"27" серпня 2012 р. Справа № 5004/992/12
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк
до відповідача: публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Луцьк
про визнання частково недійсним договору іпотеки
Суддя Войціховський В.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 -представник (дов. від 27.08.2012р.)
від відповідача: Дацюк В.М. -головний експерт зі стягнення Відділу стягнення (м. Луцьк) Управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції Департаменту проблемних кредитів (дов. №234/12 від 18.06.2012р.)
Суть спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про визнання частково недійсним укладеного з відкритим (на даний час публічним) акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року.
Ухвалою господарського суду від 10.08.2012р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні.
В судовому засіданні представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пред'явлені до відповідача позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити, визнати недійсним укладений між підприємцем та відкритим (на даний час публічним) акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 (зареєстрований в реєстрі за №7884) договір іпотеки від 01 жовтня 2007 року, а саме в частині п. 1.2 договору, котрий визначає, що: "Предметом іпотеки є нерухоме майно: торгово-оздоровчий центр з офісними приміщеннями, загальною площею 462,8 кв.м., розташований за адресою: місто Луцьк, пр. Президента Грушевського, буд. №4в (чотири "в"), що належить ІПОТЕКОДАВЦЮ на праві власності на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.11.2006 року по справі №2-5358/06. Право власності на нерухоме майно зареєстровано за ІПОТЕКОДАВЦЕМ в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30.11.2006 року за №14486812 (Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12702522, виданий КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 30.11.2006 року", а також покласти на відповідача обов'язок відшкодування позивачу понесених ним у зв'язку з поданням позову до суду судових витрат.
В обґрунтування пред'явленого до відповідача позову представником сторони здійснюються посилання на ті обставини, що 01.10.2007р. між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 було укладено генеральну кредитну угоду №010/08-11/1972 з лімітом кредитування в сумі 5100000 грн. В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаною генеральною кредитною угодою 01.10.2007р. між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та майновим поручителем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №7844, відповідно до умов якого, в якості забезпечення було передано нерухоме майно, а саме: торгово-оздоровчий центр з офісними приміщеннями, загальною площею 462,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №2-5358/06 від 13.11.2006р., земельну ділянку, площею 0,0754 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить фізичній особі ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯА №653707 від 03.05.2006р. Відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №2-5358/06 від 13.11.2006р. торгово-оздоровчий центр з офісними приміщеннями, загальною площею 462,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить не фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, а фізичній особі ОСОБА_1
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: - нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; - нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відповідно до ч. 3 п. 95 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004р. №20/5, який діяв на момент посвідчення договору іпотеки, заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно, або третя особа (майновий поручитель).
Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, отже, фізична особа-підприємець має право лише право на користування таким майном, а не на розпорядженням ним.
Підприємець ОСОБА_1 не є власником торгово-оздоровчого центру з офісними приміщеннями, загальною площею 462,8 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1, не має прав на його відчуження, тому відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку" даний об'єкт нерухомості не міг бути предметом укладеного з підприємцем ОСОБА_1 договору іпотеки.
При цьому представником позивача зазначається і те, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Отже, закон враховує, що правочин за своїм змістом може знаходитися у різному співвідношенні з вимогами закону: деякі з умов угоди можуть відповідати вимогам закону, інші -ні.
Таким чином, частину пункту 1.2 Договору іпотеки від 01.10.2007р., за визначеним вище текстом слід визнати недійсною, оскільки визначена у цій частині угоди нерухомість в силу вимог ст. 5 Закону України "Про іпотеку" не могла бути предметом іпотеки, укладеного з підприємцем ОСОБА_1 договору іпотеки.
Волинська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у відзиві від 23.08.2012р. №2185 на позовну заяву та представник кредитної установи в судовому засіданні з приводу пред'явлених підприємцем ОСОБА_1 позовних вимог заперечили, засвідчивши на безпідставності, незаконності та необґрунтованості останніх.
При цьому відповідачем та його представником засвідчується, що відповідно до ст.50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Статтею 52 ЦК України визначено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. В ст. 320 ЦК України зазначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Визначений позивачем у позові та відображений сторонами в договорі іпотеки від 01.10.2007р. об'єкт нерухомості -торгово-оздоровчий комплекс використовується підприємцем ОСОБА_1 в своїй підприємницькій діяльності, хоча і належить йому як фізичній особі на праві приватної власності. Таким чином, підприємець ОСОБА_1 при підписанні оспорюваного договору іпотеки мав необхідний обсяг цивільної дієздатності та правоздатності розпоряджатися майном, що було передане в іпотеку Банку.
При цьому відповідачем та його представником здійснюються посилання на роз'яснення Міністерства юстиції України від 14.01.2011р. котрими встановлено, що підпунктом 3.8.1. пункту 3.8. розділу II Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. №97, визначено, що підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Тобто, підприємцем є фізична особа-громадянин. При цьому, юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не випливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільно-правової дієздатності.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 7 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд наділений повноваженнями відкласти в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, виступає необхідність витребування від сторін додаткових доказів.
За наслідками розгляду справи в даному судовому засіданні господарський суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи з огляду на необхідність виклику в судове засідання особисто підприємця ОСОБА_1 (позивача), витребування від останнього додаткових письмових пояснень та обґрунтувань пред'явленого позову, додаткових документів та матеріалів, необхідних для об'єктивного вирішення спору по суті.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 77, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Розгляд справи відкласти на 10.09.2012р. на 10 год. 00 хв.
2. Зобов'язати позивача надати суду письмові пояснення з приводу цільового використання підприємцем ОСОБА_1 на даний час нерухомого майна -торгово-оздоровчого центру з офісними приміщеннями, загальною площею 462,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належним чином посвідчені примірники договорів, укладених з установами (організаціями) на обслуговування зазначеного об'єкту нерухомості (водо-, тепло-, електропостачання, вивезення сміття і т.п.), договорів оренди приміщень тощо, технічну документацію на об'єкт нерухомості.
3. Особисту явку позивача -підприємця ОСОБА_1 та повноважного представника відповідача в судове засідання визнати обов'язковою.
4. Ухвалу суду про відкладення розгляду справи направити сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.
Суд попереджає сторін про те, що у разі неподання витребуваних судом документів та неявки в судове засідання повноважних представників, спір може бути розглянутим за наявними у справі матеріалами та до сторін можуть бути застосованими санкції, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України.
Окрім визначеного, суд звертає увагу позивача на ту обставину, що відповідно до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд наділений повноваженнями залишити позов без розгляду у тому випадку, коли позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача (позивач) не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Суддя В. А. Войціховський