Справа № 22ц/0591/604/2012 Головуючий у 1 інстанції Сараєв І.А.
Категорія 19 Суддя-доповідач Попова С.А.
27 квітня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л.І.
суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,
при секретарі Велигоненко В.В.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 03 листопада 2011 року, -
У січні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, посилаючись на наступні обставини. В лютому 2006 року, на прохання ОСОБА_4 позичити їй близько 21 000 доларів США на погашення кредитних зобов"язань, вона надала, через чоловіка ОСОБА_3, відповідачці у борг гроші в сумі 110780,79грн., які були оплачені 15 лютого 2006 року трьома квитанціями на рахунок ОСОБА_4 в установі банку. За змістом укладеної 20.02.2006р. угоди відповідачка зобов"язалась повернути зазначену суму позики в строк до 01 вересня 2006 року. Строки виконання зобов"язання сплили, але відповідачка добровільно в позасудовому порядку не повернула борг. Крім того, 03 липня 2006р. ОСОБА_4, скориставшись довіреністю від імені ОСОБА_3, з розрахункового рахунку останнього, де були розміщені кошти сімейного бюджету ОСОБА_3, зняла і привласнила собі грошову суму 74 260грн. Просила стягнути з ОСОБА_4 суму зазначених двох боргів з урахуванням індексу інфляції і 3% річних за прострочення грошових зобов"язань, що загальному розмірі становить 368631,28грн. До того ж, внаслідок душевних страждань через невиконання позичальником своїх зобов"язань, просила компенсувати за рахунок ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 10 000грн., також стягнути у відшкодування немайнової шкоди 500грн. з чоловіка ОСОБА_3, який поручився за ОСОБА_4
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 03 листопада 2011 року поновлено ОСОБА_2 строк позовної давності, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_4 борг на користь ОСОБА_2 - 358 631,28грн. Стягнуто з ОСОБА_4 держмито - 1700грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи - 120 грн., стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по 15грн. з кожного. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави - 8,50 грн. держмита. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь НДЕКЦ в Донецькій області за проведення судової експертизи 1550,40 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, просить рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, і участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід, який необґрунтовано був відхилений судом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_4 і її представника - ОСОБА_5, які просили задовольнити скаргу, пояснення відповідача ОСОБА_3, який заперечував проти задоволення скарги, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленої про дату і час розгляду справи позивачки, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення, за таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення в частині відмови в задоволенні моральної шкоди не оскаржується.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 15 лютого 2006 року за трьома квитанціями №№ Р48/850-205, Р48/850-208, Р48/850-210 від 15.02.2006р. на рахунок ОСОБА_4 у банку «Аваль» внесено у погашення боргу і процентам за укладеним між банком і відповідачкою кредитним договором № 014/03/0050-67095 від 25.01.2005р. - грошову суму в загальному розмірі 110780,79грн., що дорівнює 21936,79доларів США. Сторонами не заперечується, що ці кошти внесені ОСОБА_3
20 лютого 2006 року укладена угода між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, за якою ОСОБА_4 зобов"язується в строк до 01 вересня 2006 року повернути взяті у борг у ОСОБА_2, за згоди ОСОБА_3, гроші в сумі 110780,79грн., що були оплачені квитанціями №№ Р48/850-205, Р48/850-208, Р48/850-210 від 15.02.2006р. в рахунок погашення залишку для закриття кредитного договору № 014/03/0050-67095 від 25.01.2005р.
Грошові зобов"язання позичальником ОСОБА_4 перед позикодавцем ОСОБА_2 не виконані. Кінцевий строк повернення суми позики в повному обсязі, обумовлений в угоді (до 01.09.2006р.), минув.
Задовольняючи позов в частині вимог про стягнення боргу за договором позики від 20.02.2006р., суд виходив з того, що ОСОБА_4 не виконала у строк взяті на себе зобов"язання з повернення боргу в сумі 110780,79грн., тому із врахуванням положень ст. 625 ЦК України, з неї має бути стягнута сума цього боргу із урахуванням індексу інфляції і 3 % річних за прострочення грошового зобов"язання.
Погодитись в повній мірі із рішенням суду в частині розміру стягуваної суми і судових витрат колегія суддів не може, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1049 ч. 1 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Договір, за змістом ч. 1 ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір позики від 20 лютого 2006 року укладений у письмовій формі, що відповідає вимогам ст.ст. 207 і 1047 ЦК України, та засвідчений підписом позичальника. Спір про розмір отримуваної суми позики не підлягає доказуванню, оскільки вчинений в письмовій формі правочин не оспорений у встановленому законом порядку.
Висновком експертизи № 1128 від 31.01.2011р. науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України в Донецькій області, із врахуванням наданих в суді апеляційної інстанції роз"яснень експертом Н.Б. Причина щодо свого висновку, встановлено підпис ОСОБА_4 в угоді від 20.02.2006р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_4
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснювала, що, зважаючи на довірчі відносини із ОСОБА_3, надавала йому декілька чистих листів зі своїми підписами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, керуючись положеннями 525, 625, 1049 ЦК України, дійшов правильного висновку в частині наявності підстав цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 з повернення ОСОБА_2 позиченої у лютому 2006 року суми боргу із врахуванням інфляційних втрат і процентів за прострочення грошового зобов"язання. Суд вірно визначив, що з відповідачки (позичальника) на користь позивачки (позикодавця) на підставі вищенаведених норм матеріального закону, підлягає стягненню невиплачений борг у розмірі 110780,79грн.
Доводи апеляційної скарги представника відповідачки - ОСОБА_5 щодо відхилення клопотання про повторну почеркознавчу експертизу в порядку ст. 150 ЦПК з мотивів неповноти і невисвітлення питання про хронологію виконання у часі підпису ОСОБА_4 в порівнянні із нанесенням тексту угоди від 20.02.2006р., не є обґрунтованими, оскільки як в суді першої інстанції, так і під час перевірки законності і обґрунтованості судового рішення в апеляційному суді, не доведено неповноти чи неясності експертного висновку, або його необґрунтованості чи суперечливості іншим матеріалам справи. Рішень з приводу притягнення до кримінальної відповідальності осіб щодо фальсифікації угоди від 20.02.2006р., визнання певних осіб в цьому винними за рішенням суду, не надано. Відомостей щодо ініціативи і прагнення відповідачки порушення карної справи з цього приводу суду не надано.
Зважаючи на зміст угоди від 20.06.2006р., де ОСОБА_4 підписалась, що отримує кошти, належні ОСОБА_2, через ОСОБА_3, із зобов"язанням повернути борг у певний строк, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги представника відповідача, що суд в порушення ст. 1046 ЦК України встановив факт передачі грошей від позивачки відповідачці. Нез"ясування природи виникнення коштів, які надані відповідачці для сплати її боргу за кредитними зобов"язаннями, не має правового значення для вирішення даного спору, із врахуванням змісту угоди від 20.02.2006р.
Доводи апеляційної скарги, що банківські квитанції щодо сплати ОСОБА_3 у погашення кредиту ОСОБА_4 не є допустимими доказами, бо суперечать Інструкції НБУ № 337 від 14.08.2003р. «Про касові операції в Україні», є необгрунтованими, бо з лютого 2006 року внесення цих коштів на свій рахунок в банку у погашення кредитних зобов"язань схвалено самими позичальником ОСОБА_4, яка не надавала згодом будь-яких розпоряджень банку щодо повернення цих коштів; доказів у порушення фінансової дисципліни працівниками банку або порядку оформлення квитанцій від 15.02.2006р. не надано; ці квитанції не визнані нечинними платіжними документами або такими, що не можуть бути підставою для здійснення банківської операції - зарахування коштів на рахунок позичальника банку ОСОБА_4
Відповідно до ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення за боргом від лютого 2006 року, погодився із розрахунком в позовній заяві, що складається з суми боргу із урахуванням індексу інфляції 194 110,10грн. і нарахованих на цю суму 3% річних за прострочення грошового зобов"язання - 19 411,20грн.
З таким розрахунком колегія суддів не може погодитись.
Обчислення інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України здійснюється згідно з положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, на підставі розрахованих Міністерством статистики України індексів інфляції, наступним чином:
- сума боргу станом на 01 вересня 2006 року становить - 110780,79грн.
- індекс споживчих цін за період невиплати боргу, визначений у змісті позовної заяви (01.09.2006р.-31.12.2009р.), визначається шляхом множення місячних індексів за період з жовтня (наступного після вересня місяця) 2006р. по грудень 2009р. включно:
1,026х1,018х1,009х1,166 (загалом за 2007 рік)х1,223 (загалом за 2008 рік)х1,123 (загалом за 2009р.)х100= 168,8
- величина приросту індексу споживчих цін складає: 168,8-100=68,8%
- сумма компенсації (інфляційна складова): 110780,79х68,8:100= 76217,18грн.
З часу закінчення строку, протягом якого мало було б виконано грошове зобов"язання - з 01 вересня 2006 року і по 31 грудня 2009 року, як відобмежує період у змісті позову позивач, сплинуло 40 місяців, що складає час прострочення зобов"язання за договором позики.
Обчислення 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України, здійснюються наступним чином:
110780,79грн. х 40міс. х 3%
12міс. х 100% = 11078грн.
Загалом сума боргу із урахуванням індексу інфляції і 3 % річних складає 198 075,97грн. (110780,79+76217,18+11078), які, при ухваленні в даній частині нового рішення, в порядку захисту порушених прав позивача підлягають стягненню з відповідача.
При цьому судом першої інстанції вмотивовано поновлення строку на звернення до суду ОСОБА_2 із даним позовом, з яким погоджується колегія суддів, враховуючи інвалідність позивачки 1 групи, зважаючи на підтверджену висновком МСЕК потребу в постійному сторонньому догляді, що певним чином обмежує її в реалізації своїх прав, в тому числі цивільно-процесуальних прав, пов"язаних із доступом до суду.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 знятих нею у липні 2006 року коштів за довіреністю з розрахункового рахунку ОСОБА_3 в сумі 74260грн. з нарахованими інфляційними втратами і 3% річних за прострочення зобов"язання, суд виходив з того, що відповідачка, знявши ці кошти, не доповіла, як належало, довірителеві ОСОБА_3 про хід виконання його доручення і не надала з цього приводу звіт.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в частині зобов"язання ОСОБА_4 сплатити борг ОСОБА_2 в сумі 74260грн. з урахуванням індексу інфляції і 3 % річних, не відповідає.
Встановлено, що 13.05.2006р. ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстр. № 1304, уповноважив ОСОБА_4 на виконання від його імені всіх необхідних юридичних дій, пов"язаних з розпорядженням всім його майном, з правом представлення його інтересів як власника майна перед третіми особами, вчиненням від його імені будь-яких правочинів щодо користування і розпорядження належним йому майном, вчинення будь-яких правочинів, на вчинення яких він має право особисто, визначення у всіх випадках сум, строків та інших умов за власним розсудом, здійснення розрахунків по укладеним угодам, розпорядження всіма належними йому банківськими рахунками, з правом вирішення всіх питань на свій розсуд, одержання майна і будь-яких грошових сум тощо.
Таким чином, довіритель ОСОБА_3 уповноважив повіреного ОСОБА_4 на розпорядження коштами, одержаними з розрахункового рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_1 у філії ВАТ «Укрексімбанк» в м. Маріуполі.
03.07.2006р. ОСОБА_4, діючи за цією довіреністю, зняла за заявкою №196 з цього рахунку ОСОБА_3 грошову суму 74260грн.
Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
З"ясовано, що правовідносини, що виникли у зв"язку із зняттям ОСОБА_4 коштів з рахунку ОСОБА_3 за довіреністю, виникли між відповідачами по справі.
ОСОБА_2 не є стороною в цих відносинах, що виникають з довіреності, що передбачає розпорядження коштами на рахунках банку. Пункт 3 ст. 1006 ЦК України визначає зобов"язання повіреного повернути все одержане за довіреністю довірителеві. ОСОБА_2 довірителем в даному випадку не є.
