Справа № Провадження №22-ц-3087/12 22-ц/1090/3756/12 Головуючий у І інстанціїЧіркова Г.Є.
Категорія40Доповідач у 2 інстанції Семенцов
07.09.2012
Іменем України
06 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Воробйової Н.С.,
суддів: Семенцова Ю.В., Ігнатченко Н.В.,
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа -КП Вишгородське БТІ, про поділ будинковолодіння й припинення права на частку у спільному майні та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Руднє-Димирської сільської ради Вишгородського району, третя особа -Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності на частину житлового будинку та визнання недійсними свідоцтв й заповіту, -
У червні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 16/18 частини будинку АДРЕСА_1, з яких 7/18 часток зазначеного будинку належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2007 року, виданого державним нотаріусом дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, а 1/2 частина цього будинку належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2007 року, виданого дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою, як на частку у спільному сумісному майні, придбаному подружжям за час шлюбу. 2/18 частини спірного вищезазначеного будинку належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 Тому на підставі ст. 365 ЦК України позивач просила припинити права відповідача на 2/18 частини спірного будинку АДРЕСА_1 та присудити на користь останнього виплату позивачем компенсації в розмірі 23126 грн. - вартості 2/18 частин спірного будинку без рахування вартості неприватизованої земельної ділянки.
У вересні 2010 року відповідач ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов, у якому просив визнати недійсними: свідоцтво про право власності на спірний будинок у цілому на ім'я померлого ОСОБА_4 від 26 вересня 2001 року; свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному майні (спірного будинку) подружжя від 21 грудня 2007 року на ім'я ОСОБА_3; свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім'я ОСОБА_3 від 21 грудня 2007 року на 7/18 частини спірного будинку; свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_2 від 01 березня 2008 року на 2/18 частини спірного будинку; заповіт, складений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, посвідчений секретарем виконкому Рудня-Димерської сільської ради Вишгородського району 28 грудня 2000 року, зареєстрований за № 239, а також просив визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину спадкового майна - спірного житлового будинку. Зустрічний позов мотивований тим, що спірний будинок не був спільним сумісним майном подружжя згідно, а належав особисто спадкоємцю ОСОБА_4, який є його батьком. Свідоцтво про право власності на спірний будинок на ім'я ОСОБА_4 видано після його смерті, а заповіт на ім'я позивача ОСОБА_3 його батько ніколи не видавав, не підписаний ним особисто, а перед смертю він вживав сильнодіючі ліки і не міг повністю розуміти значення своїх дій.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 квітня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим у зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить рішення суду, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позов.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.01.1984 року між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб (т.1 а.с.115). 04.01.1991 року зареєстровано шлюб ОСОБА_4 з ОСОБА_5, а 07.07.1992 року зареєстровано розірвання цього шлюбу (т.1 а.с.70,72). Відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і є сином ОСОБА_4 24.12.1999 року позивач ОСОБА_3 повторно зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 32). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (т. 1 а.с. 69 «а»). Спірний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 побудовано подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у 1984 році, що вбачається з відомостей технічного паспорту, інвентаризаційної справи № 161 та довідки сільської ради № 308 від 28.09.2010 року. Земельна ділянка площею 0,12 га, на якій знаходиться житловий будинок, не приватизована. Згідно заповіту ОСОБА_4, посвідченого 28.12.2000 року секретарем виконкому Руднє-Димерської сільської ради Вишгородського району та зареєстрованого в журналі для реєстрації нотаріальних дій за № 239, він заповів усе своє майно своїй дружині ОСОБА_3 (т.1 а.с.34-35). Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на вказаний житловий будинок, свідоцтво про право власності на який видано 26.09.2001 року на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Руднє-Димерської сільської ради Вишгородського району від 26.08.2001 року № 24 (т.1 а.с.20). 21.12.2007 року ОСОБА_3, як дружині померлого ОСОБА_4., Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні -житловому будинку по АДРЕСА_1, придбаному подружжям за час шлюбу (т.1 а.с.7). 21.12.2007 року після надання ОСОБА_3 до державної нотаріальної контори всіх необхідних документів й згідно вказаного заповіту, останній видано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом на 7/18 частин спірного будинку (т. 1 а.с. 6, 97-98). 31.03.2008 року свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/18 частин спірного будинку видано ОСОБА_2
Також суд першої інстанції встановив, що при видачі вказаних свідоцтв державним нотаріусом не порушено вимог ЦК України, Закону України «Про нотаріат»та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5. Факт посвідчення вказаного заповіту зареєстровано в Журналі для реєстру нотаріальних дій виконавчого комітету Руднє-Димерської сільської ради Вишгородського району за 2000 рік, запис № 239.
У відповідності до ч. 1 ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок належав особисто померлому ОСОБА_4 згідно ст. 24 КпШС і не вважався спільною сумісною власністю подружжя суду не надано.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Згідно ч.1 ст. 534 ЦК Української РСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Статтею 541 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Згідно ч. 1 ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, згідно якого відсутність оригіналу заповіту ОСОБА_4 в Руднє-Димерській сільській раді Вишгородського району та відсутність підпису особи в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету про одержання нотаріально оформленого документа є недостатніми підставами для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Погоджується також колегія суддів з висновком суду про те, що з наданих до суду доказів не вбачається порушень складення і посвідчення заповіту спадкодавця ОСОБА_4 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, та вимог статей 534 і 541 ЦК Української РСР 1963 року, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження викладених у зустрічному позові обставин стосовно того, що заповіт особисто спадкодавцем не підписаний та доказів неможливості ним повністю розуміти значення своїх дій під час складання заповіту через вживання сильнодіючих ліків.
До набрання чинності Законом України «Про власність»та Цивільного кодексу України запис у погосподарській книзі сільської ради про закріплення за фізичною особою певного господарства вказував про набуття нею права власності на нерухоме майно. Повноваження сільських рад з ведення по господарських книг було передбачено діючим на той час законом УРСР «Про сільську Раду депутатів трудящих Української РСР»від 02.07.1968 року.
Як вбачається з копії інвентаризаційної справи № 161 на будинок АДРЕСА_1, спадкодавець ОСОБА_4 був головою вказаного господарства згідно погосподарської книги № 21 (а.с. 11), на підставі чого виконавчим комітетом Руднє-Димерської сільської ради Вишгородського району 26.08.2001 року було прийняте рішення № 24 про оформлення за ним права власності на зазначений житловий будинок.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що спадкодавець ОСОБА_4 за життя набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, і тому при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що реєстрацією права власності на спірний будинок за ОСОБА_4 26.09.2001 року на підставі рішення Руднє-Димерської сільської ради Вишгородського району від 26.08.2001 року № 24, після смерті спадкодавця, не порушено прав відповідача ОСОБА_2 як спадкоємця першої черги за законом.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. Викладені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими й не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційного суду.
Головуючий
Судді