Справа № 22ц/0591/611/2012 Головуючий у 1-ій інстанції Шатілова Л.Г.
Категорія 27 Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.
Іменем України
4 квітня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
Головуючого - Песоцької Л.І.
Суддів - Ткаченко Т.Б., Попової С.А.
При секретарі - Кузнєцові А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: Національний Банк України, про визнання недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області 17 січня 2012 року,
В серпні 2011 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі ПАТ «Альфа-Банк» або Банк), в якому просила визнати недійсним кредитний договір № SМЕ 0015208 від 4 липня 2008 року, укладений між нею та закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», в новій редакції ПАТ «Альфа-Банк».
Посилалась на те, що відповідно до умов договору їй надався кредит в сумі 100000 доларів США для придбання нерухомості, а фактично сума кредиту виплачена в національній валюті гривні, і вона щомісячно погашала кредит гривнами України. А тому вважає між сторонами був укладений удаваний правочин.
Умови договору щодо надання кредиту в іноземній валюті є несправедливими, оскільки з часу укладення договору значно змінився курс валюти США по відношенню до гривні України, і відбувся дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника.
Укладений договір суперечить положенням ч.2 ст.11, ст.ст.15,19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач не повідомив позичальника в письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування.
Надання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливо при одержанні відповідної індивідуальної ліцензії, якої у відповідача не було.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області 17 січня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, посилаючись в апеляційній скарзі на не відповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, позивачка просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвали нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі та стягнути понесені судові витрати.
Зокрема вказує, що відповідачем не були надані до матеріалів справи первісні документи, а тому виникає сумнів в існуванні оригіналів документів, копії яких були надані відповідачем суду. Надана копія документу «Банківська ліцензія № 61» від 03.12.2001 року видана ЗАТ «Альфа-Банк», а відповідачем по справі є ПАТ «Альфа-Банк». Крім того не наданий оригінал цього документу, а також оригінал «Додатку до дозволу № 61-4».
Суд не дав належну оцінку тим обставинам, що укладаючи спірний договір, банк фактично надав клієнту гривні, а не долари США, тому фактично уклали договір кредитування в національній валюті України, прикрив договір кредитування у іноземній валюті, а відтак, фактично уклали удаваний правочин.
Висновки суду щодо надання позичальнику кредиту в іноземній валюті спростовуються матеріалами справи, а саме замаскував заявами на видачу готівки, в яких зазначена як сума в доларах США, так і зазначений еквівалент в гривнях України.
Не дана оцінка тим обставинам, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо за умови одержання відповідної індивідуальної ліцензії, яку відповідач не мав, та тим обставинам, що умови договору про надання кредиту в іноземній валюті є несправедливими, оскільки з часу укладення договору значно змінився курс валюти США по відношенню до гривні України, і відбувся дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника.
Укладений договір суперечить положенням ч.2 ст.11, ст.ст.15,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач не повідомив позичальника в письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування. Договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність Банку за невиконання або неналежне виконання умов договору. А наданий до матеріалів справи висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 09.11.2006 року № 126/509 не є належним доказом.
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності третьої особи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, направили заяву про розгляд справи без присутності їх представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника - ОСОБА_5, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача - Сосницького Д.В., який просив апеляційну скаргу позивачки відхилили, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 4 липня 2008 року між позивачкою та відповідачем було укладено кредитний договір № SМЕ 0015208, згідно якому позивачка отримала кредит у сумі 100000 доларів США на строк користування 120 місяців зі сплатою процентів в розмірі 18,21 % річних.
На момент надання позивачці кредиту ЗАТ «Альфа-Банк» (назву якого змінено на ПАТ «Альфа-Банк») мав банківську ліцензію № 61 від 3 грудня 2001 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, видану ЗАТ «Альфа-Банк» за № 61-4 від 25 червня 2007 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд виходив з того, що за положеннями ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, однак Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. У відповідача є передбачені законодавством України ліцензії на здійснення банківських операцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність», а законодавство України у сфері банківської діяльності не містить спеціальних приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або вимагали для надання кредитів в іноземній валюті кожний раз одержувати індивідуальну ліцензію на здійснення одноразової кредитної операції. При цьому твердження позивачки про фактичне отримання суми кредиту в національній валюті України спростовується копіями заяв на видачу готівки за № 18982,10380 та 6067, згідно яких позивачка отримала кредит в іноземній валюті - долари США.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права та процесуального права.
Зі справи вбачається, що 4 липня 2008 року укладено оспорюваний кредитний договір з якого вбачається, що сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору: мета, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі та порядок погашення, спосіб забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит.
Відповідно до п.1.2, п.2.6 цільове призначення кредиту визначено за цим договором - придбання нерухомого майна для його подальшого використання у підприємницької діяльності, який надається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивальника № 26203226789601 у ЗАТ «Альфа - Банк».
Повернення Кредиту та сплата процентів за користування ним, як визначено у п.3.1 укладеного між сторонами договору, здійснюються в порядку та строки згідно з Графіком повернення кредиту і сплати процентів, наведеному у Додатку до цього договору, який є його невід'ємною частиною.
Зазначений договір та додаток № 1 до нього підписані сторонами (а.с.7-9).
Тому доводи ОСОБА_3 у скарзі на те, що при укладенні кредитного договору їй не була надана необхідна інформація про умови кредитування, сукупну вартість кредитування, сукупну вартість кредиту та валютні ризики, спростовуються матеріалами справи.
Не можна погодитися і з посиланням на невідповідність умов спірного договору загальним засадам цивільного судочинства, положенням Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості його умов через застосування для визначення боргу, відсотків за користування кредитом грошового еквівалента гривні до долара США та покладання ризику знецінення національної валюти на неї, як позивальника.
Укладаючи договір позивачка з'ясувала, на яких умовах він укладається, тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначила для себе правила їх отримання та повернення, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватись на вимогу однієї із сторін Підстави вважати незаконними умови кредитного договору, на які посилається позивачка та її представник, пояснив також при розгляді справи апеляційним судом, що при укладенні договору позивачці не було роз'яснено можливість зростання курсу долару по відношенню до гривні, а відповідно і повернення більшої суми, по відношенню до гривні України, відсутні.
Зростання курсу долара США - валюти кредиту не є підставою для визнання договору недійсним. У позичальника існувала можливість, маючи намір укласти договір на тривалий час, передбачити в момент його укладання зміни курсу гривні по відношенню до долару США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту у національній валюті.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.627, ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Таким чином, волевиявлення позивачки підчас укладання Кредитного договору було вільним, свідомим та повністю відповідає її внутрішній волі та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст.203 ЦК України.
Судом першої інстанції дана цим обставинам належна правова оцінка.
Доводи позивача щодо укладення сторонами при укладенні спірного Кредитного договору удаваної угоди є безпідставними.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій Україні, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з наданих до матеріалів справи копії заяв на видачу готівки позивачка отримала кредит в доларах США, який був зарахований на рахунок позивачки, відкритий відповідно до укладеного сторонами Кредитного договору (а.с.37-39).
Свій підпис на вказаних заявах на видачу готівки позивачка не спростовувала. Посилання в апеляційній скарзі на те, що в них також проставлений еквівалент у гривнях, та не надані до матеріалів справи оригінали цих заяв, є безпідставними, оскільки в заявах зазначено, що заявлена сума саме в доларах США. А зазначення еквіваленту у гривнях та курсу НБУ, відповідно до пояснень представника відповідача в апеляційному суді, зроблено відповідно до форми цих заяв, розробленої НБУ.
Надані до матеріалів справи копії заяв є завіреними відповідачем, і позивачка не посилається на те, що вони не відповідають оригіналам або зовсім не оформлювались.
Згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Частиною 1 статті 227 ЦК України визначені правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти, а саме вчинення правочину без відповідного дозволу (ліцензії).
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними коштами мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на час укладання оспорюваного договору законодавцем не були визначенні межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, що має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.
З огляду на наведене, виходячи з того, що відповідачу була видана банківська ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо недійсності кредитного договору у зв'язку з укладенням кредитних договорів в іноземній валюті (а.с.35-36).
Оскільки в суді першої інстанції надані відповідачем копій банківських ліцензій та дозволів не викликали у позивача сумніву, доводи позивача щодо надання до матеріалів справи саме копій документів є необґрунтованими. Зазначені копії ліцензій належним чином завірені стороною відповідача.
Оскільки сторонами укладеного 4 липня 2008 року Кредитного договору були саме закрите акціонерне товариство «Альфа Банк» та ОСОБА_3, посилання в апеляційній скарзі на те, що ліцензія та дозвіл на здійснення валютних операцій надавалась ЗАТ «Альфа Банк», а відповідачем по справі є ПАТ «Альфа Банк» є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги позивачки щодо порушення судом норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи в суді.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого судом рішення.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 17 січня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л.І.Песоцька
Судді Т.Б.Ткаченко
С.А.Попова