21 серпня 2012 року місто Київ № 2а-3507/12/1070
11.42
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: Ткачов О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_3 (представник ОСОБА_1)
доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (представник ОСОБА_1), звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002391702 від 13.07.2012 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.
В призначений день та час у судове засідання з'явилися представник позивача та представник відповідача.
На виконання вимог ухвали судді Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 року про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, як позивачем, так і відповідачем під час судового розгляду справи надавалися додаткові докази по справі.
31.07.2012 року на адресу суду від позивача за вхідним № 7087 на дійшли письмові пояснення до адміністративного позову з відповідними підтверджуючими доказами.
02.08.2012 року від відповідача до суду за вхідним № 7233 надійшли додаткові докази по справі, а саме: акти перевірок по всім контрагентам позивача, а саме: ТОВ «Компанія Вайліс»; ТОВ «Торгово-промислова компанія «Техномашпостач»; ТОВ «Макрон Груп Ко»; ТОВ «Промелектро-75»; ТОВ «Проммаст-Стандарт».
Всі вищевказані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований Броварською РДА Київської області 22.07.1997 року відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2.
Встановлено, що 25.06.2012 року відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 393/1702/НОМЕР_2 від 25.06.2012 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року».
Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано порушення вимог податкового законодавства, а саме: розбіжність між задекларованою сумою витрат та фактичною сумою витрат у зв'язку з включенням до складу витрат вартість залишків, придбаних у 2010 році на спрощеній системі оподаткування, відповідно до вимог Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»; частини першої статі 203, стаття 215, пункт 1 статті 216, стаття 228 Цивільного кодексу України в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у Акті перевірки контрагентами; пункт «а»підпункту 176.1 статті 176, пункти 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, чим встановлено заниження оподаткованого доходу за 2011 рік на суму 685 218, 91 гривень, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік в сумі 114 545, 33 гривень.
На підставі Акта перевірки № 393/1702/НОМЕР_2 від 25.06.2012 року було винесено податкове повідомлення-рішення від 13.07.2012 року № 0002391702 про донарахування податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 142 908, 66 гривень, в тому числі штрафних санкцій на суму 28 363, 33 гривень.
Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного позову.
За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.
В Акті перевірки зазначено, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Компанія Вайлі», ТОВ ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «Промелектро-75»та ТОВ «Проммаст-Стандарт»не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій за місцемзнаходження товариств (стан 8), майна, відсутністю наявності трудових ресурсів, директор, бухгалтер, засновник підприємств в одній особі, яка перетинала кордон протягом 2011 року всього 1 раз, у штаті не перебувають наймані працівники, відсутність виробничо-складських приміщень, відсутність технічного персоналу, відсутність фондів, виробничих активів, складських приміщень, відсутність засобів для транспортування товару, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Такі висновки податковим органом зроблені на підставі актів перевірки контрагентів позивача, які були отримані в ході проведення перевірки.
З актів перевірки контрагентів вбачається, що контрагенти позивача є фіктивними підприємствами, поставки товарів здійснювалися без реального настання правових наслідків, всі підприємства були створені з метою створення штучної відомості законності здійснення фінансово-господарських операцій, незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.
Суд не погоджується з такими твердженнями податкового органу у зв'язку з наступним.
Пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначає, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно пункту 177.4. статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, у відповідності до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентами було укладено ряд договорів, зокрема:
- договір поставки товару № 48 від 12.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Компанія Вайліс»;
- договір поставки товару № 14 від 10.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Торгово-Промислова компанія «Техномашпостач»;
- договір поставки товару № 86 від 10.06.2011 року між позивачем та ТОВ «Прммаст-Стандарт»;
- договір поставки товару № 64 від 01.07.2011 року між позивачем та ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРО-75»;
- договір поставки товару № 78 від 01.04.2011 року між позивачем та ТОВ «Маркон груп Ко».
З вищевказаних договорів вбачається, що постачальник (контрагенти позивача) зобов'язується постачати, а покупець (позивач) приймати та оплачувати на умовах цих договорів товари (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України згідно заявки покупця, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належного оформлення податкових накладних, виданих контрагентами.
Товар був оплачений, що підтверджується наданими суду виписками з банку.
Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання відповідних послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.
Таким чином, проведення взаєморозрахунків позивача з вказаними підприємствами повністю підтверджено наявними та наданими до перевірки письмовими документами.
Тобто, в даному випадку відсутні підстави для визнання вказаних документів податковим органом недійними. Окрім того, це не входить до компетенції податкового органу.
