21 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/7417/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни
при секретаріЛуговій В.О.
за участю:
представника позивача представника відповідача Перепелиці Ю.В. Біловол В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду, на підставі ухвали Дніпропетровського апеляційного суду для продовження розгляду надійшли матеріали адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить визнати протиправними дії Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України щодо порушення норм Закону України «Про заставу» та порушення права позивача як заставодержателя, зобов'язати відповідача не звертати стягнення на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель S 500L тип легковий седан-В, 2004 року випуску, колір чорний, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 27.06.2008 року РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, який належить ОСОБА_5 і переданий в заставу Банку «Фінанси та Кредит» за договором застави №323/08/01 від 27.06.2008 року для забезпечення повернення кредитних коштів, наданих ОСОБА_5, скасувати арешт відповідача на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель S 500L тип легковий седан-В, 2004 року випуску, колір чорний, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 27.06.2008 року РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, який належить ОСОБА_5 та переданий в заставу Банку «Фінанси та Кредит» за договором застави №323/08/01 від 27.06.2008 року для забезпечення повернення кредитних коштів, наданих ОСОБА_5.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що накладення арешту на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель S 500L, який належить ОСОБА_5 є протиправним, оскільки за договором застави №323/08/01 від 27.06.2008 року, вказаний автомобіль перебуває у заставі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Позивач вважає, що накладення арешту на автомобіль порушує права Банку, як кредитора (заставодержателя) одержати задоволення з вартості заставленого майна при невиконанні боржником своїх зобов'язань, який в силу застави має переважне право на це перед іншими кредиторами. Вважає дії відповідача стосовно накладення арешту на заставлене майно протиправними.
В судовому засіданні представник позивача посилаючись на обставини викладені в позовній заяві просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засідання проти задоволення позову заперечував, надав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, які містяться в матеріалах справи, в яких зазначив, що вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими, оскільки Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», через що просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
27 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 було укладено договір застави №323/08/01, відповідно до умов якого, в забезпечення зобов'язань заставодавця (ОСОБА_5.), які випливають із кредитного договору № 323/08-ФЛ від 27.06.2008 року, заставодавець передав заставодержателю (ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит») в заставу майно, а саме, автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель S 500L тип легковий седан-В, 2004 року випуску, колір чорний, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 27.06.2008 року РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 38-40).
У зв'язку з укладенням зазначеного вище договору, проведено державну реєстрацію застави рухомого майна - автомобіля легкового, MERCEDES-BENZ S 500, 2004 року випуску, номер об'єкта: НОМЕР_2, номер державної реєстрації НОМЕР_1 та зазначена заборона про відчуження зареєстрована в реєстрі за №7472554, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а.с. 41).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за заявою стягувача ПАТ «УкрСиббанк» з виконання виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №2-2406/2010 виданого 24.01.2011 року про стягнення солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 2 538 560 грн. 27 коп. основного боргу, 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, всього 2 540 380 грн. 27 коп., державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 07.07.2011 року ВП №27454828 (а.с. 65) в рамках якого, 07.07.2011 року було винесено постанову ВП №27454828, згідно якої було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_5 в межах суми звернення стягнення 2 540 380, 27 гривень та оголошено заборону його відчуження в межах суми боргу (а.с. 66).
Згідно ст. 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII (надалі - Закон України «Про заставу» ) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про заставу», застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.
Частинами 1, 2 ст. 4 Закону України «Про заставу» визначено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Як вбачається з договору застави №323/08/01 від 27.06.2008 року, предмет застави належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серія АЕС №225114, виданого РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 27.06.2008 року та не є предметом застави, нікому не продано, не заставлено в спорі та під забороною (арештом) не перебуває, спору про предмет застави (про право на нього) не існує, ніякі права на предмет застави ніяким третім особам не передані, не знаходиться під обтяженням. Вартість предмету застави становить 316 379, 00 гривень.
Статтею 16 Закону України «Про заставу» визначено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV (надалі - Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень») обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судом, право застави спірного рухомого майна, про зняття арешту на яке заявлено позовну вимогу, виникло у позивача з 27.06.2008 року, тобто з моменту укладення договору застави. Вказане право 27.06.2008 року зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 7472554, та в силу ст. 12 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», є чинним у відносинах з третіми особами.
Умови припинення застави врегульовано статтею 28 Закону України «Про заставу». Так, зокрема, застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
Судом з'ясовано, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного рухомого майна, право застави на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинене, договір про заставу транспортного засобу є дійсним.
