Справа № Провадження №22-ц-3560/12 22-ц/1090/4456/12 Головуючий у І інстанції Шинкар А.О.
Категорія44Доповідач у 2 інстанціїСеменцов
07.09.2012
Іменем України
13 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Воробйової Н.С.,
суддів: Семенцова Ю.В., Ігнатченко Н.В.,
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника Броварського міжрайонного прокурора Київської області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до колективного сільськогосподарського підприємства «Семиполківський», третя особа: управління земельних ресурсів у Броварському районі Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку,-
У липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на земельні ділянки площею 9,0018 га та 0,3000 га, на яких розташовані належні йому на праві власності будівлі та споруди майнового комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1; зобов'язати управління земельних ресурсів у Броварському районі Київської області на підставі виготовленої технічної документації, у встановленому законом порядку присвоїти кадастрові номери на вказані вище земельні ділянки.
Позов мотивований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2007 року позивач купив у відповідача будівлі та споруди майнового комплексу, що розташований за вказаною адресою, а саме: будівлі водонапірної башти, зерноскладу, гаража (складу), санпропускника, складу гранкормів, топливнозаправочного пункту, зооветлабораторії, свинарників, складу-кормоцеху, гаража на 10 автомобілів та приміщення ТП. Згідно договору купівлі-продажу від 29 травня 2008 року позивач додатково придбав у відповідача будівлі і споруди майнового комплексу за цією ж адресою, а саме: каналізаційно-насосну станцію та трансформаторну підстанцію. Оскільки право власності на вказані об'єкти нерухомого майна перейшло до позивача, тому зазначав, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст.120 ЗК України до нього має перейти право власності на земельні ділянки, на яких вони розмішені та необхідні для обслуговування вказаних об'єктів.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2008 року позов задоволено. За ОСОБА_2 визнано право власності на земельні ділянки площею 9,0018 га та 0,3000 га, на яких розміщені належні йому на праві власності будівлі та споруди майнового комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано управління земельних ресурсів у Броварському районі Київської області на підставі виготовленої технічної документації, у встановленому законом порядку, присвоїти кадастрові номери на земельні ділянки площею 9,0018 га та 0,3000 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Заступником Броварського міжрайонного прокурора Київської області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2011 року апеляційна скарга Броварського міжрайонного прокурора Київської області задоволена. Рішення міськрайонного суду скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу колективного сільськогосподарського підприємства «Семиполківський» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2011 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд серед інших питань вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Але судом першої інстанції, вважає колегія суддів, дані вимоги закону не виконано.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення між сторонами договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно ч. 1 ст.377 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладення між сторонами договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач позов визнав, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а наведені позивачем доводи ґрунтуються на матеріалах справи.
Проте з такими висновками суду погодитися не можливо.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 22 грудня 2007 року та від 29 травня 2008 року, укладених між відповідачем та позивачем, останній набув право власності на будівлі і споруди майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-11, 15-18). Пунктом 1.5 договорів купівлі-продажу від 22 грудня 2007 року та від 29 травня 2008 року, земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти продажу, належать продавцю на праві колективної власності на підставі державного акта на право колективної власності на землю серії КВ, виданого відповідно до рішення 4 сесії 22 скликання Семиполківської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1995 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1 від 27 січня 1996 року. Право на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти продажу та які необхідні для їх обслуговування, переходить до покупця відповідно до ч.2 ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України (а. с. 9, 16).
Згідно рішення 4 сесії 22 скликання Семиполківської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1995 року про передачу колективному сільськогосподарському підприємству «Семиполківський» у колективну власність 3274,2 га землі в межах згідно з кадастровим планом для сільськогосподарського виробництва, було виготовлено державний акт на право колективної власності на землю серії КВ від 27.01.1996 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1 (а.с. 34-35).
Оскільки договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень не визначено розмірів земельних ділянок, на які переходить право власності у зв'язку з відчуженням приміщень, а значаться лише площі об'єктів продажу, то відносини щодо переходу права власності на земельні ділянки врегульовуються положеннями ч. 2 ст. 120 ЗК України та ч. 1 ст. 377 ЦК України (у наведених редакціях), згідно яких до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Судом першої інстанції вказано, що згідно кадастрового плану площа земельної ділянки, яка розташована під будівлями і спорудами майнового комплексу і необхідна для їх обслуговування, крім будівлі зооветлабораторії, становить 9,0018 га, а площа земельної ділянки під будівлею зооветлабораторії і необхідна для її обслуговування складає 0,3000 га.
Однак зазначене судом суперечать матеріалам справи, так як вони не містять належних доказів вказаних судом першої інстанції розмірів земельних ділянок, які зайняті придбаними позивачем нежитловими приміщеннями та розмірів земельних ділянок, необхідних для їх обслуговування. Кадастровими планами двох земельних ділянок площею 9,0018 га та 0,3000 га для обслуговування будівель і споруд майнового комплексу визначено лише їх загальні площі, на яких не вказано площ земельних ділянок, зайнятих придбаними позивачем нежитловими приміщеннями і необхідними для їх обслуговування, що унеможливлює зробити висновок про розмір земельних ділянок, на які позивач має право набуття у власність.
Крім того, вимога позивача щодо зобов'язання на підставі виготовленої технічної документації, у встановленому законом порядку присвоїти кадастрові номери на вказані земельні ділянки пред'явлена до управління земельних ресурсів у Броварському районі Київської області, яка має процесуальний статус третьої особи, а не відповідача, та за відсутності спірних правовідносин, у зв'язку з виникненням яких позивач має право на звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів у відповідності до ст. 3 ЦПК України.
Також з матеріалів справи не вбачається, що права, свободи чи інтереси позивача порушуються, не визнаються або оспорюються відповідачем, у зв'язку з чим потребують судового захисту.
Таким чином, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника Броварського міжрайонного прокурора Київської області задовольнити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий
Судді