73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
16 серпня 2012 р. Справа № 5024/1080/2012
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м. Херсон
до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області
про зобов'язання вчинити певні дії
за участі представників:
від позивача - ОСОБА_2 - представник, довіреність б/н від 19.07.2012 р.; ОСОБА_3 - представник, довіреність б/н від 19.07.2012 р.
від відповідача - не прибув
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом про зобов'язання Лазурненської селищної ради (відповідач) надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1 га, розташованої у АДРЕСА_1 під набережним комплексом, в оренду.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи не направив свого представника в судове засідання, подав клопотання про розгляд справи без присутності його представника, та прийняття рішення на розсуд суду.
Позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо оформлення в оренду земельної ділянки (її частини) під набережним комплексом по АДРЕСА_1 третім особам, окрім ФОМ ОСОБА_1
Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно до п. 45 Постанови Пленуму ВСУ України від 24.10.2008 р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішення питання про забезпечення позову господарські суди повинні оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками вказаного судового розгляду.
Також, як зазначено у пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006 р. "Про деякі питання практики забезпечення позову" відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), так і за ініціативою господарського суду.
У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому слід зазначити, що позивачем не обґрунтовано яким чином не вжиття такого заходу до забезпечення позову як заборона вчиняти дії щодо оформлення в оренду земельної ділянки може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду про зобов'язання надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею в оренду.
Враховуючи викладені обставини суд не вбачає підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, у зв'язку з чим заява позивачки задоволенню не підлягає.
Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, суд
Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на праві власності на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 23.04.2008р. належить нерухоме майно, а саме набережний комплекс, що складається з набережної довжиною 241, 5 м, літ. "А"- службове приміщення, літ. "Б"- приміщення тиру, літ "В"- навіс, літ. "Г" - службове приміщення, №1 - мостіння площею 6300,00 м2, №2 - підпірна стінка площею 449,00 м , що розташована по АДРЕСА_1
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка належить Лазурненській селищній раді.
З метою оформлення договору оренди земельної ділянки площею 1,1 га, розташованої у АДРЕСА_1 під набережним комплексом в порядку ст.123 ЗК України ФОП ОСОБА_1 звернувся до Лазурненської селищної ради з заявою від 04.05.2012р. про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки в оренду, який є невід'ємною частиною договору оренди землі відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Судом встановлено, що позивачем додано до заяви перелік належних документів, визначених ст. 123 ЗК України, а саме, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію рішення господарського суду Херсонської області від 23.04.2008р., копію витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, копію технічної документації на нерухомість, викопіювання з плану смт. Лазурне, копії заяв від 23.11.2011р. та від 30.03.2012р. Згідно зі ст.123 ЗК України орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його задоволенні.
Станом на 11 липня 2012 року всупереч вимогам законодавства Лазурненська селищна рада не надала ФОП ОСОБА_1 ні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, ні відмови у його наданні.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання ради надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1 га, розташованої у АДРЕСА_1 під набережним комплексом, в оренду. Свої вимоги позивач обґрунтував нормами ст. ст. 120-124 ЗК України, ст.15 ЗУ " Про оренду землі".
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
Відповідно до ст. 19 Конституції України п. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно статтей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п.2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у т.ч. надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно ч.1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Статтею 123 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із огляду на встановлені судом факти та приведені норми чинного законодавства суд дійшов до висновку, що позивач набув прав землекористувача на земельну ділянку, на якій розміщено придбаний комплекс, який складається із нерухомого майна, що розташований у смт. Лазурне вул. Пляжна у відповідності до норм ст.120 ЗК України. Однак, зазначене право підлягає оформленню шляхом укладення договору оренди землі у порядку передбаченому ст.123 ЗК України. Позивач звернувся у порядку ст.123 ЗК України до відповідача, однак у місячний строк рада не винесла на розгляд чергової сесії та не розглянула по суті заяву позивача про надання згоди на розроблення технічної документації, чим порушила чинне земельне законодавство та право позивача на землекористування. У зв'язку з цим, позивач набув право на захист порушеного права тому числі і у судовому порядку, чим він правомірно скористався.
Однак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач просить зобов'язати відповідача виконати певні дії - надати дозвіл на розроблення технічної документації. Як витікає із вищенаведених норм законодавства до компетенції рад в питаннях земельних відносин віднесено вирішення питання про задоволення клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації при наявності певного переліку документів, які мають бути додані до заяви. В даному випадку мають бути додані, зокрема, докази визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення у попереднього землекористувача. Як видно із додатків до заяви від 04.05.12 таких доказів не було надано.
За своєю компетенцією, визначеною Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Господарським процесуальним кодексом України, господарські суди розглядають спори між сторонами, однак не підміняють собою органи самоврядування та не вирішують питання, які віднесені до компетенції рад по суті, тому суд не може задовольнити позовні вимоги про зобов'язання ради прийняти конкретне рішення - надати дозвіл на розробку технічної документації, в той час коли заява з доданими документами позивача не була розглянута по постійно діючій земельній комісії ради та не була розглянута на черговій сесії ради.
Керуючись ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.
Повне рішення складено 20.08.2012р.
Суддя Л.М. Немченко