Станично-Луганський районний суд Луганської області
Справа № 2-218/2012
(ЗАОЧНЕ)
17.05.2012 р. смт.Станиця Луганська Луганської області
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:
головуючої Дьоміної О.П.
при секретарях Савченко К.Є., Тодоренко Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Станиця Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-
29.03.2012 року позивач звернувся до суду з дійсним позовом в обґрунтування якого вказав наступне:
Позивачу на праві приватної власності належить будинок, розташований в АДРЕСА_1. У вказаному будинку зареєстровані позивач, син позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачка ОСОБА_2 Син відповідача ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з відповідачкою 27.12.2002 року і з цього часу вони мешкали разом з позивачем. З червня 2006 року син позивача та відповідачка перестали спільно мешкати і в 2008 році розірвали шлюб. З 2007 року відповідачка у спірному будинку не мешкає.
Оскільки ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації більше чотирьох років, позивач, як власник будинку з відповідачкою ніяких договорів користування, володіння будинком не укладав, тому є всі підстави визнати її такою, що втратила право користування житловим будинком та зняти її з реєстрації за вказаною адресою.
Зняти відповідачку з реєстрації у її відсутність позивач не має змоги, оскільки це порушує Інструкцію про порядок реєстрації громадян, за такими обставинами він звернувся з позовом до суду та просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, будинком, розташованим в АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації за вказаною адресою.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 зазначений позов підтримав і просив суд його задовольнити, а саме: визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, будинком, розташованим в АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації за вказаною адресою.
Представник третьої особи СГІРФО Станично-Луганського РО ГУМВД України в Луганській області Мкртчян не заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог, підтвердила той факт, що в будинку АДРЕСА_1 дійсно зареєстрована ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04.12.2003 року.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суду пояснили, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1, в цьому будинку зареєстрована його колишня невістка ОСОБА_2, яка з 2007 року в ньому не мешкає і участі в його утриманні не приймає.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, причину неявки суду не повідомила, про розгляд справи були сповіщена належним чином, заяви про розгляд справи в її відсутність до суду не надходило.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідачки за існуючими доказами.
Вислухавши позивача, представника третьої особи та свідків, дослідивши матеріали справи, суд признав позов обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України ч. 3 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 11 вказаного кодексу наголошує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін ті інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з копіями свідоцтва про право приватної власності на будівлю від 11.06.1987 та технічного паспорту від 10.04.1987 року - позивач ОСОБА_1 є власником будинку, розташованого в АДРЕСА_1
Актом депутата Валуйської сільської Ради від 13.05.2012 року підтверджується той факт, що в будинку АДРЕСА_1 -ОСОБА_2 більше року не проживає, в утриманні будинку участі не приймає.
Вказані вище спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Житловим кодексом Української РСР та ЦК України.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції» - закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно зі ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 391 цього ж Кодексу, власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. 379, 382 ЦК України).
Відповідно до ст. 150 ЖК України власник жилого будинку користується ним для особистого проживання та проживання членів своєї сім'ї і має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку.
Відповідно до ст. 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Частина 2 зазначеної статті наголошує, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Частина 3 цієї статті вказує на те, що якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 65 зазначеного кодексу - наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
-2-
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Стаття 71 ЖК Української РСР наголошує, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У відповідності зі ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні»- зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Вимога позивача про втрату відповідачкою права користування належним йому будинком також відповідає вимогам ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України" та є одним із способів захисту порушених прав і підлягає задоволенню з вищевикладених підстав.
В судовому засіданні було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 зі згоди позивача вселилась та зареєструвалась у будинку, що належить останньому на праві приватної власності, як дружина його сина. У вказаному будинку, після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 ОСОБА_2 не мешкає з 2007 року по теперішній час, а її реєстрація в ній порушує права позивача щодо здійснення ним права користування, розпорядження своїм майном.
На підставі вищенаведеного, суд вважає, що права позивача, як власника жилого приміщення мають бути захищені способом яким він обрав, оскільки при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_2 в будинку позивача не мешкає з 2007 року, жодної участі в утриманні будинку не приймає і відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР її необхідно визнати такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.
Керуючись Конституцією, ЖК Української РСР, ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 224-233 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 та скасувати реєстрацію ОСОБА_2 в зазначеному будинку.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідачки, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії. Позивач може оскаржити заочне рішення протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Станично-Луганського районного суду.
Головуюча: