ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-48/7272-2012 06.08.12
За позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради та Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
простягнення 234 360,16 грн.
Суддя Бойко Р.В.
Представники сторін:
від позивача 1:Косуха Є.І.
від позивача 2:не з'явився
від відповідача:ОСОБА_3, ОСОБА_1
від прокуратури:Булига Ю.С.
Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради та Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно" (надалі -"Підприємство") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі -"Підприємець") про стягнення
234 360,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №31/08 від 07.07.2008 р. позивач передав у платне строкове користування нежиле приміщення, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати та інших платежів не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 223 010,07 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 427,89 грн., інфляційних у розмірі 749,42 грн. та 3% річних у розмірі 2 172,78 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2012 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20.06.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2012 р. розгляд справи відкладено до 18.07.2012 р. у зв'язку із неявкою відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2012 р. розгляд справи відкладено до 30.07.2012 р. у зв'язку із заявленим відповідачем клопотанням.
27.07.2012 р. через канцелярію суду відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що заявлена до стягнення сума заборгованості з орендної плати безпідставно нарахована після закінчення строку дії договору оренди №31/08 від 07.07.2008 р., а додаткова угода №1 від 04.11.2011 р.. якою продовжено дію такого договору, укладена з порушенням приписів чинного законодавства.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2012 р. розгляд справи відкладено до 06.08.2012 р. у зв'язку із неявкою позивача 2 та необхідністю витребування додаткових доказів.
В судове засідання представники прокуратури та позивача 1 з'явилися, на виконання вимог ухвал суду надали документи, позовні вимоги підтримали повністю.
Представник позивача 2 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду.
Відповідач та його представник в судове засідання з'явилися, надали документи та пояснення стосовно суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву підстави.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
07.07.2008 р. між Підприємством (орендодавець) та Підприємцем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №31/08 (надалі -"Договір").
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення площею 275 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2. майно знаходиться на першому поверсі будинку, що знаходиться на балансі Підприємства, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 31.03.2008 р. в становить 1 229 250,00 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики), затвердженої Київською обласною радою та становить без ПДВ за перший місяць 15 583,33 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Згідно з п. 3.3 Договору орендна плата перераховується орендарем у розмірі 100% на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 5 числа на умовах попередньої оплати, 50% орендної плати за нерухоме майно орендодавець перераховує до обласного бюджету. Кінцевий розрахунок за кожний місяць оренди проводиться орендарем після коригування орендної плати на індекс інфляції згідно виставленого рахунку протягом 3-х днів з дня отримання рахунку.
Пунктом 5.7 Договору до обов'язків орендаря відноситься, зокрема, нести витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна.
На виконання умов Договору 11.02.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення, що підтверджується актом прийняття-передачі нежитлового приміщення в оренду від 11.02.2010 р.
Додатковою угодою №1 від 04.11.2011 р. до Договору сторони продовжили термін дії Договору до 03.11.2012 р.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку прокурора, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим прокурор вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних та інших платежів за період з липня 2011 року по лютий 2012 року у розмірі 223 010,07 грн.
Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.
Як вбачається із матеріалів справи, 11.02.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення, що підтверджується актом прийняття-передачі нежитлового приміщення в оренду від 11.02.2010 р.
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 1092 дні, що діє з 07.07.2008 р. до 03.07.2011 р.
Стосовно продовження строку дії Договору суд відзначає таке.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно з п. 10.4 Договору для продовження терміну дії договору орендар за 1 місяць до закінчення строку договору подає своє письмове звернення до обласної ради (органу управління майном), попередньо узгоджене з орендодавцем.
Суд відзначає, що пункт 10.4 Договору не змінює встановлений ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок пролонгації договору найму, а тому за відсутності заяви однієї із сторін протягом місяця після закінчення строку дії Договору, останній вважається пролонгований на 1092 дні.
Листом Підприємця №2/07 від 29.06.2011 р. та листом Підприємства №116 від
30.06.2011 р. було виявлено волю сторін на пролонгацію Договору на новий строк, а заперечення щодо цього з урахуванням листа Підприємства №155 від 18.08.2011 р. відсутні. Заборгованість станом на липень 2011 року була погашена, що було умовою продовження договору згідно листа №116 від 30.06.2011 р.
Таким чином, Договір з 03.07.2011 р. пролонговано на 1092 дні, а тому у спірний період (з липня 2011 року по лютий 2012 року) він був чинний.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем у період з липня 2011 року по лютий 2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.3 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату та інші платежі протягом 3-х днів з дня отримання рахунку.
Позивачем виставлялись рахунки на оплату орендних та інших платежів за період з липня 2011 року по лютий 2012 року, заборгованість відповідача з орендної плати та інших платежів (в тому числі відшкодування витрат на електроенергію) у цей період становить 223 010,07 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.
Відповідач в судових засіданнях підтвердив зняття показань електроенергії з лічильників та визнав факт користування ним електричною енергією в кількості, визначеній позивачем, у спірний період.
В судовому засіданні 06.08.2012 р. Підприємцем було надано докази погашення заборгованості з орендної плати у розмірі 20 000,00 грн. (квитанції та фіскальні чеки від 10.04.2012 р.) та 5 116,84 грн. (квитанції та фіскальні чеки від 23.07.2012 р.).
Із матеріалів справи вбачається, що позовну заяву позивачем було подано до суду 11.04.2012 р., що підтверджується відміткою канцелярії господарського суду міста Києва.
Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 5 116,84 грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.
Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першоїстатті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
За таких обставин, оскільки погашення боргу у розмірі 20 000,00 грн. було здійснене до порушення провадження у справі, в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 197 893,23 грн. (223 010,07 грн. -20 000,00 грн. -5 116,84 грн.) на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Підприємець обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Заперечення Підприємця про наявність визначених ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України підстав судом відхиляється з огляду на таке:
Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
По-перше, акт Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 10.04.2012 р. та припис від 12.04.2012 р. встановлюють заборону експлуатації спірного приміщення з квітня 2012 року, а не протягом спірного періоду (з липня 2011 року по лютий 2012 року), стягнення орендної плати за який є предметом спору. Більш того, з пояснень Підприємця в судових засіданням та його листів №02/09-11 від 15.09.2011 р. та №01/12 від 01.12.2011 р. вбачається, що ремонтні роботи проводилися безпосередньо Підприємцем. Відтак, можливе проведення таких робіт з недотриманням приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що могло бути підставою для винесення ІДАБК у м. Києві припису від 12.04.2012 р., не звільняє наймача від обов'язку сплачувати орендні платежі.
По-друге, акти Публічного акціонерного товариства "Київенерго" щодо перебоїв з електропостачанням та акт про відсутність водопостачання складені у червні-липні 2012 року. Доказів існування таких обставин у спірний період матеріали справи не містять. До того ж, Підприємцем не надано жодного доказу звернення до наймодавця з претензіями щодо усунення таких обставин у спірний період.
По-третє, посилання відповідача на укладання додаткової угоди №1 від 04.11.2011 р. з порушенням приписів чинного законодавства, а саме: одержанням хабара керівником Підприємства за підписання угоди, що підтверджується вироком Шевченківського районного суду м. Києва у справі №1-2093/2011 р., не звільняє Підприємця від обов'язку сплачувати орендні платежі, адже пролонгація Договору в даному випадку відбулася згідно ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у липні-серпні 2011 року. Правовий факт продовження дії Договору на новий строк не залежав від укладання інших угод (в т.ч. додаткової угоди №1), а відтак її укладання не змінює факту існування правовідносин. Більш того, така угода недійсною в судовому порядку не визнавалася та не спростовує волевиявлення Підприємця на користування майном.
По-четверте, посилання Підприємця на відмову у видачі йому ліцензій без додаткової угоди до Договору є безпідставними, адже по-перше, ним не надано доказів звернення за такими ліцензіями, по-друге, приписи ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вимагають оформлення пролонгації додатковою угодою, а можлива незаконна відмова третьої особи у видачі ліцензії (чи іншого документу) не звільняє Підприємця від обов'язку виконувати свої грошові зобов'язання за Договором та може бути предметом судового розгляду, доказів існування яких суду не надано.
За таких обставин, позовні вимоги прокурора про стягнення з Підприємця на користь Підприємства заборгованості у розмірі 197 893,23 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 427,89 грн., інфляційні у розмірі 749,42 грн. та 3% річних у розмірі 2 172,78 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з липня 2011 року по лютий 2012 року.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 3.6 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному п. 3.3 співвідношенні, з у рахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Суд здійснює перерахунок пені враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 03.09.2011 р. (згідно рахунку-фактури №348 від 31.08.2011 р.), 10.09.2011 р. (згідно рахунку-фактури №367 від 07.09.2011 р.), 03.12.2011 р. (згідно рахунку-фактури №474 від 30.11.2011 р.) та 10.12.2011 р. (згідно рахунку-фактури №498 від 07.12.2011 р.). припадають на вихідні дні, а тому останній день виконання грошового зобов'язання переноситься на понеділок.
За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 8 392,34 грн. В іншій частині -35,55 грн. пеню нараховано безпідставно (без врахування ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України), а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив та вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у розмірі
749,42 грн. та 3% річних у розмірі 2 172,78 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з липня 2011 року по лютий 2012 року.
Часткове погашення відповідачем заборгованості відбулося після періоду, за який нараховується пеня, 3% та інфляційні, а тому не впливає на правильність проведеного розрахунку.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємця на користь Підприємства заборгованості у розмірі 197 893,23 грн., пені у розмірі 8 392,34 грн., інфляційних у розмірі 749,42 грн. та 3% річних у розмірі 2 172,78 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 20 000,00 грн. та пені у розмірі 35,55 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.
Стосовно правомірності звернення з даним первісним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі визначених ним осіб суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Пунктом 4.5 Положення про повноваження в частині управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, затвердженого рішенням Київської обласної ради від 24.12.2010 р. №025-03-VI, балансоутримувачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області забезпечують відповідно до затвердженого власником майна порядку відрахування до обласного бюджету частини чистого прибутку (доходу).
Відповідно до п. 1.1 Статуту Підприємства воно засноване на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області і є комунальним унітарним підприємством. Київська обласна рада від імені та в інтересах зазначених територіальних громад здійснює правомочності з володіння, користування, розпорядження та управління Підприємством. Підприємство безпосередньо підпорядковується Київській обласній раді та входить до її сфери управління. Майно Підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Згідно з п. 3.3 Договору 50% орендної плати за нерухоме майно орендодавець перераховує до обласного бюджету.
Враховуючи викладене, Заступник прокурора Київської області правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі визначених ним осіб.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради та Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно" задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03141, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно" (03040, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 02403676) заборгованість у розмірі 197 893 (сто дев'яносто сім тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. 23 коп., пеню у розмірі 8 392 (вісім тисяч триста дев'яносто дві) грн. 34 коп., інфляційні у розмірі 749 (сімсот сорок дев'ять) грн. 42 коп. та 3% річних у розмірі 2 172 (дві тисячі сто сімдесят дві) грн. 78 коп. Видати наказ.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03141, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 184 (чотири тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 16 коп. Видати наказ.
4. Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі
5 116,84 грн. припинити.
5. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання повного тексту рішення -10.08.2012 р.
Суддя Р.В. Бойко