Статтею 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, приватне обтяження спірного транспортного засобу на підставі договору застави №323/08/01 від 27.06.2008 року зареєстроване обтяжувачем 27.06.2008 року, тоді як арешт на майно ОСОБА_5 та оголошення заборони на його відчуження накладено 07.07.2011 року, тобто набагато пізніше реєстрації застави.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, як обтяжувач, володіє переважним пріоритетом відносно ПАТ «УкрСиббанк» на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року за № 606 - XIV (надалі - Закон України «Про виконавче провадження») звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Згідно вимог статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Частиною третьою зазначеної статті Закону встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що у спірних правовідносинах відсутні визначені ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» умови, за яких на перебуваючий у заставі позивача транспортний засіб можливо було б звернути стягнення за виконавчим листом Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №2-2406/2010 виданого 24.01.2011 року для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а саме право застави виникло до винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів та вартість предмета застави не перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Також судом встановлено, що відповідно до постанови від 16.07.2012 року ВП №27454828 виконавчий документ повернуто стягувачеві, а саме ПАТ «УкрСиббанк», однак арешт на майно залишається накладеним.
Враховуючи викладене, суд вважає, що накладення арешту на транспортний засіб, що перебуває у заставі позивача, обмежує забезпечене заставою право позивача на задоволення своїх вимог за договором застави №323/08/01 від 27.06.2008 року, у зв'язку з чим, вимоги позивача про скасування арешту відповідача на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель S 500L тип легковий седан-В, 2004 року випуску, колір чорний, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 27.06.2008 року РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, який належить ОСОБА_5 та переданий в заставу Банку «Фінанси та Кредит» за договором застави №323/08/01 від 27.06.2008 року для забезпечення повернення кредитних коштів, наданих ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України щодо порушення норм Закону України «Про заставу» та порушення права позивача як заставодержателя, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Серед яких виконавчі листи, що видаються судами.
Згідно ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Відповідно до листа від 01.08.2011 року за вих.№09-20/7307 Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, 08.08.2011 року відділу державної виконавчої служби відповідачу стало відомо про заставу рухомого майна ОСОБА_5 шляхом направлення витягу з бази даних зареєстрованих в МРЕВ ДАЇ Дніпропетровської області, що підтверджується вхідним номером відповідача.
Згідно листа від 09.08.2011 року вих.№ В1515564/03/15 позивачу направлено повідомлення про виконання судового рішення та про надання інформації щодо розміру кредитних зобов'язань ОСОБА_9 (а.с.69-69 зворот). В свою чергу позивачем відправлено відповідь від 18.08.2011 року за вих.№1.1-13/2893 на зазначений лист відповідача де зазначено, що позивач не дає згоди на подальшу реалізацію автомобіля, який отримано відповідачем 22.08.2011 року, згідно повідомлення про вручення поштової кореспонденції. А також лист від 20.09.2011 року вих.№1.1-13/4062, в якому повідомляється про борг ОСОБА_5 в сумі 870 502,67 гривень станом на 01.09.2011 року, який отриманий відповідачем 22.09.2011 року, згідно повідомлення про вручення поштової кореспонденції.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення в цій частині, оскільки відповідач діяв згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо решти позовних вимог, а саме зобов'язати відповідача не звертати стягнення на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель S 500L тип легковий седан-В, 2004 року випуску, колір чорний, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 27.06.2008 року РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, який належить ОСОБА_5 і переданий в заставу Банку «Фінанси та Кредит» за договором застави №323/08/01 від 27.06.2008 року для забезпечення повернення кредитних коштів, наданих ОСОБА_5, суд не вбачає підстав для їх задоволення оскільки такі дії відповідача випливають із суті задоволених судом вимог.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з урахуванням висновків викладених вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне більш конкретніше сформулювати резолютивну частину постанови з метою повного захисту прав та інтересів позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Згідно ч. 3 цієї статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 10 грн. 73 коп. підлягає компенсації з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_5, яке передано в заставу позивачу, а саме: автомобіля марки MERCEDES-BENZ модель S 500L тип легковий седан-В, 2004 року випуску, колір чорний, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 27.06.2008 року РП РЕР 2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, що накладений Кіровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 07.07.2011 року ВП №27454828.
В іншій частині відмовити.
Присудити з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (ідентифікаційний код 26460727) судові витрати у розмірі 10 (десять) гривень 73 копійки.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 27.08.2012 року.
Суддя Н.В. Боженко