Справа № Провадження №22-ц-4491/12 22-ц/1090/6002/12 Головуючий у І інстанції Мікуліна А.В.
Категорія29Доповідач у 2 інстанціїМережко
06.09.2012
Іменем України
30 серпня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого - Мережко М.В.
Суддів - Оношко Г.М., Данілова О.М.
При секретарі - Соловйову А.В.
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-житло» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2012 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-житло» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 3-я особа КП Ірпінської міської ради Редакція газети «Ірпінський вісник» про захист ділової репутації , спростування недостовірної інформації .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів ,
У лютому 2012 року позивач звернувся із позовом до відповідачів .
Свої вимоги обґрунтовував тим, що в газеті «Ірпінський вісник»НОМЕР_1 у рубриці « Б»ємо на сполох» було опубліковано статтю автора ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_1» щодо діяльності ТОВ «Гарант-житло», яка принижує ділову репутацію підприємства.
Позивач просив визнати недостовірною , та такою , що порушує особисте немайнове право товариства на недоторканість ділової репутації, розповсюджену відповідачем ОСОБА_2 а саме ;
«Безпрецедентний випадок трапився на території підприємства «Житлоінвестбуд». Лісова ділянка знаходиться в суборенді фірми «Гарант-житло»;
«Невдовзі сюди ж прибув і генеральний директор фірми «Гарант-житло» Василь Пікулик. Він сказав,що йому цю площу треба звільнити під забудову і що все нібито погоджено.
Але фактично жодних дозвільних документів не пред»явив ! Зокрема не представив ордера на ви рубку лісу.
«Збитки можна оцінити у круглу суму -до 70 тис грн..»
«Комунальне підприємство «Ірпіньзеленбуд» склало акт про знищення зелених насаджень ( на той момент було повалено 64 дерева!)»,
розповсюджену відповідачем ОСОБА_3 , а саме ;
«Натомість «Гарант-житло»залучив до роботи приватників ,щоб, очевидно, ніхто про це не дізнався»;
«Більш того, всі дерева ( а їх вже звалили понад 200 штук!) вивезли у невідомому напрямку».
Крім того , позивач просив зобов»язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 10 робочих днів після набрання рішенням законної сили , спростувати поширену недостовірну інформацію таким самим чином, як вона була поширена в рубриці газети «Ірпінський вісник» з обов»язковим викладенням резолютивної частини рішення суду.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2012 р. в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду , посилаючись на його незаконність , та ухвалити нове рішення , яким його вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Відповідно до ст.. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції , відмовляючи у задоволенні позову виходив із того , що позивач не надав доказів , яким чином поширені у засобі масової інформації ( газеті «Ірпінський вісник «) висловлювання відповідачів вплинули на його ділову репутацію, і що вказані висловлювання відповідно до вимог Закону України «Про інформацію» є оціночними судженнями .
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи, що мають значення для справи ,які суд вважав встановленими.
Як встановлено судом першої інстанції, в газеті «Ірпінський вісник»НОМЕР_1 у рубриці «Б»ємо на сполох» було опубліковано статтю автора ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_1» щодо діяльності ТОВ «Гарант-житло». Зокрема у статті містяться висловлювання начальника відділу технічного бюро по контролю за станом благоустрою ОСОБА_2 , а саме:
«Безпрецедентний випадок трапився на території підприємства «Житлоінвестбуд». Лісова ділянка знаходиться в суборенді фірми «Гарант-житло»;
«Невдовзі сюди ж прибув і генеральний директор фірми «Гарант-житло» Василь Пікулик. Він сказав,що йому цю площу треба звільнити під забудову і що все нібито погоджено.
Але фактично жодних дозвільних документів не пред»явив ! Зокрема не представив ордера на ви рубку лісу.
«Збитки можна оцінити у круглу суму -до 70 тис грн..»
«Комунальне підприємство «Ірпіньзеленбуд» склало акт про знищення зелених насаджень ( на той момент було повалено 64 дерева!)», та висловлювання директора комунального підприємства «Іріпнзеленбуд» ОСОБА_3 , а саме:
« Натомість «Гарант-житло»залучив до роботи приватників ,щоб, очевидно, ніхто про це не дізнався»; « Більш того, всі дерева ( а їх вже звалили понад 200 штук!) вивезли у невідомому напрямку».
Відповідно до п. 7-9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 ЦПК, та враховувати положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України право на звернення до суду в разі поширення засобами масової інформації недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної чи юридичної особи, є безумовним і невикористання передбаченого статтею 37 Закону про пресу права вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування такої інформації з подальшим правом на оскарження відмови в публікації спростування або порушення порядку його публікації не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.
У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Відповідно до ст.. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових обов"язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Відповідно до п. 18 вищевказаної постанови згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача
Відповідно до ст.ст. 45-48 Закону України "Про інформацію", забороняється поширення відомостей, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність особи.
У даній цивільній справі факт здійснення публікації ,із змістом, з яким позивач не погоджується та про неправдивість якого стверджує, є очевидним .
Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року»Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
В силу ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст.. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відповідно до п.19. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47 -1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Згідно п. 22. цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України , наведені у статті 42 Закону України «Про пресу»підстави звільнення від відповідальності за публікацію недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права або являє собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації та правами журналіста, є вичерпними, а тому розширеному тлумаченню чи вільному редагуванню не підлягають.
При цьому в зазначених випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов'язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, бо не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов'язок опублікувати спростування.
Суд першої інстанції , відмовляючи у задоволенні позову , вірно виходив з того, що у статтях були висловлені оціночні судження щодо певних подій, однак в порушення вимог ст. 33 ЦПК України не залучив до участі у справі належних відповідачів -редакцію газети , та автора статті, і вирішив питання про права і обов»язки , осіб які не були залучені до участі у справі.
За таких обставин, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції відповідно до ст.. 303 ЦПК України , колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.303,307, 308, 313- 315, 316,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « Гарант-житло» -задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2012 р. -скасувати. Ухвалити нове рішення . У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-житло» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 3-я особа КП Ірпінської міської ради Редакція газети «Ірпінський вісник» про захист ділової репутації , спростування недостовірної інформації - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді