33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 а
"16" серпня 2012 р. Справа № 5019/692/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Амур Сервіс" (далі -Товариство) до Безушко Віри Миколаївни про визнання попереднього договору міни недійсним,
за участю:
представника позивача: Дяденчука А.І. за дов. від 27 квітня 2012 року № 4,
відповідача: Безушко В.М.,
представника відповідача: Вариводи Є.Ю. за дов. від 10 липня 2012 року № 1380,
У квітні 2012 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 29 квітня 2009 року між ним і відповідачем був підписаний попередній договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Поддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за № 872, предметом якого була передача у власність Безушко В.М. об'єктів нерухомого майна позивача в обмін на її частку в статутному капіталі Товариства. Оскільки вказаний договір, на думку позивача, був укладений відповідачем з порушенням вимог статті 148 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), а також був підписаний директором Товариства з перевищенням наданих йому повноважень, позивач, посилаючись на статті 92, 98, 145, 203, 215 ЦК України, статтю 182 Господарського кодексу України (далі -ГК України) та статті 58, 59 Закону України "Про господарські товариства" (далі -Закон), просив суд визнати вищезазначений договір недійсним.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 27 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/692/12, розгляд якої було призначено на 15 травня 2012 року.
Ухвалою суду від 15 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 14 червня 2012 року.
Ухвалою від 14 червня 2012 року розгляд справи відкладено на 27 червня 2012 року.
Ухвалою суду від 27 червня 2012 року провадження у даній справі було зупинено до вирішення Рівненським апеляційним господарським судом справи № 5019/176/12 за позовом Мухомеджанова Юрія Хусейновича до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Амур Сервіс" та Безушко Віри Миколаївни про визнання вищезазначеного договору міни недійсним. Одночасно сторін у справі № 5019/692/12 було зобов'язано повідомити господарський суд Рівненської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у цій справі.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2012 року в справі № 5019/176/12 рішення господарського суду Рівненської області від 14 травня 2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові Мухомеджанова Ю.Х. відмовлено. Приймаючи вищезазначену постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність звернення Мухомеджанова Ю.Х. з вказаним позовом, оскільки відповідно до положень статті 635 ЦК України попередній договір лише породжує зобов'язання сторін за цією угодою щодо укладення основного договору в майбутньому на умовах попереднього договору, а відтак на момент звернення даного громадянина з вищезазначеною позовною заявою у останнього, як учасника Товариства, було відсутнє порушене право або охоронюваний законом інтерес.
Ухвалою від 30 липня 2012 року провадження у справі № 5019/692/12 поновлено та призначено її розгляд на 9 серпня 2012 року.
Ухвалою від 9 серпня 2012 року строк розгляду даного спору було продовжено на 15 днів -до 24 серпня 2012 року, розгляд справи відкладено на 16 серпня 2012 року.
Представник позивача у судовому засіданні 16 серпня 2012 року позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на його задоволенні.
Відповідач та його представник проти позову заперечували, посилаючись на те, що спірний договір не породжує обов'язку щодо виконання внатурі зобов'язання за основним договором, який має бути укладений в майбутньому. Оскільки дана угода не порушує прав та інтересів позивача, останній, на думку відповідача, відповідно до статті 1 Господарського процесуального Кодексу України (далі -ГПК України) передчасно звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом № 6 від 14 квітня 2009 року Безушко В.М. було вирішено включити до складу учасників вказаного товариства з часткою у статутному фонді в розмірі 20 %, що в грошовому виразі становить 20 000 грн. 00 коп. 27 квітня 2009 року між учасниками Товариства Цуняком Сергієм Володимировичем, Цуняком Володимиром Йосиповичем, Мухомеджановим Юрієм Хусейновичем та Безушко Вірою Миколаївною був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному фонді позивача. 30 квітня 2009 року було внесено зміни до статуту Товариства та включено Безушко В.М. до складу його учасників. Тобто, з огляду на зазначене вбачається, що відповідач набув прав та обов'язків учасника товариства з 27 квітня 2009 року, тобто з "моменту набуття права власності на частку у статутному капіталі товариства (пункт 31 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
29 квітня 2009 року між Безушко В.М. і Товариством був укладений попередній договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Поддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за № 872, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача належні йому на праві власності об'єкти нерухомого майна -нежитлові приміщення підвалу, а саме: № 1 -зал, № 2 -санвузол, площею 70,9 м2 та нежитлові приміщення першого поверху, а саме: № 24 -зал, № 25 -тамбур, № 26 -коридор, № 27 -туалет, № 28 -туалет, № 29 -комора, площею 135,4 м2 (загальна площа 206,3 м2), що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 264; а покупець (відповідач), у свою чергу, -прийняти даний об'єкт нерухомого майна в обмін на належну йому частку в статутному фонді позивача в розмірі 20%, що складає 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 9-10).
Пунктом 4.1. вказаного договору передбачено, що сторони зобов'язані укласти основний договір, згідно з яким відповідач набуває право власності на об'єкт нерухомого майна позивача в обмін на свою частку в статутному фонді Товариства за ціною та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (частина 2 вищезазначеної статті).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Пунктом 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011 року № 10, визначено, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. З огляду на приписи частини другої статті 1 та статті 12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Також вищезазначеним пунктом передбачено, що справи, які виникають з корпоративних відносин, -це спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), в тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними актів органів управління господарського товариства, визнання недійсними установчих документів товариства або договорів про відчуження майна тощо.
Згідно з частиною 1 статті 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Враховуючи те, що предметом даного спору є визнання недійсним попереднього договору міни, укладеного між товариством та його учасником, за яким позивач взяв на себе обов'язок в майбутньому передати у власність відповідачу належні йому об'єкти нерухомого майна в обмін на частку останнього в статутному капіталі Товариства, суд на підставі вищезазначених приписів чинного законодавства дійшов висновку про те, що цей спір є корпоративним, у зв'язку з чим вказана справа підвідомча господарським судам.
Заперечуючи проти позову, відповідач та його представник, зокрема вказували на те, що Товариство в порушення частини 1 статті 1 ГПК України передчасно звернулося до суду з вказаним позовом, оскільки спірний договір не породжує обов'язку щодо виконання внатурі зобов'язання за основним договором, а відтак не порушує прав позивача.
Проте суд не погоджується з вищезазначеним твердженням, з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, частиною 1 статті 1 ГПК України встановлене право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Так, у пункті 1 резолютивної частини рішення від 1 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України Конституційний Суд України роз'яснив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до підпункту 3.5 вказаного рішення, у випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає. Так, у ЦК України містяться поняття інтересу, який може суперечити загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15), інтересам інших (стаття 64), та інтересу, який не суперечить закону (стаття 980), чим підкреслюється, що у тих чи інших правовідносинах, з одного боку, існують інтереси, які не підлягають охороні законом, оскільки вони йому суперечать, а з другого -може виникнути конфлікт інтересів.
Водночас у вищезазначеному підпункті зазначено, що ЦК України (частина 2 статті 16) також прямо встановлює дозволені способи захисту інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.
Оскільки спірний попередній договір міни за своєю правовою природою є правочином, сторонами у якому є позивач і відповідач, суд, на підставі вищезазначених приписів чинного законодавства та роз'яснень Конституційного Суду України дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсною даної угоди відповідає приписам частини 2 статті 16 ЦК України, а відтак не суперечить вимогам частини 1 статті 1 ГПК України.
За частиною 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно з частиною 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Частиною 1 статті 4 Закону передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.
Судом встановлено, що від імені Товариства спірний договір підписав її директор -Цуняк Володимир Йосипович. З тексту договору вбачається, що укладаючи даний правочин вказана особа діяла згідно статуту позивача.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, вирішення питання про придбання товариством частки учасника. Аналогічна норма міститься у частині 4 статті 145 ЦК України та знайшла своє відображення в пункті 5.3. статуту Товариства, у редакції, що була чинною на момент підписання спірного договору (а.с. 33-43) .
Тобто, з огляду на вищезазначені приписи чинного законодавства та положення статуту Товариства вбачається, що для укладення будь-яких угод на придбання позивачем частки свого учасника потрібно рішення загальних зборів цього товариства на вчинення такої дії.
Згідно з частиною 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що попередній договір породжує зобов'язання сторін щодо укладення основного договору в майбутньому на тих умовах, які були визначені у попередньому договорі.
Якщо сторона необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, вона повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням (частина 2 статті 635 ЦК України).
Предметом спірного договору є укладення в майбутньому основного договору щодо передачі у власність Безушко В.М. нерухомого майна Товариства в обмін на її частку в статутному капіталі позивача.
Водночас під час розгляду даної справи судом було встановлено, що на момент підписання спірного правочину рішення на придбання Товариством частки Безушко В.М. в статутному фонді загальними зборами учасників позивача не приймалося і вказане питання на розгляд зборів не виносилося, повноважень директору на укладення вказаного договору не надавалося.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що директор Товариства, підписуючи спірний попередній договір міни без згоди на це уповноваженого органу позивача, діяв з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки такими своїми діями в порушення вимог частини 1 статті 59 Закону та частини 4 статті 145 ЦК України фактично встановив для останнього обов'язок в майбутньому щодо підписання основного договору на придбання товариством частки учасника на умовах, які були визначені в оскаржуваному договорі.
Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Однак під час розгляду даної справи судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 30 липня 2012 року № 1/12, було відмовлено у задоволенні заяви Безушко В.М. про придбання Товариством її частки в статутному капіталі позивача у розмірі 20 відсотків, що становить 20 000 грн. 00 коп., шляхом обміну цієї частки на нерухоме майно Товариства, зазначене у спірному договорі (а.с. 148-149).
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з вимогами частини 2 вищезазначеної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи те, що спірний попередній договір міни від 29 квітня 2009 року не відповідає вимогам частини 3 статті 92 та частини 4 статті 145 ЦК України і відповідачем не було надано належних і допустимих доказів, які б могли спростувати цей факт, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства про визнання недійсним вищезазначеного правочину на підставі частини 1 статті 215 ЦК України є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
За частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Водночас частиною 2 цієї ж статті передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що даний спір виник внаслідок неправомірних дій посадової особи Товариства, витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог вищезазначеної норми слід покласти на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним попередній договір міни від 29 квітня 2009 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Амур Сервіс" і Безушко Вірою Миколаївною, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Поддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за № 872.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21 серпня 2012 року
Суддя Є.В. Павленко