Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
м. Миколаїв.
13.07.2012 р. справа № 2а-9601/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомнауково-виробничого кооперативу "Наско", вул. Очаківська, 2, м. Миколаїв, 54036
доДПІ в Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030
провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення від 07.12.11 р. № 0029131520
До суду з адміністративним позовом звернувся науково-виробничий кооператив "Наско" (далі - позивач, НВК "Наско") до державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва, в якому просить суд визнати нечинним і повністю скасувати податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2011 р. № 0029131520. Під час розгляду адміністративної справи, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (а. с. 100), в якій просить суд визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2011 р. № 0029131520 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 185656,35 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 46414,59 грн. Враховуючи, що ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надає позивачу право в будь-який час судового розгляду змінити розмір позовних вимог, судом заява позивача прийнята до розгляду.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що після анулювання свідоцтва платника ПДВ, він не визначив податкові зобов'язання по товарах, ПДВ по яких включався до складу податкового кредиту, як того вимагає ст. 184 п. 184.7. Податкового кодексу України (далі - ПК України), адже в попередньому податковому періоді він здійснив продаж цих товарів і на час анулювання свідоцтва платника ПДВ таких товарів не мав. Також, вказав на те, що включив до складу податкового кредиту ПДВ, в тому періоді, коли він фактично отримав податкові накладні.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 21 вересня 2011 р. № 981 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізовані шляхом злиття, перетворення і приєднання державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій у районах, містах (крім мм. Києва та Севастополя), районах у містах, спеціалізованих державних податкових інспекцій, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій, за переліком згідно з додатками 1-3 до цієї постанови.
Під час розгляду адміністративної справи, податкова інспекція подала довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з якої вбачається, що ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва реорганізовано в ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (а. с. 95).
Відповідно до ст. 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи реорганізацію податкового органу, який був стороною у справі та приписи ст. 55 КАС України, суд вважає, що маються підстави для заміни ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва її правонаступником - ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ).
Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення (а. с. 57-58), в яких навів такі доводи. Під час камеральної перевірки, на підставі додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 р. ним встановлено факт наявності у НВК "Наско" залишків товарів. Враховуючи анулювання свідоцтва платника ПДВ позивача, згідно із ст. 184 п. 184.7. ПК України, останній повинен був визначити податкові зобов'язання по товарах, ПДВ по яких включався до складу податкового кредиту, чого позивач не зробив. Крім того, позивач включив до складу податкового кредиту податкові накладні, по яких сплинув 365-денний термін, передбачений ст. 198 п. 198.6. абз. 3 ПК України. Вказані обставини стали підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ і нарахування штрафної санкції.
Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 КАС України на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.
Відповідно до ст. 122 ч. 4 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи те, що сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 110-111), суд вважає, що маються підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір між сторонами, суд встановив наступні обставини, яким він надає таку правову оцінку.
18 листопада 2011 р. ДПІ складено акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ № 3416/15-001 (далі - акт перевірки) (а. с. 10-11).
Як зазначено відповідачем у висновку акту перевірки, у вересні 2011 р. позивачу анульовано свідоцтво платника ПДВ. За правилами ст. 184 п. 184.7. ПК України, позивач повинен був визначити податкові зобов'язання по товарах, ПДВ по яких включався до складу податкового кредиту, виходячи із звичайної ціни товарів, чого ним зроблено не було. Розрахункова сума ПДВ від умовного продажу залишку товарів складає 183310,0 грн. Крім того, позивач відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними, на суму 14020,0 грн. На підставі цього, відповідач зробив висновок про заниження податкових зобов'язань із ПДВ на загальну суму 197330,0 грн. (183310+14020=197330).
На підставі акту перевірки, 7 грудня 2011 р. ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0029131520, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 197330,0 і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 49333,0 грн. (а. с. 6).
Позивач оскаржує рішення в частині податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 185656,35 грн. і штрафної (фінансової) санкції в розмірі 46414,59 грн., оскільки погодився із запереченнями ДПІ про включення до складу податкового кредиту ПДВ на суму 11673,65 грн., по яких сплинув строк, передбачений ст. 198 п. 198.6. абз. 3 ПК України.
Перевіривши доводи відповідача на відповідність нормам законодавства, суд приходить до висновку про їх безпідставність.
8 вересня 2011 р. відповідачем прийнято рішення № 462 про анулювання реєстрації платника ПДВ НВК "Наско" на підставі ст. 184 п. 184.1. пп. "ж" ПК України (а. с. 74). Позивач таке рішення ДПІ не оскаржував.
