33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"03" вересня 2012 р. Справа № 5004/718/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Тимошенко О.М.
суддів Огороднік К.М.
при секретарі судового засідання Вовчко К.Я.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на рішення господарського суду Волинської області від 25.06.12 р.
у справі № 5004/718/12 (суддя Костюк Софія Василівна )
позивач Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
відповідач Державне комунальне підприємство "Луцьктепло"
про стягнення 365 952,68 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Вознюк Є.В. (довіреність №14-310 від 07.02.2012р.);
відповідача - Шелестюк І.А. (довіреність №4040/01 від 18.07.2012р.)
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Волинської області від 25.06.2012 року у справі №5004/718/12 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного комунального підприємства "Луцьктепло" задоволено. Присуджено до стягнення з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 365 952,68 грн., з яких - 123 046,14 грн. пені, 199 138,70 грн. штрафу, 19 973,61 грн. інфляційних, 23 794,23 грн. відсотків річних, а також 7319,06 грн. витрат по оплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ДКП "Луцьктепло" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 199138,70 грн. та пені в розмірі 123046,14 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягненні 7% штрафу та стягнути пеню в розмірі, максимально зменшеному від пені, нарахованої за несвоєчасне проведення оплати за спожиті обсяги природного газу.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Зокрема, апелянт та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає, що такий вид неустойки як штраф за прострочення виконання грошового зобов'язання не застосовується, оскільки є додатковим видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг. Відтак, на його думку, вимога про стягнення 7% штрафу є безпідставною, оскільки в даному випадку має місце порушення саме грошового зобов'язання.
Крім того, скаржник, посилаючись на скрутне матеріальне становище, просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір присудженої до стягнення пені на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.
Позивач - ПАТ "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Як вбачається з апеляційної скарги, позивач оскаржує рішення суду першої інстанції частково в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 199138,70 грн. та пені в розмірі 123046,14 грн.. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" (покупець/відповідач) був укладений договір на купівлю-продаж природного газу №14/2555/11 (далі - договір, а.с.8-13), відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати (п.1.2 договору).
Відповідно до п.2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 жовиня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 27162,1 тис. куб. м, в тому числі по місяцях (тис.куб.м): жовтень - 1030,0; листопад - 1973,0; грудень - 4083,4; січень - 3998,7; лютий - 4212,8; березень - 3059,8; квітень - 1101,2; травень - 177,9; червень - 130,3; липень - 110,2; серпень - 60,0; вересень - 137,8; жовтень - 1030,0; листопад - 1973,3; грудень - 4083,4.
Відповідно до п.11.1 договору, останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.
В подальшому, між сторонами були укладені додаткові угоди №1 від 30.09.2011 року та №2 від 11.10.2011 року до договору, в яких сторони погодили ціну на поставлений газ (а.с.14-15).
Як встановлено судами обох інстанцій, на виконання умов договору та додаткових угод до нього, позивач поставив відповідачу природний газ та надав послуги по його транспортуванню на загальну суму 2844838,62 грн., що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу (а.с.16-17).
Відповідно до п.6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань оплату за газ та послуги з його транспортування здійснив невчасно, а саме, 24.02.2012 року (а.с.19), тоді як відповідно до умов договору оплата повинна бути проведена до 14.11.2011 року.
23.02.2012 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога № 26-1194/1.6-12 з вимогою сплатити протягом 3 днів нараховану пеню, яка в свою чергу залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.20).
Зазначене, в свою чергу, стало підставою для звернення НАК "Нафтогаз України" до господарського суду Волинської області з позовом до ДКП "Луцьктепло" про стягнення з останнього 123046,14 грн. пені, 23794,23 грн. відсотків річних, 19973,61 грн. інфляційних нарахувань та 199138,70 грн. штрафу згідно поданого розрахунку (а.с.23).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з відповідача 23794,23 грн відсотків річних та 19973,61 грн. інфляційних нарахувань, згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.23).
Відповідно до п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем п.6.1 договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення платежу понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми прострочення платежу.
Оскільки судами обох інстанцій встановлено, а матеріалами справи підтверджено, неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України, п.7.2. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно задоволив позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 123046,14 грн. за період з 14.11.2011 р. по 24.02.2012 р. та штрафу в розмірі 199138,70 грн. згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.23).
При цьому, посилання скаржника на неправомірне застосування до одного і того ж порушення одночасно і штрафу і пені колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Так, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
Викладене узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, умовами спірного договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору як у вигляді пені, так і у вигляді штрафу.
При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобовязання і таке застосування чинному законодавству не суперечить, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відтак, твердження скаржника щодо того, що стягнення штрафу і пені порушує положення ст.61 Конституції України в частині неможливості притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, не відповідає зазначеному принципу. Так, відповідач притягнутий до одного виду відповідальності -цивільної, способом сплати неустойки лише один раз і за одне правопорушення. Форма ж сплати неустойки подвійного притягнення не становить.
Зазначена позиція узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного суду України від 27.04.2012 року у справі №06/5026/1052/2011.
Не заслуговують на увагу і доводи скаржника про зменшення стягнення розміру пені з посиланням на п.3 ч.1 ст.83 ГПК України з огляду на таке.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмірнеустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянт (відповідач) в судове засідання 25.06.2012 року в суд першої інстанції не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, при цьому, був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд був позбавлений можливості оцінити, чи є даний випадок винятковим, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, тощо.
Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що правом, передбаченим пунктом 3 статті 83 ГК України наділений виключно суд першої інстанції при прийнятті рішення, апеляційний господарський суд вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного комунального підприємства "Луцьктепло" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Волинської області від 25.06.2012 року - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Огороднік К.М.