Як вбачається з матеріалів справи, всі первинні бухгалтерські документи: рахунки, накладні, податкові накладні, платіжні документи були досліджені працівникам ДПІ під час перевірки та їх надання позивачем відображене у самому Акті перевірки.
Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, - первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд, дослідивши документи, на підставі яких податковий орган під час проведення перевірки зробив висновки про наявність порушень, не знайшов невідповідності зазначених первинних документів приписам статей 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, так як надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та містять інформацію про здійснені господарські операції.
Суд звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.
Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.
Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Водночас, відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочини між позивачем та його контрагентами спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, банківськими виписками тощо.
Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення вимог податкового законодавства.
Отже відповідач при складанні Акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та зазначеними в Акті перевірки контрагентами - з другої сторони, недійсними.
Як вбачається з Акту перевірки, придбаний у ТОВ «Компанія Вайлі», ТОВ ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «Промелектро-75»та ТОВ «Проммаст-Стандарт»товар був в подальшому реалізований іншим контрагентам, про що чітко зазначено у Акті перевірки (сторінки 22-26).
Так, визначені податковим органом нікчемними угоди по придбанню позивачем продукції у контрагентів, а також встановлена нікчемність правочинів по подальшій реалізації продукції за перевіряємий період, є безпідставними та недоведеними. Тобто, встановлені порушення з боку позивача по формуванню своїх валових витрат та відсутність порушень по факту формування ним відповідного доходу за перевіряємий період є суперечливим та таким, що не може бути прийняте судом до увагу на сторону позиції відповідача.
Оскільки, при продажі товарів сума доходу отримана позивачем від їх продажу включена до суми валового доходу відповідного (перевіряємого) періоду, та з вказаної суми був нарахований та сплачений податок з доходів фізичних осіб.
Таким чином, фактично працівники ДПІ визнаючи нікчемними угоди по подальшій реалізації товарів не звертають уваги на доход одержаний від такої реалізації, що по своїй суті не відповідає матеріалам перевірки та зробленими висновкам в частині нікчемності угод.
Суд вважає за необхідне відмітити, що нікчемність правочинів у даному випадку впливає на правомірність формування податкового кредиту, а не на віднесення до складу витрат витрати за придбаний у контрагентів товар, в силу зазначених вище положень Податкового кодексу України (статті 176, 177 Податкового кодексу України).
Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 -особа, яка проводила перевірку -податкове повідомлення -рішення про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану не приймалося, так як позивач є вигодотранспоруючим суб'єктом (транзитером) -суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем. Зазначила, що позивачу було зменшено податковий кредит за перевіряємий період, що вплине на формування податкових зобов'язань його контрагентами -особами, яким був реалізований придбаний у ТОВ «Компанія Вайлі», ТОВ ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «Промелектро-75»та ТОВ «Проммаст-Стандарт»товар.
Щодо встановленого порушення Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а саме неправомірного включення до складу витрат вартість залишків товару придбаних у 2010 році на суму 41186, 41 гривень, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Так, відповідно до наданих доказів та пояснень свідка судом встановлено, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування придбав товарно-матеріальні цінності на суму 41186, 41 гривні. Позивач включив до складу витрат вартість залишків, придбаних ним в 2010 році. Відповідно до наданих позивачем пояснень під час проведення перевірки, копія яких долучена до матеріалів справи, встановлено, що залишків товарно-матеріальних цінностей немає, так як позивач працює самостійно на замовлення.
З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами податкового органу щодо реалізації цих товарів, а отже з неправомірністю з боку позивача включенням залишків товару до складу витрат у зв'язку з чим і було донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 6177, 96 гривень.
Вказана сума податку з доходів фізичних осіб була розрахована перевіряючим, виходячи з даних наданих платником податків і встановленими під час перевірки порушеннями.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірність нарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 6177, 96 гривень і штрафної (фінансової) санкції у сумі 1544, 49 гривень.
У зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби № 0002391702 від 13.07.2012 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 108 367 (сто вісім тисяч триста шістдесят сім) гривень 37 копійок та штрафної (фінансової) санкції у сумі 26818 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімнадцять) гривень 84 копійки. У задоволенні позовних вимог в частині сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 6177, 96 гривень і штрафної (фінансової) санкції у сумі 1544, 49 гривень позивачу слід відмовити.
В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд, заслухавши думку сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби № 0002391702 від 13.07.2012 року в частині сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 108 367 (сто вісім тисяч триста шістдесят сім) гривень 37 копійок та штрафної (фінансової) санкції у сумі 26818 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімнадцять) гривень 84 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати в розмірі 1351 (одна тисяча триста п'ятдесят одна) гривня 86 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 серпня 2012 р.