури:Беляєва Т.М., Горбаненко С.В., Потуремець Т.І., Полякова І.В., Волковецького Я.С., Томчук М.О.
У травні 2011 року Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" (ухвалою суду від 09.08.2011 замінено процесуальним правонаступником - Комунальним підприємством "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради) звернулося до господарського суду із позовом до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" про стягнення заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення (з урахуванням збільшення та уточнень позовних вимог) в розмірі 39 523 574,47 грн. -основний борг, 6 437 451,98 грн. - сума інфляційних втрат, 2 532 765,45 грн. - 3% річних та 16 410 352,15 грн. - пеня.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання з оплати послуг за договором на надання послуг з підготовки, транспортування, подачі питної води та відведення стічних вод № 204 від 15.12.2000, у зв'язку з чим утворився борг за період з березня 2008 року по жовтень 2011 року в сумі 39 523 574, 47 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 (судді: Татарчук В.О. -головуючий, Первушин Ю.Ю., Кобилянський К.М.), залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 11.07.2012 (судді: Л.В.Чоха -головуючий, Л.О.Чимбар, С.Г.Антонік), позов задоволено, стягнуто з відповідача 39 523 574,74 грн. основного боргу, 6 437 451,98 грн. інфляційних втрат, 2 532 765,45 грн. -3% річних, 16 410 352,15 грн. пені та судові витрати.
Судові рішення мотивовано доведеністю позовних вимог.
У касаційній скарзі та у доповненнях до скарги Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено ст.ст. 32, 34, 43 ГПК України при дослідженні та оцінці доказів, неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
У відзиві на касаційну скаргу КП "Дніпроводоканал" підтримує позицію господарських судів попередніх інстанцій, вважає рішення та постанову прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у даній справі -без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.08.2012 у справі № 27/5005/7021/2011 порушено касаційне провадження.
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 03.09.2012 для розгляду справи № 27/5005/7021/2011 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Плюшко І.А., судді Мележик Н.І., Самусенко С.С. (доповідач).
З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.12.2000 між Дніпропетровським обласним державним комунальним підприємством "Облводоканал" (виробник), Державним комунальним підприємством виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства міста Дніпропетровська (постачальник) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" (абонент) укладено договір на надання послуг з підготовки, транспортування, подачі питної води та відведення стічних вод № 204.
Відповідно до п.2.2 договору постачальник бере на себе зобов'язання постачати питну воду та здійснювати відведення стічних вод, що відповідають вимогам Правил приймання стоків, абоненту, а абонент зобов'язується приймати та своєчасно сплачувати отриману питну воду та відведені стічні води в лімітних розмірах:
- питна вода в кількості 2687720м3/рік, 223976м3/міс., 7464м3/добу;
- водовідведення в кількості 4903712м3/рік, 408642м3/міс., 13435м3/добу з максимальним скидом 900м3/годину з 8 по 17 години.
Пунктами 3.1-3.3 договору сторони погодили, що розрахунок абонентом за отриману воду та за прийом стічних вод здійснюється на підставі рахунку постачальника, шляхом перерахування коштів на банківські реквізити виробника, згідно діючих на час розрахунку, затверджених тарифів відповідно на послуги водопостачання та водовідведення. Розрахунковий період сплати послуг один календарний місяць, термін внесення платежів не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем.
Судами також встановлено, що наявний у матеріалах справи договір № 204 від 10.01.2001 за своїм змістом є ідентичним змісту договору № 204 від 15.12.2000, та зазначили, що це є один договір, який підписаний сторонами в різні дати.
Попередні судові інстанції встановили, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання за договором, постачав відповідачу питну воду та забезпечував приймання у каналізацію стоків питної та технічної води, однак відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, неповністю розрахувався за отримані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість за період з березня 2008 року по жовтень 2011 року у розмірі 39 523 574,47 грн.
При цьому, відповідач частково визнав борг за надані послуги з постачання питної води та її стоків, однак, не погоджується з вимогами позивача в частині оплати послуг за приймання стоків технічної води.
Проте, як правильно враховано господарськими судами попередніх інстанцій, прийняття відповідачем обов'язку оплати послуг за приймання стоків технічної води випливає з п.п. 2.2, 2.2.1, 2.2.2 договору, якими сторони передбачили ліміти отриманої питної води у розмірі 223 976 м3/міс. та відведеної води у розмірі 408 642 м3/міс., що свідчить про те, що сторони передбачили водовідведення технічної води в розмірі (408 642 - 223 976) = 184 666 м3/міс.
Також, судами було досліджено акти прийому-передачі наданих послуг за січень-грудень 2008 року, грудень 2009 року, березень, квітень, травень 2010 року, підписані обома сторонами, які узгодили, що відповідачем було відведено, в тому числі технічну воду в об'ємі 184 666 м3/міс.
Відповідно до п.п. 21.1, 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 № 65, що діяли до 27.06.2008, кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу або місцевих джерел, згідно з показниками водолічильників, а в разі відсутності останніх - за діючими нормами водоспоживання та іншими видами взаємних розрахунків з абонентами згідно з п. 21.2 цих Правил.
