79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.08.12 Справа№ 5015/3349/12
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
До відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця", м. Львів
Про стягнення заборгованості в розмірі 71 055,03 грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: ОСОБА_2 - адвокат
від відповідача: Поліщук Р.В. -представник
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Іванило О.П.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Подано позов Фізичною -особою підприємцем ОСОБА_1 до відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" про стягнення заборгованості в розмірі 71 055,03 грн.
В судовому засіданні 22.08.2012 р. судом оглянуто оригінали документів, які долучені позивачем та відповідачем до матеріалів справи.
Представник позивача позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.
Відповідач не заперечив наявність основного боргу. Проте заперечив щодо нарахування пені в розмірі 6 626,07 грн. та трьох відсотків річних в сумі 37,73 грн. з підстав та мотивів викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях наданих в судовому засіданні.
В судовому засіданні 22.08.2012 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
15.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю спільне українсько-словацьке представництво „МОНІС" (Постачальник) та Державним територіально-галузевим об"єднанням „Львівська залізниця" (Покупець) було укладено договір поставки товару № 10-40-062, а саме апаратури електрозв"язку на загальну суму 58 966,32 грн., що підтверджується видатковою накладною №1070027 від 17.12.2010 року та довіреністю на отримання товарно -матеріальних цінностей №236855/1523. За отриманий товар відповідач зобов'язувався провести оплату, однак своїх договірних зобов'язань не виконав.
ТзОВ „МОНІС" було направлено лист-вимогу № 383 від 09.03.2001 року та досудову претензію №1 від 10.08.2011 про оплату заборгованості в сумі 58 966,32 грн., яка залишена відповідачем без відповіді і задоволення.
17.04.2012 року між ТОВ СП „МОНІС" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно умов даного договору ТОВ СП „МОНІС" відступило ФОП ОСОБА_1 право вимоги, яке належало ТОВ СП „МОНІС" відповідно до договору поставки № 10-40-062.
17.07.2012 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про оплату заборгованості в розмірі 58 966,32 грн., однак жодної оплати відповідачем не було проведено.
Таким чином, станом на день подання позову заборгованість відповідача перед позивачем складала 58 966,32 грн.
Відповідно до п.9.4 договору позивачем нарахована пеня в розмірі 6 626,07 грн. а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 2 948,32 грн. та три відсотки річних в сумі 2 514,32 грн.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач 17.12.2010 року на підставі Договору № 10-40-062 від 15.11.2010 року отримав від ТзОВ СП „МОНІС" (апаратуру електрозв'язку), на загальну суму 58 966,32 грн., що підтверджується специфікацією № 1, видатковою накладною № 1070027 від 17.12.2010 року та довіреністю на отримання товарно -матеріальних цінностей №236855/1523 (належно завірені копії містяться в матеріалах справи, а.с.19-21).
Відповідно до п. 6.1 Договору № 10-40-062 оплата за поставлений товар проводиться Покупцем не раніше 45 (сорока п'яти) банківських днів після дати поставки Товару.
Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач не виконав заборгувавши ТзОВ СП „МОНІС" суму боргу в розмірі 58 966,32 грн.
17.07.2012 року між ТОВ СП „МОНІС" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно умов даного договору ТОВ СП „МОНІС" відступило ФОП ОСОБА_1 право вимоги, яке належало ТОВ СП „МОНІС" відповідно до договору поставки № 10-40-062.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги за Договором вимогою про сплату заборгованості 58 966,32 грн.
17.07.2012 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про оплату заборгованості в розмірі 58 966,32 грн., яка залишена відповідачем без відповіді і задоволення.
Отже, станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем складає 58 966,32 грн. та підлягає до стягнення з відповідача.
Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми. За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань нараховані позивачем інфляційні втрати в сумі 2 948,32 грн. підлягають до стягнення. Згідно проведеного судом розрахунку три відсотки річних підлягають до стягнення в розмірі 2 476,59 грн.
Пунктом 9.4 Договору № 10-40-062 передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від його вартості за кожен день прострочення, згідно з розрахунку, позивачем нарахована пеня в розмірі 6 626,07 грн.
Відповідно до п.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Пунктом 2 ст. 258 передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Початок перебігу позовної давності, за загальним правилом, визначеним ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається із матеріалів справи, Позивач звернувся з позовом про стягнення неустойки по спливу більше, як однорічного строку.
Поважних причин пропуску строку позовної давності Позивачем не наведено, клопотання про відновлення строку позовної давності Позивачем не надавалося.
Підстав для зупинення перебігу строку позовної давності, передбачених ст. 263 ЦК України немає.
В судовому засіданні відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені.
Відповідно до пункту 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, оплата повинна була проводитись покупцем не раніше 45 (сорока п'яти) банківських днів після дати поставки товару, а у разі невиконання договірних зобов'язань розпочинається прострочення боргу. Враховуючи те що, поставка товару відбулась 17.12.2010 року, а звернення позивача в суд про стягнення пені 08.08.2012 року, останнім пропущено строк позовної давності позовної давності про вимоги у стягненні пені. Виходячи з вище викладеного, в частині позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів оплати у встановлений договором строк, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Судові витрати слід віднести на відповідача в сумі 1 609,50 грн. судового збору.
Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,82,84,85 ГПК України, суд , -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1) -58 966,32 грн. -основного боргу, 2 948,32 -інфляційних втрат, 2 476,59 грн. -трьох відсотків річних, 1 609,50 грн. - судового збору.
3. В решта частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.
Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Суддя Березяк Н.Є.