ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/656 20.08.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Київ-
Градобуд»
до Закритого акціонерного товариства «Фанери та плити»
про стягнення заборгованості
За розглядом заяви Приватного акціонерного товариства «Фанери та плити» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню
Суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача (заявник): Ільницька Л.М. (довіреність № 92 від 06.03.2012р.);
Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.11.2010р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Київ-Градобуд»задоволені, вирішено стягнути з Закритого акціонерного товариства «Фанери та плити»2 115 570, 40 грн. основного боргу, 21 155, 70 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зазначене судове рішення набрало законної сили, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2011р..
На виконання судового рішення видано наказ, який направлено стягувачу для пред'явлення до примусового виконання.
Ухвалою суду від 30.03.2012р. у задоволенні заяви Закритого акціонерного товариства «Фанери та плити»про відстрочку виконання рішення Господарського суду м. Києва від 12.11.2010р. у справі № 22/656 відмовлено.
07.08.2012р. судом отримано заяву у якій відповідач просить визнати наказ Господарського суду м. Києва № 22-656 від 24.05.2011р. про стягнення із ЗАТ «Фанери та плити»на користь ТОВ «БК «Київ-Градобуд»2 115 570, 40 грн. основного боргу, 21 155, 70 грн. -витрат по сплаті державного мита та 236 грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, таким, що не підлягає виконанню.
В силу положень ч. 2 ст. 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом, а згідно з ч. 3 вказаної статті розгляд заяви здійснюється в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Про розгляд отриманої заяви, сторін спору повідомлено ухвалою суду від 10.08.2012р., неявка стягувача в судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви в силу положень ч. 3 ст. 117 ГПК України, посилання на вказані положення кодексу містяться в ухвалі.
Заява відповідача про визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню обґрунтована тим, що 20 квітня 2012р. на адресу позивача було направлено заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та згідно з вимогами ст. 601 ЦК України, зобовязання ПАТ «Фанери та плити» перед ТОВ «БК «Київ-Градобуд»щодо сплати за рішенням суду від 12.11.2010р. по справі 22/656 має бути виконано шляхом заліку по частковим вимогам ПАТ «Фанери та плити» до ТОВ «БК «Київ-Градобуд», які розглядались в межах справи 5011-38/2467-2012.
Наведені позивачем обставини не є підставами з якими процесуальний закон пов'язує визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з чим заявлені вимоги суд вважає необґрунтованими через наступне.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін
Виходячи із вказаних положень, зарахування зустрічних однорідних вимог являє собою односторонній правочин та має своїм наслідком припинення зобов'язань.
За змістом ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України зарахування можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211).
Таким чином, в разі, якщо інша сторона не погоджується із вчиненням іншою стороною (боржником за наказом суду) одностороннього правочину, така сторона (позивач у справі, на користь якого судом прийнято рішення та видано наказ) має право звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Однак, такий спір щодо виконання іншою стороною зазначеного зобовязання вже вирішено судом і на користь позивача прийнято рішення, а якщо враховувати презумпцію правомірності одностороннього правочину (ст. 204 ЦК України), то задля захисту своїх прав, які вже захищені судом при вирішенні відповідного спору, на таку сторону додатково покладається обов'язок оскаржувати односторонній правочин, оскільки його вчинення стало підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заяв по вчиненню одностороннього правочину, які направлені виключно з метою вирішення питання щодо визнання таким, що не підлягає виконанню наказу суду, може бути безліч, оскільки у такому праві жодна сторона не обмежена.
Створення заявником такої практики, призведе до можливості невиконання будь-якого судового рішення про стягнення коштів, лише при направленні заяви про вчинення одностороннього правочину (заліку зустрічних вимог) та поданні заяви щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню з цих підстав.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу. Право на стягнення заборгованості на користь позивача підтверджене рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження».
Вчинення правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося після видачі судом наказу на виконання рішення від 12 листопада 2010 року у справі № 22/656, тобто на стадії його виконання.
Виконавчий документ - наказ господарського суду по справі 22/656 передбачає стягнення грошових коштів як спосіб виконання рішення суду.
Зазначаючи у наказі про стягнення грошових сум, господарський суд встановлює певний спосіб і порядок виконання рішення та оскільки наказ суду, який в силу приписів ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, містить резолютивну частину судового рішення, підлягає виконанню за виданим на його підставі виконавчим документом, виключно у зазначений в ньому спосіб.
Виконання відповідачем зобов'язання щодо якого вирішено спір у справі 22/656 шляхом зарахування зустрічних вимог не є добровільним виконанням рішення суду у справі від 12.11.2010р., оскільки згідно вказаного рішення з відповідача підлягають стягненню грошові кошти.
При цьому, суд відзначає, що угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинена на стадії виконання судового рішення, може бути підставою для укладення стягувачем і боржником мирової угоди про закінчення виконавчого провадження, яка, у разі затвердження її судом, є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Зазначена позиція викладена, в тому числі у Постановах Вищого господарського суду України від 15.02.2007р. № 12/98в, від 04.10.2007р., № 12/98в, які вміщені в інформаційній системі «Ліга».
Таким чином, суд жодним чином не заперечує можливість припинення зобовязання шляхом зарахування на стадії виконання судового рішення, однак таке може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження».
При цьому, суд враховує позицію Верховного суду України щодо можливості вчинення заліку зустрічних вимог на стадії виконання судового рішення, і жодним чином не заперечує передбаченої Цивільним кодексом України можливості припинення зобовязання шляхом проведення заліку зустрічних вимог, однак у випадку коли у відношенні зобовязання однієї сторони вже вирішено судовий спір, таке можливе саме за згодою такої сторони, тобто при прийнятті виконання зобовязання, щодо якого вже вирішено спір судом, як добровільного виконання судового рішення (в тому числі при укладенні мирової угоди на стадії виконання судового рішення, укладення між сторонами відповідної угоди).
При розгляді поданої до суду заяви суд також враховує, що вирішення питання щодо можливості відновлення дії наказу при обставинах можливого скасування в подальшому рішення прийнятого у справі 5011-38/2467-2012 (в тому числі під час перегляду справи в касаційному порядку чи за нововиявленими обставинами тощо, аналогічно при розгляді відповідної заяви і у справі 22/656), Господарський процесуальний кодекс України не передбачає. Відсутні також можливості суду першої інстанції по розгляду питання щодо скасування винесеної ним же ухвали про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, а обставини скасування рішення суду з якого випливають зобовязання іншої сторони зарахування яких проведено, не є нововиявленими обставинами для перегляду судом ухвали про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки не існували на час розгляду заяви судом.
Тобто, при вирішенні питання щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню суд не може не враховувати норми, в тому числі і процесуального закону, якими регламентовано порядок виконання судового рішення.
Виконання наказу суду має бути здійснено, в тому числі у відповідний строк, який встановлений законом.
Частиною 2 ст. 117 ГПК України передбачено право господарського суду, який видав наказ, за заявою стягувача або боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.
Частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наведений перелік підстав є вичерпним, про що зазначено і у п. 3.3 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
В даному випадку, обставини наведені відповідачем не підтверджують відсутності обов'язку боржника щодо виконання рішення суду яке є чинним та набрало законної сили, не підтверджують наявність підстав які свідчать про припинення обов'язку боржника виконувати вказане рішення у спосіб встановлений судом.
Таким чином, наведені позивачем обставини не є підставами з якими процесуальний закон пов'язує визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст.ст. 86, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви про визнання наказу від 24.05.2011р. у справі 22/656 таким що не підлягає виконанню.
Ухвала набирає законної сили з моменту винесення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 106 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.І. Самсін