"03" вересня 2012 р.Справа № 5017/756/2012
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничого транспорту" в особі, якою є Одеська філія Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного таранспорту";
до: Фонд державного майна України Закрите акціонерне товариство "Одеський автоскладальний завод"
про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу
Головуючий - Гуляк Г.І.
Судді - Зайцев Ю.О.
Невінгловська Ю.М.
Представники:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: Соболєва О.К., Десятова Н.А. - за дорученням;
СУТЬ СПОРУ: Позивач, Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»в особі Одеської філії Приватне акціонерне товариство «Київ-дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», звернулося до господарського суду Одеської області з позивною заявою до відповідачів Закритого акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод», надалі по тексту ЗАТ «ОдАЗ», Фонду державного майна України про визнання частково недійсним договору купівлі продажу № КП -192 від 25.10.1993 р. в частині продажу залізничної колії, загальною довжиною 2 853 м.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.03.2012 р. порушено провадження по справі №5017/756/2012 та призначено до розгляду на 5 квітня 2012 року.
22.03.12 р. представник відповідача ЗАТ «ОдАЗ»подав документи до суду на виконання ухвали від 13.03.2012 року.
09.04.12 г. відповідач Фонд державного майна України надав до суду відзив на позовну заяву та просив прийняте законне та обґрунтоване рішення на підставі того, що відповідно до договору оренди від 24.09.1992р. № 1033 укладеним Фондом Державного майна з організацією орендарів Одеського автоскладального заводу, керуючись п. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію державних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів зданих в оренду»від 20.05.1993р. № 57-93, та згідно з Наказом Фонду від 03.08.1993р. № 178-ік прийняв рішення про викуп організацією орендарів державного майна, зданого їй в оренду.
За результатами інвентаризації орендованого державного майна орендного підприємства «Одеський автоскладальний завод», та з урахуванням вимог Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою КМУ від 02.09.1992р. № 522, комісією з інвентаризації та оцінки орендного державного майна Підприємства був підготовлений та затверджений Фондом акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.
Організацією орендарів автоскладального заводу був підписаний з Фондом Державного майна України договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Одеський автоскладальний завод»від 25.10.1993р. № КП -192.
18.04.12 р. відповідач ЗАТ «ОДАЗ»подав відзив на позовну заяву, в якому просить залишити позовну заяву без розгляду з підстав, що доводи Позивача стосовно того, що Договір купівлі-продажу № КП-192 від 25.03.1993 року має бути визнаним недійсним на підставі того, що Фонд державного майна незаконно продав Відповідачу (ЗАТ «ОдАЗ») майно, яке належало Позивачу (ПрАТ «Київське-Дніпрвське МППЗТ») спростовуються матеріалами справи господарського суду Одеської області за № 35-6/125-10-4098 (з тим же сторонами та предметом позову (спірним майном), Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2012 року по справі № 35-6/125-10-4098, Постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 35-6/125-10-4098 від 05.04.12 р., якою залишено рішення без змін рішення. ПрАТ «Київське-Дніпровське МППЗТ»в особі Одеська філія ПраТ «Київське-Дніпровське МППЗТ»було подано позов до ЗАТ «ОдАЗ»про усунення перешкод в розпорядженні майном. При розгляді даної справи Суд дійшов висновку, що Позивачем по справі не наведено належних доказів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно, а саме залізничної колії, загальною довжиною 3 853 м., а також судом першої інстанції було підтверджено по вказаній справі, що позивачем не доведено факт існування в нього правовстановлюючих документів (в тому числі втрачених) на спірне майно, які б підтверджували його право на майно.
07.05.2012 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи до 11 червня 2012 року, для отримання постанови Ради народного господарства Чорноморського економічного району від 24.09.1965 року за №456.
14.05.2012 року представник позивача на виконання ухвали суду надав витребувані документи та звернувся в судовому засіданні із клопотанням продовжити строк розгляду справи на 15 днів.
Вказане клопотання було задоволено судом та ухвалою суду від 14 травня 2012 року строк розгляду справи було продовжено до 29 травня 2012 року.
15.05.2012 г. відповідач ЗАТ «ОдАЗ»надав Доповнення до відзиву на позовну заяву та надав на вимогу Суду додаткові письмові докази. У доповненні відповідач просить в задоволені позовних вимог ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»в особі Одеської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»щодо визнання Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № КП-192 від 25.03.1993 року між Фондом державного майна та Організацією орендарів Одеського автоскладального заводу недійсними та п. 76 Переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Одеський автоскладальний завод з моменту укладання в частині продажу під'їзних залізничних колій, загальною довжиною 3 853 м, розташованих на території ЗАТ «Одеський автоскладальний завод», розташованих за адресою м. Одеса, вул. От.Чепіги, 29 -відмовити з підстав не обґрунтованості та на підставі того, що як вказує сам Позивач майно знаходилося лише на його балансі, не приймаючи до уваги Роз'яснення Вищого арбітражного суду України, яке наполягає на тому, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації). Окрім того відповідач зазначив, що Позивачем по справі не наведено належних доказів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно. Окрім того, з документів, доданих до позовної заяви самим ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»виходить, що спірне майно ніколи не передавалося йому у власність та відповідне право власності ніколи не реєструвалося за позивачем належним чином.
22.05.2012 року представник позивача надав додаткові пояснення до позовної заяви.
28.05.2012 р. відповідач ЗАТ «ОдАЗ»через канцелярію Господарського суду Одеської області направив заяву про застосування строків позовної давності з наступних підстав: в позовній заяві Позивач стверджує, що дізнався про порушення свого права власності на спірне майно лише у 2012 році при розгляді справи № 35-6/125-10-4098.
Однак при детальному ознайомлені саме з матеріалами справи № 35-6/125-10-4098 (з тими ж сторонами та предметом спору) ЗАТ «ОдАЗ»прийшло до висновку, що Позивач водить суд в оману стверджуючи, що дізнався про порушення свого права власності на спірне майно лише у 2012 році. Як вбачається з заяви ВАТ «Одеське МППЗТ»до Прокурора Одеської області старшого раднику юстиції Галкіна А.Б. прийнятого до Прокуратуру Одеської області 19.05.2006, Позивач знав про порушення своїх прав ще з цієї дати, оскільки звертався до Прокуратури з проханням втручання для вирішення питання щодо демонтажу залізничної колії,посилаючись при цьому на те,що неодноразові звернення до керівництва ТОВ «Автозбірне виробництво»з боку ВАТ «Одеське МППЗТ»були проігноровані.
ТОВ «Автозбірне виробництво», як зазначає ЗАТ «ОдАЗ»це інвестор та правонаступник ЗАТ «ОдАЗ», який на період банкрутства ЗАТ «ОдАЗ»(18.10.2000р. по 02.12.2009р.) отримав всі активи та пасиви ЗАТ «ОдАЗ»на підставі Ухвали від 15.08.02 р. про затвердження Плану санації всі зобов'язання про виплату боргів (податків) були покладені на ТОВ «Автозбірне виробництво»як інвестора та правонаступника, який на той період получив права на всі активи і пасиви відповідача, а також всі працівники були переведені на працю у ТОВ «Автозбірне виробництво». В листі ТОВ «Автозбірне виробництво»від 17.05.2006р. за вих. № 112/05 голову правління ВАТ «Одеське МППЗТ»Підчевірного А.В. було сповіщено про те, що з 1967р. згідно з бухгалтерського обліку ТОВ «Автозбірне виробництво»внутрішня залізнична колія належить Автоскладальному заводу.
Тобто, Позивачу було відомо про порушення свого права власності на спірне майно щонайменше з 2006 року, однак до суду за захистом своїх прав звернувся як вбачається з Ухвали Суду про порушення провадження у справі лише 12.03.2012 року. На підставі вказаного відповідач ЗАТ «ОдАЗ»просив позовним вимогам позовом ПрАТ «Київське-Дніпровське МППЗТ»в особі Одеська філія ПраТ «Київське-Дніпровське МППЗТ»до Фонду державного майна України та ЗАТ«Одеський автоскладальний завод»про визнання Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № КП-192 від 25.03.1993 року недійсними -відмовити у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
29.05.2012 року представник позивача надав додаткові пояснення стосовно заявлених позовних вимог та звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до розгляду касаційної скарги у справі №35-6/125-10-4098, вказане клопотання було відхилено судом.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.05.2012р. у зв'язку із складністю даної справи, необхідністю витребування судом додаткових документів у сторін для встановлення обставин спору справу № 5017/756/2012 було призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.
Згідно розпорядження голови господарського суду Одеської області Волкова Р.В. від 29 травня 2012 року №5017/756/2012 справу № 5017/756/2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гуляк Г.І., судді: Демешин О.А., Невінгловська Ю.М.
13.06.2012 року представник позивача надав пояснення щодо обґрунтування заявлених вимог.
Представник відповідача ЗАТ «ОдАЗ»13.06.2012 року надав копії судових рішень по справі №35-6/125-10-4098.
06.07.2012р. з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи відповідач ЗАТ «ОдАЗ»надав до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме копію Постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2012р. по справі № 35-6/125-10-4098.
12.07.2012р. Відповідач ЗАТ «ОдАЗ»через канцелярію суду подав заяву про відвід судді в порядку ст. 20 ГПК України, в якій просить відвести суддю Господарського суду Одескої області Демешина О.А. від участі у справі № 5017/756/2012 з підстав того, що суддя Демешин О.А. не може брати участь у розгляді даної справи і підлягає відводу, оскільки брав участь у розгляді справи з тим же спірним майном, а саме під'їзними залізничними коліями, загальною довжиною 3 853м, що розташовані на території ЗАТ «Одеський автоскладальний завод». Тобто відбувається фактично новий розгляд справи за участю судді рішення якого було скасоване, що викликає сумніви щодо неупередженості судді Демешина О.А. під час розгляду справи № 5017/756/2012.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2012р. у задоволені вказаної заяви відповідача ЗАТ «ОдАЗ»було відмовлено з підстав того, що зазначені заявником доводи стосовно скасованого прийнятого рішення у справі №6/125-10-4098 суддею Демешин О.А., та направлено на новий розгляд не свідчать про упередженість судді. Тим більш, що предметом спору у даній справі є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу. До того ж будь-яких доказів упередженості судді Демешина О.А. заявником надано не було, а доводи, наведені в обґрунтування заяви про відвід даному складу суду носять декларативний характер. При цьому слід зауважити, що у будь-якому разі незгода однієї із сторін з процесуальними діями судді, який розглядає справу, є підставою для оскарження заінтересованою особою в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, тих або інших процесуальних документів, ухвалених даним суддею під час розгляду справи, а також рішення господарського суду у даній справі, однак не може бути розцінена як безумовний доказ упередженості судді в результатах розгляду даної справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2012р.було здійснено заміну на суддю Зайцев Ю.О., згідно розпорядження в.о. голови господарського суду Одеської області від 27 липня 2012 року за №5017/756/2012, оскільки суддя Демешин О.А. перебуває у відпустці. Враховуючи вищевикладене колегія суддів у складі головуючого судді Гуляк Г.І. та суддів Зайцева Ю.О. та Невінгловської Ю.М. прийняли справу №5017/756/2012 та призначили до розгляду.
02.08.2012 року Фонд Державного майна України на виконання ухвали суду надав витребувані матеріали, які залучені до справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відпусткою представника позивача.
Відповідач проти позову заперечує, та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, з підстав, які викладені у відзиві на позов. Так в обґрунтування відзиву відповідач зазначає про те, що позивачем по справі не наведено належних доказів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно. ЗАТ «ОДАЗ», (як правонаступник Орендного підприємства «Одеський автоскладальний завод») правомірно, на законних підставах шляхом приватизації набув право власності на цілісний майновий комплекс Одеського автоскладального заводу, у складі якого отримав спірну залізничну колію та залізничну рампу. Право власності ЗАТ "Одеський автоскладальний завод" на спірне нерухоме майно підтверджується належними доказами. Факт належності спірного майна ЗАТ "Одеський автоскладальний завод" на праві приватної власності неодноразово встановлений господарськими судами різних інстанцій. Відповідно до Акту інвентаризації цілісного майнового комплексу Закритого акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод»від 19.02.2010р., встановлено фактичне знищення спірного нерухомого майна за період володіння цілісним майновим комплексом ЗАТ "Одеський автоскладальний завод" ТОВ „Автозбірне виробництво", про що порушено відповідну кримінальну справу, тому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки позивачем не доведено його право власності на спірне нерухоме майно, в той час, коли наявними у справі доказами повністю підтверджено право власності на це майно за ЗАТ "Одеський автоскладальний завод".
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Постановою Ради народного господарства Чорноморського економічного району від 24.09.1965р. за №456 „Про організацію Одеського об'єднаного залізнично-автомобільного транспортного господарства Чорноморського совнаргоспу" Одеському об'єднаному залізнично-автомобільному транспортному господарству №2 (на цей час Одеська філія ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ") було передано майно від „Автозбірного заводу", у т.ч. залізничні колії.
Наказом Міністерства транспорту України від 25.01.94р. №33 на базі державного майна були створені міжгалузеві підприємства промислового залізничного транспорту. Таким чином, на базі Одеського об'єднаного залізнично-автомобільно транспортного господарства № 2 було створене Одеське МППЗТ.
Тобто, ОМППЗТ стало власником спірного майна та з 1965 року ОМППЗТ використовувало спірне майно у своїй виробничій діяльності та здійснювало витрати на його утримання.
У 2001 році Одеське МППЗТ шляхом корпоратизації було перетворене у ВАТ „Одеське МППЗТ".
У 2006 році наказом МТЗУ від 26.04.06р. №396 ВАТ „Одеське МППЗТ" було реорганізоване у Одеську філію ВАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту, що підтверджується наступними наказами: Наказ Міністерства транспорту України №744 від 30.10.2001р. „Про перетворення Одеського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту у відкрите акціонерне товариство"; Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України №746 від 30.10.2001р.„Про перетворення Київ-Дніпровського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту у відкрите акціонерне товариство"; Наказ ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" „Про приймання майна від відкритих акціонерних товариств, що реорганізується, та передачу його у користування новоствореним філіям" № 291 від 17.07.2006р. та Акту приймання - передачі майна та майнових прав від 17.07.2006р. та додатків до нього: додаток № 1 - передавального балансу станом на 17.07.2006р., додатку № 2 - перелік майна, що передається за процедурою реорганізації шляхом приєднання від ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" до Одеської філії ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" станом на 17.07.2006р..Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.04.2006р. №396 „Про реорганізацію відкритих акціонерних товариств шляхом приєднання до ВАТ „ВАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту". Довідка від 23.10.2006р. №2212.
31.07.2000р. директором Одеського МППЗТ - Андрійчуком В.А. було надіслано листа за №693/04 Генеральному директору об'єднання „Укрпромзалізтранс" Краснослободцеву Е.С. з проханням - дати дозвіл Одеському МППЗТ на списання ділянки колії, загальною довжиною 3853м, які на той час були розташовані на території Автоскладального заводу та за його межами та були замортизовані на 100 % та того ж дня. був зроблений Акт оцінки вартості основних засобів, які підлягають відчуженню станом на 01.04.2000р. та техніко-екномічне обгрунтування пропозиції на списання залізничної колії Одеського Автоскладального заводу.
На підставі рішення Державної адміністрації залізничного транспорту України від 19.09.2000р. була дана згода на списання з балансу Одеського МППЗТ колії довжиною 3853м, що підтверджує погодження за №980/13 від 21.09.2000р. за підписом Генерального директора об'єднання „Укрпромзалізтранс" „Списання провести згідно чинного законодавства".
03.04.2001р. був виданий наказ №47, в якому головному бухгалтеру підприємства було наказано зняти з бухгалтерського обліку підприємства колії та стрілочні переводи, які знаходяться на території, а також за територією Автоскладального заводу згідно інвентарної картки №13. Начальнику дільниці колії Радутному В.І. було наказано провести демонтаж, дефектування матеріалів, гідні матеріали оприбуткувати, негідні здати в металобрухт.
24.05.2001р. за №28/86 була надіслана відповідь на лист №675/02 від 18.05.2001р., однак згоди на оплату верхньої будови залізничних колій, що знаходяться на території АО Автоскладального заводу позивач не отримав.
16.05.2006р. за №709/03 Голові правління ОАО „Автозбірне виробництво" було надіслано прохання щодо розгляду питання купівлі-продажу верхньої будови залізничних колій.
17.05.2006 р. за №112/05 Позивачу було надіслано листа, в якому вказується, що згідно бухгалтерського обліку Відповідача, внутрішня залізнична колія належить Автоскладальному заводу( ЗАТ «ОдАЗ»).
05.03.2008р. за №58/03 директору Одеської філії ВАТ „Київ-Дніпроського міжгалузевого підприємства промислового залізничного траснпорту" був надісланий лист з проханням провести відновлювальні роботи щодо спірних залізничних колій.
30.06.10 р. Позивач звернувся з проханням до выдповыдача щодо отримання згоди на демонтаж залізничних колій з території заводу.
10.07.10 р. «Автозбірне виробництво»направляє відповідь, що вказує що майно належить йому, та правовстановлюючих документів на власність у ВАТ „Київ-Дніпроського міжгалузевого підприємства промислового залізничного траснпорту" не надано.
27.07.2010 р. ТОВ „Автозбірне виробництво" було надіслано претензію №765/05 щодо вивозу з території Відповідача залишків частин верхньої будови колії та стрілочних переводів.
10.08.2010 р. позивачу була надіслана відповідь, якою у задоволенні претензії було відмовлено на підставі того, що даними претензії не підтверджено ані права власності, ані будь-яких інших повноважень Позивача щодо розпоряджання спірним майном.
По справі № 35-6/125-10-4098 ЗАТ «Одеський автоскладальний завод»встав відповідачем щодо спірного майна, а саме спірних залізничних колій, що встановлюється доказами власності на спірне майно договір купівлі продажу № КП -192 від 25.10.1993 р. між відповідачем та Фондом державного майна України.
Вищевикладене зумовило звернення Приватного акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Одеської філії ПАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ" до суду з даним позовом .
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази у їх сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Частинами 1, 2 ст.124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається, та юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з частинами 1, 2, 5 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні способи захисту права власності визначені частиною другою статті 16 ЦК України та ч.2 ст. 20 ГК України, серед яких, зокрема, передбачено визнання правочину недійсним та визнання права.
З аналізу зазначених норм Цивільного кодексу України право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі. У цьому як раз полягає суть принципу диспозитивності господарського процесу. Основним проявом дії принципу диспозитивності у процесуальному законодавстві, одним із аспектів якого є положення про те, що кожна особа повинна дбати про своє право, і ніхто не зобов'язаний дбати про права інших, якщо останнє не є обов'язком в силу закону чи договору.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.
Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 26.01.2000р. N02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Отже, відповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.
Відповідно до договору оренди від 24.09.1992р. № 1033 укладеним Фондом Державного майна з організацією орендарів Одеського автоскладального заводу, керуючись п. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію державних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів зданих в оренду»від 20.05.1993р. № 57-93, та згідно з Наказом Фонду від 03.08.1993р. № 178-ік прийняв рішення про викуп організацією орендарів державного майна, зданого їй в оренду.
За результатами інвентаризації орендованого державного майна орендного підприємства «Одеський автоскладальний завод», та з урахуванням вимог Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою КМУ від 02.09.1992р. № 522, комісією з інвентаризації та оцінки орендного державного майна Підприємства був підготовлений та затверджений Фондом акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.
Організацією орендарів автоскладального заводу був підписаний з Фондом Державного майна України договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Одеський автоскладальний завод»від 25.10.1993р. № КП -192, зазначений договір був засвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Богдановою Н.В., зареєстрований в реєстрі за №2-3254. За цим договором покупець придбав майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства Одеського автоскладального заводу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Бондарева, 29.
Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства Одеський автоскладальний завод №КП-192 від 25.10.1993р., укладеного між Фондом державного майна України та Організацією орендарів Одеського автоскладального заводу, засвідченого державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Богдановою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №2-3254, покупець придбав майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства Одеського автоскладального заводу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Бондарева, 29.
Відповідно до Акту приймання-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Одеський автоскладальний завод" від 31.03.1994р. та з метою виконання умов наведеного вище договору купівлі-продажу було здійснено приймання-передачу майнових та немайнових активів Орендного підприємства "Одеський автоскладальний завод".
Відповідно до свідоцтва про власність серії ААА № 511900 від 31.03.1994р. реєстраційний №П-236, майно цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Одеського автоскладального заводу»передано у власність організації орендарів Одеського автоскладального заводу.
Відповідно до п. 75, 76 Переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Одеський автоскладальний завод від
13.02.2001р., приватизовано (придбано) залізничну рампу та залізничну колію, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Бондарева, 29.
Відповідно до Протоколу засідання комісії по інвентаризації державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до складу приватизованого майна ЗАТ «Одеський автоскладальний завод»від 26.05.2005р., не зазначено залізничну рампу та залізничну колію, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги (Бондарева) 29, що також є підтвердженням, права власності ЗАТ „Одеський автоскладальний завод" на спірне нерухоме майно.
ТОВ „Автозбірне виробництво" набуло право власності на майновий комплекс ЗАТ „Одеський автоскладальний завод", до складу якого входять спірні підїзні залізничні колії, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2002р. у справі №17-6-32-18-21/7215.
13.07.2010р. Одеським апеляційним господарським судом прийнята постанова у справі №34/61-10-1737, відповідно до якої ТОВ „Автозбірне виробництво" виселено на користь ЗАТ „Одеський автоскладальний завод" з усіх нежитлових приміщень нерухомого майна цілісного майнового комплексу ЗАТ „Одеський автоскладальний завод".
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.10.11р. прийнято справу №6/125-10-4098 до провадження судді Гут С.Ф. з присвоєнням справі №35-6/125-10-4098 про усунення перешкод в розпорядженні власним майном, а саме залізничної колії, загальною довжиною 3 853 м., яка розташована на території ЗАТ «Одеського автоскладального заводу»за адресою м. Одеса, вул. Ат. Чепіги, 29 (Бондарева, 29). Відповідно рішення господарського суду Одеській області від 07.02.12 р. (суддя Гут С.Ф.) судом вивчено та встановлено, що позивачем по справі не наведено належних доказів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно. Окрім того, з документів, доданих до позовної заяви самим Приватним акціонерним товариством „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" виходить, що спірне нерухоме майно ніколи не передавалося йому у власність та відповідне право власності ніколи не реєструвалося за позивачем належним чином. У позові відмовлено.
05.04.2012р. по справі № 35-6/125-10-4098 Одеський апеляційний господарський Суд (суддя Бєляновський В.В.) виніс Постанову, якою Рішення по справі 35-6/125-10-4098 було залишено без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»в особі Одеської філії ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»без задоволення.
14.06.2012р. Вищий господарський Суд України виніс Постанову по справі №35-6/125-10-4098, якою касаційну скаргу Позивача було залишено без задоволення, а Постанову Одеського апеляційного господарського суду без змін.
Таким чином, по матеріалам справи № 35-6/125-10-4098 Судом неодноразово було доведено та встановлено, що ЗАТ «ОдАЗ»є належним власником спірного майна, залізничної колії, розташованої на його території заводу.
Згідно ст. 35 ГПК України Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Позивач посилається на те, що постановою Ради народного господарства Чорноморського економічного району від 24.09.1965 р. за № 456 «Про організацію Одеського об'єднаного залізнично-автомобільного транспорту господарства Чорноморського раднаргоспу»спірне майно було передано від Одеського автоскладального заводу до Одеського об'єднаного залізнично-транспортного господарства № 2, на базі якого згідно з наказом Міністерства транспорту України від 25.01.1994 року № 33 було створено Одеське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту. Позивач як правонаступник володіє як своїм власним спірним нерухомим майном, а тому відповідно до ст. 344 ЦК України за набувальною давністю у позивача виникло право власності на це майно.
Проте такі доводи позивача про набуття ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить вимогам закону.
Так, згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішення суду, зокрема, у випадку коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, а п. 8 цих положень встановлює, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадку, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності Кодексом. Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місце раніше 1 січня 2011року, однак Позивач не звертався до суду із вимогами про набуття ним права власності на спірне майно, тобто за Позивачем право власності на майно - під'їзні залізничні колії, загальною довжиною 3 853м, розташованими на території ЗАТ «ОдАЗ»та металобрухту не визнано.
Як вбачається із матеріалів справи № 35-6/125-10-4098 (як вже зазначалося із тими ж сторонами та спірним майном) позивачем не доведено факт існування в нього правовстановлюючих документів( в тому числі втрачених) на спірне майно, які б підтверджували його право на майно на момент укладання Договору купівлі-продажу, укладеного між Фондом Державного майна з організацією орендарів Одеського автоскладального заводу.
Тим самим Позивачем не наведені належні докази того, що Договір купівлі-продажу, укладеного між Фондом Державного майна з організацією орендарів Одеського автоскладального заводу № КП -192 від 25.10.1993р. був укладений з порушеннями законодавства та підлягає визнанню нікчемним в порядку ст.179 ГК України та ст. 203 ЦК України, як вимагає того Позивач.
Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.
Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов -громадянин, юридична особа, держава тощо.
Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи матеріали справи, позивач вперше довідався про укладення спірного договору з 2006 року, однак до суду за захистом своїх прав звернувся як вбачається з Ухвали Суду про порушення провадження у справі лише 12.03.2012 року , при цьому Позивач у своєму позові не просив суд поновити строк позовної давності для звернення до суду, не беручи до уваги той факт, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до Додатку 2 (Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно) до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., наведено вичерпний перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.
Враховуючи вищезазначене, позивачем по справі не наведено та не надано до суду належних доказів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно. Окрім того, з документів, доданих до позовної заяви самим Приватним акціонерним товариством „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" виходить, що спірне нерухоме майно ніколи не передавалося йому у власність та відповідне право власності ніколи не реєструвалося за позивачем належним чином.
Посилання позивача на переписку та інші документи, що стосуються обліку спірного нерухомого майна на балансі Приватного акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", визначення балансової вартості, амортизації, списання з балансу не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, є вторинними документами по відношенню до право встановлювальних, а, по-друге, не є належними доказами з питання реєстрації права власності та визначення власника спірного нерухомого майна.
Відповідно матеріалам справи позивач до суду не надав жодного доказу, що спірне майно було передано позивачу, відповідно Акту передачі нерухомого майна у власність ВАТ «Одеське МППЗТ»(позивач правонаступник ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», що діє в інтересах Одеської філії ПАТ «Київ - Дніпровське МППЗТ») № 744 від 30.10.2001 р. спірне майно, а саме залізничної колії, загальною довжиною 3 853 м., яка розташована на території ЗАТ «Одеського автоскладального заводу»за адресою м. Одеса, вул. Ат. Чепіги, 29 (Бондарева, 29).
Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повині бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Таким чином, суд дійшов висновку що позивачем не наведено та не надано належних доказів на підтвердження того, що на момент укладання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № КП -192 від 25.10.1993р., Позивач був на власником спірного нерухоме майна, а відповідачі -Фонд державного майна України та ЗАТ «ОдАЗ»жодним чином не порушували його права при укладені вищевказаного договору купівлі продажу, тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське МППТ»в особі Одеської філії ПАТ «Київ-Дніпровське МППТ»не обґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені, а підстави для визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № КП -192 від 25.10.1993р. в частині продажу залізничної колії, загальною довжиною 2 853 м. розташованих за адресою : м. Одеса, вул. Ат. Чепіги, 29 (Бондарева,29) недійсним -відсутні.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. У позові відмовлено повністю
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 4 вересня 2012 року.
Головуючий суддя Гуляк Г.І.
Суддя Зайцев Ю.О.
Суддя Невінгловська Ю.М.