За правилами ст. 184 п. 184.7. ПК України, якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.
Наведена стаття вимагає від позивача, у випадку анулювання його реєстрації як платника ПДВ, визначити податкові зобов'язання по товарах, ПДВ по яких включався до складу податкового кредиту, виходячи із звичайної ціни товарів, якщо такі товари не були використані в господарській діяльності до анулювання реєстрації платника ПДВ.
Відповідач проводячи перевірку, взяв дані декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 р. та додатку К1/1 до цієї декларації (а. с. 22-23), в якій балансова вартість всіх запасів позивачем задекларована в сумі 847459,0 грн., а вартість основних фондів в сумі 69091,0 грн. Саме з цих даних відповідач обрахував розрахункову суму ПДВ від умовного продажу товарів в сумі 183310,0 грн. (847459+69091=916550х20%=183310).
Разом з тим, як зазначено в акті перевірки, відповідач при здійсненні камеральної перевірки досліджував тільки податкову декларацію з ПДВ за вересень 2011 р., в той час як вищенаведені дані містяться в декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 р. і додатку К1/1 до цієї декларації, яка не була предметом перевірки.
Відповідно до ст. 75 п. 75.1. пп. 75.1.1. ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Таким чином, якщо відповідач сам визначив, що під час камеральної перевірки досліджується індивідуально визначена податкова звітність позивача, а саме податкова декларація з ПДВ за вересень 2011 р., а ст. 75 п. 75.1. пп. 75.1.1. ПК України передбачає, що під час камеральної перевірки досліджується тільки дані, які містяться в податковій декларації, суд знаходить протиправним використання під час камеральної перевірки даних інших податкових декларацій позивача, які не були предметом її дослідження. В такому випадку ДПІ мала право провести інший вид перевірки. Зокрема ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.4. ПК України визначає, що підставою для проведення документальної позапланової перевірки є виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Провівши інший вид перевірки - камеральну, замість документальної позапланової, відповідач тим самим позбавив позивача можливості надати свої пояснення з приводу даних податкової звітності, оскільки за правилами ст. 76 ПК України, яка визначає порядок проведення камеральної перевірки, вона проводиться без повідомлення платника податків.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що за правилами ст. 184 п. 184.7. ПК України, податкові зобов'язання по товарах, ПДВ по яких включався до складу податкового кредиту, визначаються виходячи із звичайної ціни товарів, тоді як відповідач при обрахунку взяв за основу балансову вартість всіх запасів та вартість основних засобів, тобто зовсім інші показники, які можуть бути як більшими так і меншими ніж звичайна ціна товарів.
Також судом враховані доводи позивача про те, що фактично він не мав залишків товарних запасів, які підлягали умовному продажу.
В червні 2005 р. позивач уклав із ТОВ НВФ "Інтермєт" договір поставки, до якого в квітні 2011 р. були внесені зміни щодо предмету договору (а. с. 49, 75). З урахуванням змін, позивач взяв на себе зобов'язання поставити контрагенту, в тому числі, дизельне пальне. Відповідно до видаткової накладної № 21/04-1 від 21 квітня 2011 р., позивач поставив ТОВ НВФ "Інтермєт" дизельне пальне на загальну суму 959880,0 грн., в тому числі ПДВ 159980,0 грн. (а. с. 25).
Суд відкидає доводи ДПІ про сумнівність вищенаведеної господарської операції позивача, оскільки її здійснення відбулось в квітні 2011 р., а анулювання реєстрації платника ПДВ НВК "Наско" 8 вересня 2011 р., тобто господарська операція відбулась значно раніше анулювання.
Отже, вищенаведене спростовує доводи відповідача про обов'язок позивача визначити податкові зобов'язання по товарах, ПДВ по яких включався до складу податкового кредиту.
Також, суд знаходить необґрунтованим і висновок ДПІ про безпідставне включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в періоді, коли вони були виписані.
В акті перевірки вказано, що позивач включив до складу податкового кредиту податкові накладні на суму 14020,0 грн., виписані ТОВ "Торговий дім Агроінтер", який був позбавлений статуса платника ПДВ. Під час розгляду справи, відповідач змінив свої заперечення в цій частині, вказавши на те, що податкові накладні ТОВ "Торговий дім Агроінтер" виписані до анулювання свідоцтва платника ПДВ цього товариства, але вони були відсутні під час перевірки, а крім того, включені до складу податкового кредиту не в періоді, коли вони були виписані, а значно пізніше. Разом з тим, ДПІ безпідставно ототожнює дату виписки податкової накладної з датою її фактичного отримання позивачем.