Водоканал має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.
Абоненти, що мають власні водозабори і скидають стічні води до комунальної каналізаційної мережі, зобов'язані щомісяця, не пізніше 5 числа, подавати Водоканалові дані про кількість скинутих за минулий місяць стічних вод та показники їхньої якості.
Облік кількості стічних вод у цьому випадку здійснюється: за допомогою приладів обліку; за добовою продуктивністю насосів; за паспортним дебітом свердловини; на підставі витрати води на технологічні потреби; на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до комунальної каналізації.
Метод визначення кількості стічних вод встановлюється Водоканалом.
Якщо облік кількості стічних вод визначено одним із методів, вказаних у цьому пункті Правил, і зафіксовано договором або двостороннім актом між Водоканалом та абонентом на обумовлений термін, то останній протягом цього терміну може не надавати Водоканалові таких даних.
Пунктом 21.7 вказаних Правил № 65 від 01.07.1994 передбачено, що у випадку, коли абонент, який має власні водозабори, у визначений строк не надіслав даних про кількість стічних вод, що він спустив до каналізації за минулий місяць, або надіслав неправильні дані про їх кількість, Водоканал має право здійснювати розрахунок оплати за пропускання стічних вод за даними, які він має, або за пропускною здатністю відповідного колектора абонента. При цьому, Водоканал має право зробити перерахунок за період подання абонентом неправильних даних, але не більше як за рік.
Відповідно до п.3.15 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190, що діють з 27.06.2008, споживачі, що мають власні водозабори і скидають стічні води до мереж централізованого водовідведення, при відсутності засобів обліку стічних вод подають виробнику дані про об'єм та показники якості стічних вод відповідно до умов договору. У випадку ненадання споживачами інформації про обсяг стічних вод плата нараховується за визначеними обсягами водовідведення, зазначеними у договорі.
У разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами: за допомогою засобів обліку на водозаборах; за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах; за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору; на підставі витрат води на технологічні потреби; на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.
Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.
Якщо кількість стічних вод визначається одним із методів, зазначених у цьому пункті Правил, що зафіксовано договором або двостороннім актом між виробником та споживачем на обумовлений термін, то споживач протягом цього терміну може не надавати виробнику таких даних. (п. 5.29 Правил №190 від 27.06.2008).
Судами встановлено, що відповідач відмовився надавати дані про кількість технічної води, що стікає через міську каналізацію, тому позивач на законних підставах розраховував стоки за умовами договору та вимогами Правил.
Доводи ДП "ВО Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" про те, що технічна вода не поступає в міську каналізацію, спростовано апеляційним господарським судом, який звернув увагу також на те, що Дніпропетровським обласним виробничим управлінням водного господарства погоджено відповідачу розрахункову потребу у технічній воді на 2009 рік із річки Дніпро у кількості 10 000 000 м3, а Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області затверджено для заводу нормативи скиду технічних вод у річку Мокра Сура на 2009 рік в об'ємі тільки 6 825 000 т/рік.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в даних дозволах було передбачено, що решта технічної води буде витікати через каналізаційні стоки позивача.
Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач неповністю розрахувався у встановлений договором строк за надані позивачем послуги, а отже мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, стягнення у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних є цілком обґрунтованим.
Разом з тим, згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як визначено в п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з господарськими судами про правомірність вимог на стягнення пені.
Разом з тим, судова колегія вважає правильним застосування судами попередніх інстанцій норми ч.3 ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", згідно якої суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу, оскільки даний закон відноситься до спеціального законодавства в сфері відповідальності за несвоєчасне внесення плати за надані позивачем послуги.
Як правильно зазначено апеляційним господарським судом, пункти 3.4, 4.2 Статуту Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" встановлюють, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством.
Викладене спростовує доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ч.3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Господарські суди попередніх інстанцій оцінивши ступінь виконання зобов'язання, причини невиконання зобов'язання, строк прострочення у виконанні зобов'язання, відповідність розміру пені наслідкам порушення, дійшли висновку про відмову у зменшенні розміру пені.
Також є необґрунтованими посилання скаржника на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Як встановлено судами, заборгованість відповідача виникла в період з березня 2008 року по жовтень 2011 року.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суди попередній інстанцій дійшли правильного висновку про наявність переривання строку позовної давності з тих підстав, що відповідачем 01.06.2008 було підписано акт звірки розрахунків, а отже визнано наявність боргу перед позивачем. Оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 26.05.2011 - строк позовної давності не є пропущеним.
Щодо доводів скаржника про неправомірну відмову судів у задоволенні клопотання про призначення експертизи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. З наведених норм вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4).
Оскільки поставлені відповідачем питання для проведення експертизи носять правовий характер та їх вирішення не потребує спеціальних знань, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні даної заяви.
Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.07.2012 у справі № 27/5005/7021/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді Н. Мележик
С. Самусенко