"30" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/42642/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Головчук С.В., Ліпського Д.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року по справі № 2а/2570/5776/11
за позовом Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області
до Відділу державної виконавчої служби Бобровицького районного управління юстиції Чернігівської області
про визнання дій неправомірними та скасування постанови,
У листопаді 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області звернулось до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Бобровицького районного управління юстиції Чернігівської області про визнання дій неправомірними та скасування постанови.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що до Відділу державної виконавчої служби Бобровицького районного управління юстиції Чернігівської області на виконання надійшов виконавчий лист Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2011 року № 2-а-2502/44/11 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_4 за період з 17 липня 2010 року по 17 січня 2011 року надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України від «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІУ від 18 листопада 2004 року з урахуванням фактично сплачених сум у цей період.
На підставі виконавчого листа та заяви стягувача державним виконавцем 14 жовтня 2011 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та надано семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження була направлена позивачу для відома та виконання, що підтверджується копією супровідного листа від 17 жовтня 2011 року № 03-30/314.
Позивачем, вказана у виконавчому листі виплата була лише нарахована ОСОБА_4 її виплата здійснена не була.
У зв'язку з невиконанням боржником у наданий строк рішення суду в повному обсязі, державним виконавцем 24 жовтня 2011 року було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1360,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Статтею 27 вказаного Закону визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно статті 28 Закону № 606-ХІV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постанню державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 41 цього ж Закону визначено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, з коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника. Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.
Пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року № 74/5 передбачено, що у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а за невиконання рішення немайнового характеру у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення у тому самому порядку стягується виконавчий збір - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, та з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством, а також за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.
Згідно п. 4.16.2. вказаної Інструкції постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дії державного виконавця відповідають вимогам чинного законодавства України, а постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій прийняті в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року по справі № 2а/2570/5776/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.І. Ємельянова
Судді С.В. Головчук
Д.В. Ліпський
Суддя В.І. Ємельянова