В матеріалах справи мається лист НВК "Наско" від 31 серпня 2011 р. адресований ТОВ "Торговий дім Агроінтер" (а. с. 76), в якому позивач просить надати податкові накладні, виписані товариством позивачу за період із серпня 2009 р. до грудня 2010 р. ТОВ "Торговий дім Агроінтер" на цей лист 1 вересня 2011 р. надіслало позивачу податкові накладні (а. с. 77). Як свідчить реєстр отриманих податкових накладних, позивач фактично отримав їх 1 вересня 2011 р. (а. с. 18).
Відповідно до цього реєстру, 1 вересня 2011 р. позивач отримав наступні податкові накладні: від 31 серпня 2009 р. № 238 на суму ПДВ 873,36 грн., від 30 вересня 2009 р. № 291 на суму 937,15 грн., від 31 жовтня 2009 р. № 350 на суму 848,15 грн., від 30 листопада 2009 р. № 379 на суму 760,02 грн., від 31 грудня 2009 р. № 404 на суму 811,71 грн., від 31 січня 2010 р. на суму 953,33 грн., від 28 лютого 2010 р. № 43 на суму 758,22 грн., від 31 березня 2010 р. № 67 на суму 892,26 грн., від 30 квітня 2010 р. № 92 на суму 738,94 грн., від 31 травня 2010 р. № 118 на суму 1630,59 грн., від 30 червня 2010 р. № 142 на суму 958,75 грн., від 31 липня 2010 р. № 166 на суму 692,90 грн., від 31 серпня 2010 р. № 180 на суму 818,27 грн., від 30 вересня 2010 р. № 208 на суму 757,32 грн., від 31 жовтня 2010 р. № 225 на суму 710,98 грн., від 30 листопада 2010 р. № 256 на суму 674,86 грн., від 31 грудня 2010 р. № 280 на суму 203,19 грн., всього на суму ПДВ 14020,0 грн.
Відповідно до ст. 198 п. 198.6. абз. 3 ПК України, за платником податку протягом 365 днів з дати складання податкової накладної зберігається право включити у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних.
По податкових накладних від 30 вересня 2010 р. № 208 на суму 757,32 грн., від 31 жовтня 2010 р. № 225 на суму 710,98 грн., від 30 листопада 2010 р. № 256 на суму 674,86 грн., від 31 грудня 2010 р. № 280 на суму 203,19 грн., а всього на суму ПДВ 2346,35 грн., такий 365-денний термін не сплинув, оскільки вони включені до складу податкового кредиту у вересні 2011 р., тобто після їх фактичного отримання.
Відповідно, сума ПДВ в розмірі 2346,35 грн., правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту, в той час як решта 11673,65 грн. (14020-2346,35=11673,65), включена до податкового кредиту поза межами 365-денного строку, визначеного ст. 198 п. 198.6. абз. 3 ПК України, у зв'язку із чим висновок ДПІ про завищення податкового кредиту на 11673,65 грн. зроблено вірно.
У зв'язку із тим, що позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він погодився із висновком ДПІ в частині завищення податкового кредиту на 11673,65 грн., відповідно, ним була зменшена сума податкового зобов'язання, яку він просить скасувати з 197330,0 грн. до 185656,35 грн. (197330-11673,65=185656,35) і, як наслідок, зменшено розмір спірної штрафної санкції з 49333,0 грн. до 46414,59 грн. (11673,65х25/100=2918,41 - розмір штрафу, розрахований на суму 11673,65 грн., відповідно 49333-2918,41=46414,59).
Разом з тим, суд вважає, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, не є належним.
Так, вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акту, який поширює свою дію на невизначене коло осіб і який стає нечинним з моменту його прийняття. Оскільки оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення є індивідуальним актом, до нього може бути застосована лише вимога про визнання протиправним й скасування. В такому разі протиправність і скасування індивідуального акту виникає в момент набрання рішенням суду законної сили.
Згідно ст. 163 ч. 2 КАС України, cуд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Використовуючи право надане суду зазначеною статтею КАС України, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2011 р. № 0029131520 необхідно визнати протиправним і скасувати.
Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 30,12 грн., що підтверджується квитанцією № 0010007 від 19 грудня 2011 р. (а. с. 2), який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Замінити ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва її правонаступником - ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.
2. Адміністративний позов задовольнити.
3. Податкове повідомлення-рішення № 0029131520, прийняте 7 грудня 2011 р. ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва, в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 185656,35 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 46414,59 грн., визнати протиправним і скасувати.
4. Відшкодувати НВК "Наско" судовий збір в сумі 30,12 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз