Справа № Провадження №22-ц-4381/12 22-ц/1090/5840/12 Головуючий у І інстанціїЗакаблук О.В.
Категорія21Доповідач у 2 інстанції Мережко
06.09.2012
Іменем України
30 серпня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого судді: Мережко М.В.,
Суддів: Данілова О.М., Оношко Г.М.,
при секретарі: Соловйову А.В.
розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство „Державний ощадний банк України" про розподіл спільного майна подружжя, кредиту, визнання права власності на 1/2 частину нежилого приміщення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
У листопаді 2011 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа: ПАТ „Державний ощадний банк України" про розподіл спільного майна подружжя, кредиту, визнання права власності на 1/2 частину нежилого приміщення. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 грудня 2003 року по дату розірвання шлюбу - 02 липня 2011 року. Від шлюбу у сторін є двоє малолітніх дітей. Під час шлюбу позивач разом з відповідачкою займались підприємницькою діяльністю та за кошти, які взяли в борг, так як відповідач отримувала незначні прибутки, придбали нежитлове приміщення АДРЕСА_1 для переобладнання його під перукарню. Спірне приміщення було оформлене договором купівлі-продажу №18 від 18 листопада 2009 року між Білоцерківською міською громадою в особі: Білоцерківської міської ради і відповідачкою, як фізичною особою підприємцем. Зазначає, що відповідач і надалі здійснює підприємницьку діяльність та самостійно користується приміщенням.
В зв'язку з тим, що нежитлове приміщення коштувало на час купівлі 81 677 грн. та коштів на його придбання було недостатньо, вони позичили грошові кошти у матері позивача ОСОБА_4 в сумі 50000 грн., матері відповідача ОСОБА_5 у розмірі 10 000 грн, брата відповідача ОСОБА_6, який позичав їм на три місяці 3 000 євро, тобто вони запозичили фактично майже 100 000 грн.
Щоб повернути кошти, які були взяті в борг, 30 березня 2010 року позивач уклав кредитний договір з ПАТ „Державний ощадний банк України" на суму 100 000 грн. на споживчі цілі, з яких повернув грошові кошти ОСОБА_6 в сумі 39 000грн., а решту суми в розмірі 61 000 грн. відповідач поклала на особистий рахунок, які в подальшому були повністю використані на придбання обладнання для перукарні та на проведення ремонтних робіт в спірному приміщенні в період з 31 березня 2010 року по 24 січня 2011 року. Позивач посилався на те, що щомісячно здійснює погашення банківського кредиту, однак на час розподілу майна існує кредитна заборгованість в сумі 74 900 грн. Вказує, що спір з приводу приміщення, право власності на яке відповідачем за ним не визнається, виник після розірвання шлюбу.
З урахуванням уточнень до позовних вимог ОСОБА_2 просив поділити між ним та відповідачем нежиле приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1, розділити кредит, отриманий ним від АТ «Державний ощадний банк України»в сумі 100 000 грн. шляхом стягнення на свою користь з відповідача 50 000 грн. та поділити між ним та відповідачем набуте під час шлюбу рухоме майно та визнати за позивачем право особистої власності на :
- два перукарських крісла вартістю 1 500 грн.;
- шафу трьохстулкову вартістю 3 500 грн.;
- тумбу манікюрну вартістю 850грн.,
- полицю кутову вартістю 250 грн.;
- тумбу розсувну вартістю 800 грн;
- відеокамеру «Sony»вартістю 5 000 грн.;
- комп'ютер з принтером вартістю 11 000 грн.;
- кондиціонер вартістю 7 000 грн., всього на суму 29 900 грн.
Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на:
- крісло-мийку вартістю 8000грн.;
- візок інструментів вартістю 1 000 грн.;
- холодильник «Samsung »вартістю 3300 грн.;
- пральну машинку „LG" вартістю 2 500 грн.;
- мікрохвильову піч вартістю 800 грн.;
- телевізор «Samsung»вартістю 1500 грн.;
- диван «Мустанг»вартістю 2 500грн.;
- шафу - купе вартістю 3 400 грн.;
- шафу 3-х дверну вартістю 2 000грн.;
- шафу 2-х дверну вартістю 1500 грн.;
- фотоапарат «Samsung»вартістю 1 200 грн., всього на суму 27 700 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на тумбу манікюрну вартістю 850грн., полицю кутову вартістю 250 грн., відеокамеру « Sony»вартістю 5 000 грн., комп'ютер з принтером вартістю 11 000 грн., фотоапарат «Samsung »вартістю 1 200 грн., пральну машини «LG» вартістю 2 500 грн., диван «Мустанг»вартістю 2 500грн., шафу - купе вартістю 3 400 грн. та кондиціонер вартістю 7000 грн., а всього майна на 33 700грн. Визнано за ОСОБА_3 право власності на два перукарських крісла вартістю 1 500 грн., шафу трьохстулкову вартістю 3 500 грн., тумбу розсувну вартістю 800 грн., крісло-мийку вартістю 8 000грн., візок інструментів вартістю 1 000 грн., холодильник «Samsung»вартістю 3 300 грн., мікрохвильову піч вартістю 800 грн., телевізор «Samsung»вартістю 1 500 грн., шафу 3-х дверну вартістю 2 000грн., шафу 2-х дверну вартістю 1 500 грн, . а всього майна на 23 900грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 грудня 2003 року по 02 липня 2011. Від шлюбу у сторін є двоє малолітніх дітей.
