ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-22/7918-2012 10.08.12
За позовом Приватного підприємства «ПАС»
до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
третя особа ОСОБА_1
про визнання недійсним договору поруки
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Вербовіцька Т.С. директор;
Зубченко А.І. (довіреність від 30.01.2012р.);
від відповідача: Чернікова Л.І. (довіреність № 61/12 від 16.01.2012р.);
10.08.2012р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Приватне підприємство «ПАС»(надалі ПП «ПАС», позивач) звернулось до суду з позовом у якому заявлені вимоги про визнання недійсним договору поруки № SMERS00925/2 від 21 квітня 2008 року та доповнення до нього від 22.04.2008р. та від 23 червня 2008 року повністю.
При порушенні провадження у справі до участі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_1 - позичальника у основному зобов'язанні забезпеченому порукою позивача.
До справи відповідачем подані заперечення проти вирішення спору у Господарському суді міста Києва, а також заява про припинення провадження у справі та документи витребувані ухвалою суду.
Заява відповідача про припинення провадження у справі в частині обґрунтування наявністю третейського застереження у договорі який оскаржується, судом розглянута, про що зазначено в ухвалі суду від 06.07.2012р..
Згідно з заявою про зміну та доповнення до позову (вхідний суду № 06.37/31792 від 30.07.2012р.) позивач зазначав про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного ним договору поруки № SMERS00925/2 від 21 квітня 2008 року та доповнення до нього від 22.04.2008р. та від 23 червня 2008 року, через неукладення договору траншу ОСОБА_1.
Враховуючи, що в силу положень ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, на думку позивача, спірний договір з доповненнями суперечить чинному законодавству та має бути визнаний недійсним.
Заява позивача свідчить про зміну останнім підстав заявленого позову, у зв'язку з чим не задовольняється клопотання відповідача щодо припинення провадження у справі через наявність прийнятого судового рішення - постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 04.07.2012р. за цивільним позовом ПП «ПАС»до ЗАТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки та доповнень до нього.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
21 квітня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк»та ПП «ПАС»укладено договір поруки № SMERS00925/2, предмет якого погоджений сторонами у розділі 1, та згідно з п. 1.1 договору, поручитель (позивач у справі) на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1, які виникають з умов рамкової угоди SMERS00925 від 21.04.2008р. в повному обсязі цих зобов'язань, незалежно від отримання або неотримання вимоги кредитора про погашення кредитного договору.
Додатковими угодами від 22.04.2008р. та від 23.06.2008р. до п. 1.1 договору поруки вносились зміни в частині забезпечення порукою зобов'язань ОСОБА_1, які виникають з умов Рамкової угоди SMERS00925 від 21.04.2008р., договору траншу SME0011835 від 21.04.2008р., договору траншу SME0012055 від 22.04.2008р., договору траншу SME0014624 від 23.06.2008р..
Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..
Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Обов'язок забезпечення зобов'язань позичальника за Рамковою угодою SMERS00925 від 21.04.2008р. згідно з укладеними договорами застави, іпотеки, поруки, гарантії тощо, передбачено розділом 3.1 вказаної угоди.
Оформлення позичальником договорів забезпечення повернення кредиту згідно з вимогами чинного законодавства України, а саме: договорів застави, іпотеки, поруки, гарантії є умовою отримання кредиту згідно договорів про надання траншу (п. 2.2.4).
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
Посилання позивача на те, що спірний договір поруки та додаток до нього готувався працівниками банку та за словами працівників банку було зазначено про формальність підписання договору…, в будь-якому випадку не свідчить про недійсність укладеного правочину, виходячи з наступного.
За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо його умов досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.
При укладенні договору, у п. 4.1 договору сторони зазначили, що договір підписаний сторонами на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов'язань.
Факт наявності у договорі поруки всіх необхідних істотних умов встановлений під час розгляду в судовому порядку цивільної справи за цивільним позовом ПП «ПАС»до ЗАТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки та доповнень до нього. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 09.11.2011р. (справа № 2-324/2011р.) та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 04.07.2012р. залучені до справи, і в силу положень ч. 4 ст. 35 ГПК України є обов'язковими для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
В даному випадку, заява позивача свідчить про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою недійсності договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Твердження позивача про підписання договору директором без належних повноважень, судом відхиляються, оскільки такі є виключно твердженнями підприємства при відсутності жодних належних доказів зазначеного. В разі якщо позивач посилається на факт перевищення повноважень директором, неправомірне проставлення печатки підприємства на договорі, саме на позивача покладається обов'язок довести належними засобами доказування зазначені обставини перед судом, і відповідно при заявленні лише таких тверджень позивача суд не є зобов'язаним вчиняти відповідні дії задля обгрунтування вимог позивача.
Відповідно до положень статуту (розділ 3) засновником підприємства є ОСОБА_5; яка і підписала спірний договір поруки з додатковими угодами.
Згідно з п. 5.10, 5.11, 5.12 статуту ПП «ПАС», директор розпоряджається майном підприємства в розмірах, встановлених засновником; без довіреності діє від імені підприємства, репрезентує його у всіх установах, підприємствах і організаціях; у відповідності до вимог статуту укладає будь-які угоди та інші юридичні акти, видає довіреності, відкриває рахунки в банках.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Статут товариства не має обмежень щодо укладення директором підприємства договорів, а позивач не надав доказів, які б підтверджували обмеження повноважень директора підприємства на момент укладання спірного договору поруки.
Відхиляються судом і твердження позивача з приводу непідписання ОСОБА_1 додатку № 1 до договору про надання траншу від 21.04.2008р., оскільки жодних доказів зазначеного суду не представлено, факту звернення до правоохоронних органів із заявами про встановлення факту підроблення підпису (шахрайство) не підтверджено.
В силу положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Жодних належних доказів недійсності, або ж нікчемності Рамкової угоди SMERS00925 від 21.04.2008р., договору траншу SME0011835 від 21.04.2008р., договору траншу SME0012055 від 22.04.2008р., договору траншу SME0014624 від 23.06.2008р. в забезпечення зобов'язань за якими укладено спірний договір застави з доповненнями, суду не представлено, а відтак посилання позивача ст. 548 ЦК України є безпідставним.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із підписанням договору поруки від імені ПП «ПАС»його ж директором ОСОБА_5. Жодних доказів щодо неправомірності дій директора при укладенні спірного договору, про неправомірне проставлення печатки підприємства на договорі, або ж підтверджуючих що вказану особу обвинувачено у наданні підроблених документів на підтвердження своїх повноважень тощо, суду не представлено.
В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
дата підписання рішення 13.08.2012
Суддя Р.І. Самсін