Суд першої інстанції, грунтуючи рішення на тому, що відповідачка не надала звіт довірителю про хід виконання доручення, не врахував, що цей звіт має бути наданий за вимогою довірителя ОСОБА_3 Доказів, що така вимога була пред"явлена останнім до відповідачки, не надано.
Зважаючи на положення ст. 14 ЦК України, суб"єктний склад осіб у відносинах, регламентованих главою 68 ЦК України (доручення), колегія суддів не може погодитись із позовом в частині незаконності дій ОСОБА_4 всупереч змісту довіреності, за якою визначена її чинність до припинення її дії, яка не скасована, не відкликана до сьогодення, як підтверджено відповідачами в суді апеляційної інстанції.
Позивачкою ОСОБА_2 не доведено, що на розрахунковому рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_1 закумульовані кошти їх сімейного бюджету, що передбачає її право на це майно, як дружини. Довідка щодо зарахування державною виконавчою службою на цей рахунок коштів від ЗАТ «Еталон», не доводить, що ця сума є об"єтом спільного майна подружжя ОСОБА_3. При цьому, не визначаючи свою частку у спільному майні подружжя, позивачка прагне повернення всієї суми коштів на рахунку на свою користь.
Суд, визначаючи обов"язок ОСОБА_4 з повернення ОСОБА_2 суми 74260грн. з нарахованими інфляційними втратами і процентами за прострочення грошового зобов"язання, керувався положеннями ст. 1166 ЦК України, що регулюють деліктні правовідносини.
Втім, як з"ясовано, вина ОСОБА_4 у спричиненні шкоди ОСОБА_2, що полягає у викраденні цих коштів з розрахункового рахунку ОСОБА_3, як категорія карного закону, не представлена будь-якими належними і допустимими доказами.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4, знятих нею за довіреністю грошових коштів з рахунку ОСОБА_3, яка не має відповідати перед позивачкою ОСОБА_2 з боргових правовідносин, не грунтується на вимогах закону.
Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції не з'ясував належним чином характер спірних правовідносин, невірно застосував норми цивільного законодавства в даній частині, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, та помилково визначив обов"язок відповідачки з повернення позивачці суми знятих нею за довіреністю грошових коштів з рахунку ОСОБА_3
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення" зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає, а отже, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в даній частині - відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення суми боргу 74260грн., що з нарахованим індексом інфляції становить 131 321,38грн., а також 3% річних за прострочення грошового зобов"язання за ст. 625 ЦК України в сумі 13788,60грн.
Інші доводи, що стосуються відхилення заяви про відвід головуючого судді з мотивів сумнівів в неупередженості, що виникли через ухвалення суддею рішень на користь ОСОБА_2 по інших справах, не є обґрунтованими, доведеними і такими, що мають стати самостійною підставою для скасування ухваленого рішення саме з цих обставин.
Рішення в частині судових витрат підлягає скасуванню у зв"язку з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції, а також безпідставним стягненням судом першої інстанції з відповідачки вартості експертних робіт; по 15грн. з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_2, за недоведеності понесення цих витрат саме позивачкою. Враховуючи підстави звільнення позивача як інваліда 1 групи від сплати судового збору згідно із положеннями ч. 3 ст. 88 ЦПК України, судовий збір підлягає сплаті відповідачкою ОСОБА_4 в дохід держави в розмірі 1700грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2011 року в частині стягнення суми боргу, судових витрат скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики: за основною сумою боргу - 110 780,79грн., інфляційні втрати - 76 217,18грн., 3% річних за прострочення грошового зобов"язання - 11 078грн., а всього - 198 075 (сто дев"яносто вісім тисяч сімдесят п"ять) гривень 97 копійок.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення знятих коштів з розрахункового рахунку 74260грн. з нарахованими інфляційними втратами і 3% річних за прострочення зобов"язання - відмовити.
Стягнуто з ОСОБА_4 у дохід держави судовий збір в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Л.І.Песоцька
Т.Б.Ткаченко
С.А.Попова