Під час подружнього життя сторони придбали нерухоме майно - нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, вартістю 81 677 грн.
Відповідно до договору №18 від 18 листопада 2009 року відповідач купила у територіальної громади м. Білої Церкви в особі Білоцерківської міської ради як фізична особа-підприємець з 07.12.2007 року, нежиле приміщення АДРЕСА_1, вартість приміщення становила 81677 грн. та кошти на придбання приміщення були перераховані з рахунку відповідача №228908 у Білоцерківському відділенні №211 ВАТ «Державний ощадний Банк України»на рахунок продавця, що підтверджується виписками з рахунку Білоцерківського ВДК у Київській області про списання коштів з рахунку відповідача ОСОБА_3 в сумі 42 000 грн. з рахунку фізичної особи-підприємця від 10 грудня 2009 року та 14 січня 2010 року в сумі 39 677 грн., які були внесені відповідачем на особистий рахунок ФОН відповідно платіжними дорученнями від 09 грудня 2009 року та 13 січня 2010 року, що підтверджено платіжними дорученнями.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вказане нежитлове приміщення, яке позивач вважає спільно нажитим майном подружжя, належить на праві власності фізичній особі-підприємцю, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя згідно вимог закону, а тому вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частину названого нежитлового приміщення є такими, що заявлені до суду всупереч вимогам закону, не підлягають задоволенню.
Крім того, нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України не прийняте в експлуатацію і не зареєстроване в БТІ, тому воно не може бути об'єктом права спільної власності.
Позивач ОСОБА_2 згідно кредитного договору від 30 березня 2010 року № 399 з третьою особою у справі ПАТ «Державний ощадний банк України», який був укладений зі згоди з дружиною ОСОБА_3 в інтересах подружжя, отримав 100 000 грн. на споживчі цілі, які були витрачені спільно подружжям як на повернення коштів, які вони запозичили у своїх родичів так і для придбання речей домашнього вжитку, облаштування перукарні, придбання обладнання для перукарні, рухомого майна.
Позивачем сплачено заборгованість з отриманого ним кредиту з процентами за користування кредитними коштами близько 45000 грн. за час подружнього життя, тобто до розірвання шлюбу 02 липня 2011 року, що підтверджується наданими позивачем суду квитанціями про повернення кредитних коштів, станом на 18 липня 2011 року розмір заборгованості згідно кредитного договору становив 77 246 грн., що вбачається з довідки №2949 Білоцерківського відділення №211 «Державного ощадного банку України»від 01 вересня 2011 року
Заборгованість з кредитного договору між позивачем ОСОБА_2 і ПАТ «Державний ощадний банк України»станом на 15 серпня 2012 року становить 39 800 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Державний ощадний банк України»№3512 від 15 серпня 2012 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Однак, позивачем не надо доказів того, що кошти одержанні за кредитним договором були використані саме в і інетересах сім'ї.
Крім того, значна частина коштів одержанних за кредитним договором були витраченні на майно для обладнання приміщення АДРЕСА_1, яке визнано спільним сумісним майном подружжя та розділено відповідно до вимог закону.
Відповідно до ст. 71 СК України, яка регламентує способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині розподілу спільного сумісного майна подружжя підлягають задоволенню та розподілу саме в таких частках:
Позивачу ОСОБА_2 виділено у особисту приватну власність:
- тумби манікюрної вартістю 850грн.;
- полиці кутової вартістю 250 грн.;
- відеокамери «Sony»вартістю 5 000 грн.;
- комп'ютера з принтером вартістю 11 000 грн.;
- фотоапарату «Samsung»вартістю 1 200 грн.;
- пральної машини «LG»вартістю 2 500 грн.;
- дивана «Мустанг»вартістю 2 500грн.;
- шафи - купе вартістю 3 400 грн.;
- кондиціонера вартістю 7 000 грн., а всього майна на 33 700грн.
Відповідачу ОСОБА_3 виділено у особисту приватну власніть:
- два перукарських крісла вартістю 1500 грн.;
- шафу трьохстулкову вартістю 3 500 грн.;
- тумбу розсувну вартістю 800 грн.;
- крісло-мийку вартістю 8 000грн.;
- візок інструментів вартістю 1 000 грн.;
- холодильник «Samsung»вартістю 3 300 грн.;
- мікрохвильову піч вартістю 800 грн.;
- телевізор «Samsung»вартістю 1 500 грн.;
- шафу 3-х дверну вартістю 2 000грн.;
- шафу 2-х дверну вартістю 1 500 грн., а всього майна на 23 900грн.,
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не ґрунтуються на вимогах закону.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: