79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.08.12 Справа№ 5015/2140/12
За позовом: Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ГРАВЕ Україна", м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Е Ван Вайк і Моя Логістик", с. Підгайчики Золочівського району Львівської області
про: стягнення 16 829,71 грн.
Суддя Деркач Ю.Б.
Представники:
від позивача Пащенко Д.О. -юрисконсульт (довіреність № 57 від 03.01.2012 р.)
від відповідача Борисовський А.Р. -представник (довіреність б/н від 02.07.2012 р.)
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 07.08.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „ГРАВЕ Україна", м. Львів звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Е Ван Вайк і Моя Логістик", с. Підгайчики Золочівського району Львівської області про стягнення 16 829,71 грн., з яких: 15 969,75 грн. -основний борг, 303,43 грн. -інфляційні втрати, 556,53 грн. -3% річних та судового збору.
Ухвалою суду від 30.05.2012 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 19.06.2012 року. Ухвалою суду від 16.09.2012 року розгляд справи відкладався до 10.07.2012 року.
10.07.2012 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 10.07.2012 року розгляд справи відкладався до 30.07.2012 року. Цією ж ухвалою у позивача було витребувано копії у справу та оригінали для огляду в засіданні доказів сплати перших внесків страхових платежів відповідачем, страхових полісів та документів, що б підтверджували їх передачу відповідачу. Позивач вимоги зазначеної ухвали виконав лише частково, копій та оригіналів до огляду страхових полісів та документів, що б підтверджували їх передачу відповідачу не представив.
26.07.2012 р. позивачем через канцелярію суду подано додаткові пояснення № 505 до позову.
Ухвалою суду від 30.07.2012 р. продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладався до 07.08.2012 р.
02.08.2012 р. відповідачем через канцелярію суду подано додаткові пояснення по суті спору.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях № 505 від 26.07.2012 р. до позову.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях по суті спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:
Між позивачем та відповідачем укладено ряд договорів: Договір № 36.034-170.494 від 10.06.2010 р., Договір № 37.034-170.494 від 4.06.2010 р., Договір № 38.034-170.494 від 4.06.2010 р.
Згідно п. 1.1 усіх зазначених договорів їх предметом є укладення Агентом договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на умовах міжнародної системи авто страхування «Зелена картка»від імені та за дорученням Страховика та видача Страхувальнику страхових сертифікатів «Зелена картка»на забезпечені транспортні засоби.
Агентом за цими договорами виступав позивач, а Страхувальником -відповідач, особа Страховика не визначена.
Відповідно до п. 2.1. договорів, страховий платіж розраховується та зазначається у полісі «Зелена картка», який Агент видає на кожний забезпечений транспортний засіб та відповідно до умов країн відвідання.
Як зазначає позивач, він діє на підставі Агентської угоди № 14/П-3К від 06.01.2009 р., відповідно до котрої Страховик -ВАТ «НАСК «Оранта»доручає, а позивач приймає на себе обов'язки по наданню фізичним та юридичним особам страхових послуг шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені Страховика (п. 1.1. Агентської угоди № 14/П-3К).
Полісів, котрі згадані у вищезазначених договорах (номер поліса визначено у п. 1.2.4. кожного з договорів), а також у Агентській угоді № 14/П-3К, позивачем не представлено, а відповідач заперечив факт їхнього існування. Натомість позивач представив суду копії рахунків та банківські виписки, котрі, на його думку, підтверджують сплату відповідачем перших внесків по укладених договорах.
Дослідивши умови наданих позивачем Договору № 36.034-170.494 від 10.06.2010 р., Договору № 37.034-170.494 від 4.06.2010 р., Договору № 38.034-170.494 від 4.06.2010 р., суд приходить до висновку, що вони не є договорами страхування, а лише регулюють спосіб сплати страхового платежу при укладенні договорів страхування.
Проаналізувавши надані докази в сукупності на предмет погодження сторонами усіх визначених ст. 982 ЦК України та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про страхування»як істотних умов договору страхування, суд дійшов висновку, що ряд умов залишились сторонами не врегульованими, зокрема:
розмір страхової суми за договором страхування;
перелік страхових випадків;
порядок зміни і припинення дії договору;
умови здійснення страхової виплати;
причини відмови у страховій виплаті;
права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно п. 2.1 кожного із зазначених вище договорів страховий платіж являє собою виключно кошти, що є зазначені у полісі «Зелена картка», виданому Страховиком, проте суду не надано доказів ні про видачу полісів «Зелена картка», ні про їх передачу відповідачу.
Отже, не врегульованими залишились також і розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати, страховий тариф.
Суду не надано жодних інших документів, які б свідчили про погодження сторонами зазначених вище істотних умов.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», форма договору страхування повинна бути письмовою, при цьому щодо такої особливої форми страхування, як договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного засобу «Зелена картка»-видається страховий сертифікат "Зелена Картка" єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах -членах цієї міжнародної системи страхування.
Суду не надано доказів видачі позивачем страхових сертифікатів «Зелена Картка»та їх передачі відповідачу, що не тільки вказує на відсутність правовідносин страхування, але й на той факт, що послуги страхування не надавались.
Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про страхування»договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Позивач не надав суду затверджених належним чином правил страхування та доказів того, що з цими правилами був ознайомлений відповідач.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, враховуючи наведене вище: не погодження сторонами усіх умов, які визначені законодавством як істотні, відсутність доказів видачі страхового сертифіката "Зелена Картка" та передачі його відповідачу, відсутність доказів формування правил страхування, на підставі котрих повинен укладатись договір страхування, та докази надання їх примірника відповідачу, суд дійшов висновку про те, що на підставі Договору № 36.034-170.494 від 10.06.2010 р., Договору № 37.034-170.494 від 4.06.2010 р., Договору № 38.034-170.494 від 4.06.2010 р. між позивачем та відповідачем правовідносини страхування не виникли, договорів страхування не укладено, а іншим чином факт надання позивачем послуг страхування не доведений.
Оскільки укладені договори: Договір № 36.034-170.494 від 10.06.2010 р., Договір № 37.034-170.494 від 4.06.2010 р., Договір № 38.034-170.494 від 4.06.2010 р. не створили між позивачем та відповідачем правовідносин страхування, послуг страхування не надано, то і підстав стягнення сум, що заявлені в позовних вимогах також немає.
Як пояснює позивач, зазначені договори були укладені ним на виконання умов Агентської угоди № 14/П-3К від 06.01.2009 р., відповідно до якої Страховик -ВАТ «НАСК «Оранта»доручає, а позивач приймає на себе обов'язки по наданню фізичним та юридичним особам страхових послуг шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені Страховика.
Предметом Агентської угоди № №14/П-3К від 06.01.2009 р. є укладення позивачем (Агентом) договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені Страховика.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Отже, по своїй суті, Агентська угода № 14/П-3К від 06.01.2009 р. є договором представництва, а позивач по справі є представником.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Договір № 36.034-170.494 від 10.06.2010 р., Договір № 37.034-170.494 від 4.06.2010 р., Договір № 38.034-170.494 від 4.06.2010 р. є правочинами, що вчинені представником в інтересах свого довірителя, відповідно, умовами зазначених договорів цивільні права та обов'язки створюються, змінюються чи припиняються саме довірителя: ВАТ «НАСК «Оранта».
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, яка встановлює право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Оскільки послуги страхування мав би надавати не позивач, а третя особа -страховик, то і суми страхових платежів повинні належати останній, які хоча й, враховуючи положення п. 2.3.1 Агентської угоди № 14/П-3К від 06.01.2009 р., будучи представником, має право одержувати позивач. Проте право на отримання коштів не є тотожним праву власності на них.
Зазначене відповідає положенням п. 2.1, п. 2.2.7 Договору № 36.034-170.494 від 10.06.2010 р., Договору № 37.034-170.494 від 4.06.2010 р., Договору № 38.034-170.494 від 4.06.2010 р., а також п. 9.1. Агентської угоди № 14/П-3К, згідно якого позивач не отримує жодної винагороди за представництво, а страхові платежі відповідно до Договорів являють собою виключно кошти, що є зазначені у полісі «Зелена картка», виданий страховиком і потрапляючи на рахунок позивача підлягають сплаті у повній мірі на рахунок страховика.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушеного у позивача права, а також про неправомірність вимог стягнення чужих коштів на користь позивача.
З іншого боку, Агентська угода № 14/П-3К не містить положень, які б надавали повноважень позивачу вживати заходів щодо стягнення із страхувальників сум страхових платежів.
Позивач звернувся до суду від власного імені та наполягає, що просить захистити порушене своє власне майнове право на одержання сум страхових платежів.
Оскільки, як вже з'ясовано, позивач не є страховиком, а лише представником, позивач лише має право та повноваження бути посередником, представником страховика у реалізації тих правовідносин страховика та страхувальника, що стосуються порядку розрахунків за надані послуги страхування, що саме по собі не породжує для нього права на стягнення страхових платежів на свою користь.
Дослідивши надані позивачем рахунки та банківські виписки, суд не має підстав для того, щоб встановити факт сплати відповідачем першого внеску по страхових платежах відповідно до укладених договорів страхування, оскільки позивачем не представлено договорів, котрі згадані у рахунках і, в свою чергу, по яких власне й здійснювалась оплата відповідачем. Посилання позивача на те, що у рахунках згадані поліси страхування, судом до уваги не приймаються, оскільки вказані поліси суду не надано, а тому встановити зв'язок між даними оплатами та наданими позивачем послугами не можливо.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги необгрунтовані, безпідставні та такі, що до задоволення не підлягають.
З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Законом України „Про страхування", ст.ст. 237, 239, 638, 982 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу Укра України, господарський суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.08.2012 р.
Суддя Деркач Ю.Б.