Справа 2-434/11 року
29 серпня 2012 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Сича М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Дем'яненко Г.В.,
представника позивачки - ОСОБА_1,
представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Судаку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, Судацька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними заповіту та свідоцтв про право на спадщину,
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, Судацька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними заповіту, складеного ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та свідоцтв про право на спадщину, виданих на його підставі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний заповіт вчинений ОСОБА_7 в порушення вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України у зв'язку із невідповідністю його волі, оскільки він був неспроможним 25 квітня 2008 року усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.
Представник позивачки у судовому засіданні підтримала позов з наведених вище підстав.
Представник відповідачки ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими.
Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутністю, позовні вимоги не визнала.
ОСОБА_6, представник Судацької державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приписами ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків передбачених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що за життя ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори 25 квітня 2008 року та зареєстрованого в реєстрі за № 969, за умовами якого все своє майно заповів ОСОБА_2 (арк. справи 15).
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що посвічується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Судацького міського управління юстиції 13 травня 2008 року згідно актового запису № 89 (арк. справи 10).
ОСОБА_7 був дідом ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвами про народження її та її батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (арк. справи 11-13).
ОСОБА_4 звернулася 11 листопада 2008 року до Судацької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті діда ОСОБА_7 (арк. справи 14).
Відповідно до положень статті 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з положеннями частини 1 статті 30 Цивільного Кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
З огляду на приписи частини 1 статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини 1 статті 225 Цивільного Кодексу України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
За положеннями частини 2 статті 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Проте, в матеріалах справи відсутні безспірні докази, які мали б свідчити, що саме на момент укладення оспорюваного правочину спадкодавець знаходився у зазначеному психічному стані, навіть і за наявності даних щодо тривалого захворювання спадкодавця та інших його захворювань.
Так, згідно із висновком амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 957 від 01 серпня 2012 року вбачається, що ОСОБА_7 на момент складання та підписання заповіту від 25 квітня 2008 року будь-яким психічним захворюванням не страждав, міг відповідати за свої дії та керувати ними. У ОСОБА_7 не виявлено будь-яких індивідуальних психологічних особливостей, які могли би суттєво вплинути на розуміння значення своїх дій та їх наслідків, а також на правильність сприйняття обставин підписання спірного заповіту (арк. прави 167-170).
Доводи представника позивача про необґрунтованість вказаного висновку судово-психіатричної експертизи є недоведеними.
Разом з цим, висновок експертів, навпаки, відповідає матеріалам справи і не викликає сумнівів щодо їх правильності, оскільки ґрунтуються на даних медичних документів, в яких стан здоров'я спадкодавця фіксувався спеціалістами в галузі медицини.
Все інше може враховуватися лише опосередковано, через оцінку відповідності з об'єктивними фактами, встановленими спеціалістами і зафіксованими у медичних документах.
У свою чергу, вказаний експертний висновок узгоджується, зокрема, з показами свідків ОСОБА_9 - лікаря-онколога, ОСОБА_10 - сусіда померлого спадкодавця, які не підтвердили наявність підстав, визначених статтею 225 ЦК України.
Тому сукупність вказаних доказів, наявних у справі, свідчить про відсутність обставин щодо фактичної недієздатності спадкодавця на момент укладення ним заповіту.
На усвідомлення спадкодавцем своїх дій наполягала і допитана у суді державний нотаріус, яка посвідчувала заповіт, що також свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Всіма зазначеними доказами спростовуються доводи позивача щодо відсутності вільного волевиявлення спадкодавця під час укладення заповіту на користь відповідачки ОСОБА_2
Зважаючи на вимоги процесуального закону, і, в першу чергу, на положення частини 4 статті 60 ЦПК України, суд не може не враховувати правові приписи, викладені у статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», відповідно до яких кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
За змістом статті 225 ЦК України її застосування можливе лише за наявності абсолютної (а не часткової) невідповідності волі особи, яка вчинює правочин, тій її волі, яка мала б бути за відсутності відповідних захворювань та психічного стану.
Саме тому суд дійшов висновку, що з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи, відсутні обґрунтовані причини вважати, що спадкодавець під час складання спірного заповіту діяв всупереч дійсної волі.
Приписами статті 60 ЦПК України встановлені загальні правила розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, що встановлені статтею 61 ЦПК.
Але, всупереч вимог цієї норми процесуального закону, позивач не надав доказів, які мали бути підставою для задоволення позовних вимог.
Не можуть бути підставою для задоволення позову у межах заявлених вимог дані про примушування спадкодавця підписати заповіт, а також припущення про те, що він ним не підписувався, оскільки вказані представником позивача факти не підтверджені достатніми та допустимими доказами.
Що стосується вимог про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, то ці вимоги є похідними від вимог про визнання заповіту недійсним, а оскільки суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для визнання недійсності заповіту, тому немає й підстав для їх задоволення.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, з'ясувавши усі обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, а відповідачі - заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог ОСОБА_4 у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 225, ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60,88, 209, 212, 214 -215 ЦПК України суд
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, Судацька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними заповіту та свідоцтв про право на спадщину - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Судацького міського суду від 04 липня 2011 року, шляхом зняття арешту з квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2, ОСОБА_5 на праві власності.
Копію ухвали направити до Судацької державної нотаріальної контори та Кримського республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Судака» до виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через суд першої інстанції протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.
Суддя М. Сич