Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/7436/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Крилової М.М.
при секретарі Полежай Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Колективне підприємство «Трест Донецькжитлобуд №1» про визнання протиправними та незаконними рішень, -
ОСОБА_1 та інші позивачі звернулись до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Колективне підприємство «Трест Донецькжитлобуд №1» про визнання протиправними та незаконними рішень.
Ухвалою суду від 27 липня 2012 року провадження у справі в частині вимог про визнання протиправним та недійсним договору купівлі-продажу №452 від 07.06.1994 року, посвідченого Першою Донецькою державною нотаріальною конторою 24.06.1994 року за №1-1255 - закрито.
Ухвалою суду від 09 серпня 2012 року позовну заяву в частині вимог про визнання незаконним та протиправним розпорядження Виконавчого комітету Ворошиловської районної у м. Донецьку ради від 29.07.1994 року №406 - залишено без розгляду у зв'язку з відкликанням позивачем частини позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог зазначають, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області у своїх наказах від 26.04.1994 року №1188, від 03.06.1994 року №1927, від 10.06.2003 року №684, від 01.06.1994 року №1197 затвердило план приватизації Тресту «Донецькжитлобуд №1» та включив до складу майна приватизації гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Донецьку. Позивачі тривалий час проживали у зазначеному гуртожитку, проте у 2008 році їх було обманним шляхом переселено у інший гуртожиток, що знаходиться по АДРЕСА_1 у м. Донецьку. Позивачі зазначають, що внаслідок незаконного передання гуртожитку по АДРЕСА_2 у м. Донецьку у власність Колективного підприємства «Трест Донецькжитлобуд №1» вони втратили можливість користуватись гуртожитком. Позивачі посилаються на те, що в разі визнання статусу гуртожитку, як соціального житла, він повинен перейти у власність територіальної громади Київського району м. Донецька, внаслідок чого позивачі отримали б право у подальшому на першочергове заселення гуртожитку та приватизацію його кімнат відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Крім того, позивачі посилаються на положення ч.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна», які встановлюють, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а до приватизації КП «Трест Донецькжитлобуд №1» гуртожиток належав до державного житлового фонду, оскільки знаходився у повному господарському віданні та оперативному управлінні колишнього державного підприємства тресту «Донецькжитлобуд №1», правонаступником якого є КП «Трест Донецькжитлобуд №1». Відповідач, в свою чергу, незважаючи на заборону приватизації гуртожитків, включив гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Донецьку до переліку майна, що підлягає приватизації.
На підставі викладеного просили визнати протиправними та незаконними наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 26.04.1994 року №1188, наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 03.06.1994 року №1927, наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 10.06.2003 року №684, п.3.9 наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 01.06.1994 року №1897 «Про затвердження плану приватизації тресту «Донецькжитлобуд №1» в частині включення до складу майна приватизації - гуртожитку по АДРЕСА_2 у м. Донецьку.
В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх у повному обсязі.
Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_3 впродовж судового розгляду вимоги підтримували та просили їх задовольнити.
Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволені в повному обсязі.
Представники третьої особи в судовому засіданні просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є фізичними особами, на захист прав, свобод та інтересів яких подано даний адміністративний позов.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412 повноваження.
Відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - відділення) є державним органом, який створюється Фондом державного майна (далі - Фонд) і йому підпорядковується.
Відділення в межах повноважень, визначених Фондом, і повноважень, делегованих Верховною Радою Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у власності Республіки Крим, комунальній власності області, мм. Києва і Севастополя (далі - державна власність) і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності.
Основними завданнями відділення є: організація та проведення приватизації майна, яке перебуває у державній власності, згідно з державною, республіканською (Республіки Крим) та місцевою програмою приватизації; здійснення повноважень власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих ним рішень; здійснення повноважень орендодавця державного майна; організація діяльності представництв Фонду в районах і містах (далі - представництва); забезпечення роботи єдиної комп'ютерної інформаційної мережі органів приватизації.
Судом встановлено, що Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 26.04.1994 року №1188 Державне підприємство трест «Донецькжитлобуд №1» (правонаступником якого є Колективне підприємство «Трест Донецькжитлобуд №1») включене до переліку об'єктів великої приватизації.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 01.06.1994 року №1897 затверджений плану приватизації Державного підприємства трест «Донецькжитлобуд №1», відповідно до якого товариству покупців-членів трудового колективу тресту «Донецькжитлобуд №1» передається у власність об'єкти соціально-побутового призначення, що побудовані за рахунок фонду соціального розвитку аналогічних фондів, зокрема, гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Донецьку.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 03.06.1994 року №1927 зобов'язано укласти договір купівлі-продажу майна Державного підприємства будівельно-монтажного тресту «Донецькжитлобуд», що підлягає викупу Державним підприємством трест «Донецькжитлобуд №1» у встановленому законом порядку.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 10.06.2003 року №684 виданий Колективному підприємству «Трест Донецькжитлобуд №1» перелік нерухомого майна, яке передано у власність товариству покупців-членів трудового колективу тресту «Донецькжитлобуд №1», до якого включена будівля гуртожитку по АДРЕСА_2 у м. Донецьку.
Позивачі вважають зазначені накази Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області протиправними, посилаючись при цьому на ч.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна» щодо заборони приватизації об'єктів державного житлового фонду, до якого відноситься гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Донецьку.
Суд не погоджується з таким твердженням позивачів з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та товариством покупців - членів трудового колективу тресту «Донецькжитлобуд №1» укладений договору купівлі продажу майна державного підприємства будівельно-монтажного тресту «Донецькжитлобуд №1» від 07.06.1994 року №452, предметом якого виступає цілісний майновий комплекс державного підприємства тресту «Донецькжитлобуд №1».
Відповідно до акту приймання-передачі об'єктів соціально-побутового призначення, що побудовані за рахунок фондів підприємства по тресту «Донецькжитлобуд №1» від 12.07.1994 року, Донецьке регіональне відділення Фонду державного майна України передає у власність, а члени трудового колективу тресту «Донецькжитлобуд №1» приймають об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Донецьку.
Відповідно до переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу Державного підприємства трест «Донецькжитлобуд №1» від 19.06.2003 року №727, до майна, яке передано по ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна» віднесена, зокрема, будівля гуртожитку по АДРЕСА_2 у м. Донецьку.
Наведені документи, на думку суду, засвідчують, що товариство покупців - членів трудового колективу тресту «Донецькжитлобуд №1» в процесі здійснення приватизації набуло право власності на весь цілісний майновий комплекс, у тому числі і на об'єкти соціально-побутового призначення.
Статтею 2 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до принципів, на основі яких здійснюється приватизація, відноситься надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємств, що приватизуються.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
З наведеного виходить, що встановлена ч.2 ст.24 зазначеного Закону пільга полягає в праві приватизувати (набути право власності) об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів), за нульовою вартістю.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що всі об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі і гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Донецьку, які на підставі ч.2 ст.24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в 1994 році передані Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України товариству покупців - членів трудового колективу тресту «Донецькжитлобуд №1», є власністю цього товариства покупців.
Щодо посилань позивачів на ч.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, суд зазначає наступне.
Так, спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до частини 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків із наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Суд зазначає, що за загальним правилом поняття «право» слід розуміти як передбачений законодавством зовнішній вияв волі суб'єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки, а «обов'язком» є нормативно закріплене коло дій, покладених на певних осіб та безумовних для виконання.
Зазначена норма не носить імперативного характеру, нею не встановлюється обов'язок діяти певним чином, тобто впродовж 1993 - 1995 років не існувало нормативних актів, згідно з якими встановлювався обов'язок та порядок (процедура) передачі житла до комунальної власності.
Таким чином, враховуючи відсутність чітких актів законодавства щодо обов'язкової передачі гуртожитків, інших об'єктів державного житлового фонду, що належали державним підприємствам, у комунальну власність, органи приватизації включали вартість гуртожитків (коридорного типу, тобто такі, на які не видавалися ордери міських або районних адміністрацій на постійне проживання і вони не могли бути приватизовані) до вартості цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2011 р. по справі № 6-12цс11.
Також, у Висновках, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за 2010 - 2011 рр. від 01.06.2012, Верховний суд України зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону України від 6 березня 1992 р. N 2171-XII «Про приватизацію майна державних підприємств», а також п. 9 ст. 8 Закону України від 19 червня 1992 р. N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (зазначені закони в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на момент проведення приватизації гуртожитки не належали до об'єктів державного житлового фонду, що підлягав приватизації громадянами України чи передачі в комунальну власність відповідних рад, і у зв'язку з відсутністю законодавчої заборони могли бути включені до складу майна підприємств, які підлягали приватизації.
В подальшому норма щодо включення гуртожитків до складу державного житлового фонду, який підлягає передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів в разі зміни форми власності державних підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, була запроваджена лише Законом України від 03.03.2005 N 2453 (чинний з 05.04.2005 р.), який в силу вимог ч. 1 ст. 58 Конституції України не має зворотної дії до спірних правовідносин, пов'язаних з прийняттям наказів Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області від 26.04.1994 року №1188, від 03.06.1994 року №1927, від 01.06.1994 року №1897.
За таких обставин висновок позивачів про те, що гуртожитки є об'єктами державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, та передаються у комунальну власність не ґрунтується на вимогах законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд приходить до переконання, що оскаржувані накази прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, у спосіб, що передбачений законами, обґрунтовано, з урахування усіх обставин в процесі прийняття рішення.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Так, позивачами не надано суду достатніх доказів в обґрунтування заявлених вимог, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Колективне підприємство «Трест Донецькжитлобуд №1» про визнання протиправними та незаконними рішень - відмовити повністю.
У судовому засіданні 31 серпня 2012 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови. Постанова виготовлена в повному обсязі 05 вересня 2012 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Крилова М.М.