Справа № 22ц/0591/1235/2012 Головуючий у 1 інстанції Помогайбо В.О.
Категорія 5 Суддя-доповідач Попова С.А.
02 серпня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л.І.,
суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,
при секретарі Шапар О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, припинення права на частку у спільному майні, третя особа - Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк», та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зобов'язання виконати боргові зобов'язання за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 3 квітня 2012 року, -
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна, набутого у шлюбі, а саме, побутового майна на загальну суму 40400грн.: ліжко вартістю 2700грн., матрац - 2700грн., шафа - 5000грн., комп'ютер - 3500грн., холодильник - 2800грн., мікрохвильова піч -700грн., телевізор LG - 4800грн., ДВД-плеєр - 600грн., фотоапарат Canon - 2500грн., телевізор «Sanyo» - 3600грн., холодильник-вітрина -7000грн., кондиціонер «LG» - 4500грн.; автомобіль Форд Фієста вартістю 75810грн., чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, орієнтовною вартістю 287280грн.; депозитний вклад у АТ «ОТП БАНК» на суму 25000грн. Просив виділити йому у власність в порядку поділу майна подружжя: вказану квартиру, кондиціонер «LG», а у власність ОСОБА_5 - виділити автомобіль Форд Фієста, все побутове майно і вартість депозит у банку. В подальшому позивачем уточнено редакцію позовної заяви із доповненням вимогою про поділ 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, яка була придбана в період шлюбу ОСОБА_5 разом із членами її сім"ї в порядку приватизації державного житлового фонду, залишення цієї частки у власності дружини і стягнення з неї на його користь вартості 1/6 частки цієї квартири в порядку компенсації в сумі 48000грн.
Не погоджуючись із пред"явленими вимогами, у листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернулась із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, що складається з придбаної квартири АДРЕСА_1, з відступленням від рівності часток з визнанням за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частини квартири, а за нею - на 2/3 частини квартири, а також про припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні, з виплатою на його користь грошової компенсації, зменшеної на ? частину суми сплачених коштів у погашення кредиту за час шлюбу.
Під час розгляду справи залучений у якості третьої особи - ОСОБА_4 заявив самостійний позов до ОСОБА_5, в кінцевій редакції позовної заяви, в якій просив при вирішенні спору про поділ майна подружжя врахувати боргові зобов'язання відповідачів перед ним згідно з укладеним 22.02.2007р. між ним і його сином ОСОБА_2, в інтересах сім"ї останнього, договором про спільне будівництво та експлуатацію торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_3, за умовами якого він повністю профінансував будівництво цього павільйону, зобов'язавши ОСОБА_5 виконати боргові зобов'язання зі штрафними санкціями, на суму 194774,65грн., визначити порядок виконання, посилаючись на несплату йому подружжям ОСОБА_5 визначених договором 40% доходу одержаного від експлуатації павільйону.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 3 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Виділено у особисту приватну власність ОСОБА_2: ліжко вартістю 2700грн., матрац - 2700грн., шафу - 5000грн., комп'ютер - 3500грн., холодильник - 2800грн., мікрохвильову піч - 700грн., телевізор LG - 4800грн., ДВД-плеєр - 600грн., фотоапарат Canon - 2500грн., телевізор «Sanyo» - 3600грн., холодильна вітрина -7000грн., кондиціонер «LG» - 4500грн., а всього майно на 40400грн. Виділено у особисту приватну власність ОСОБА_5 автомобіль Ford Fiesta Comfort НОМЕР_1, 2008 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1429,45грн. у якості компенсації різниці вартості майна. В решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.
Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Поділено квартиру АДРЕСА_1, визначено за ОСОБА_2 і ОСОБА_5 право власності по ? частині та припинено право власності ОСОБА_2 на ? частку в квартирі № 1 в цьому будинку, визнано право власності на зазначену квартиру в цілому за ОСОБА_5 Покладено на ОСОБА_5 обов'язок з повного наступного виконання зобов'язань, що виникають з кредитного договору № MRН0GK04000020 від 22.06.2005р., договору іпотеки від 22.06.2005р. та інших похідних від цих договорів, укладених ОСОБА_2 та КБ «ПриватБанк». Стягнуто з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 ТУ ДСА України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 у якості компенсації за ? частку квартири АДРЕСА_1 61469,70 грн.; повернуто ОСОБА_5 з цього розрахункового рахунку ТУ ДСА України в Донецькій області зайво сплачені кошти у розмірі 10251,87грн. У решті позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено повністю.
Вирішено питання з розподілу судових витрат, скасовано заходи забезпечення позову.
В апеляційній скарзі позивач - ОСОБА_2 просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі третя особа - ОСОБА_4 просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення із задоволенням його позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи; вирішення справи суддею, заява про відвід якого має бути визнана обґрунтованою; а також виразив незгоду з ухвалою суду за наслідками розгляду зауважень щодо ведення технічного запису судового процесу і журналу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача і третьої особи - ОСОБА_4, який підтримав доводи скарги, заперечення представника позивачки за зустрічним позовом - ОСОБА_6, представника третьої особи ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції у відповідності зі ст.ст. 11, 303 ЦПК України, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про судове засідання ОСОБА_2 і ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_2 - частковому задоволенню, за таких підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2004 року, від якого мають неповнолітню доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1
У період шлюбу подружжям ОСОБА_2 і ОСОБА_5 придбано на підставі договору купівлі-продажу № 1971 від 22.06.2005р. чотирьохкімнату квартиру АДРЕСА_1, з оформленням права власності на ОСОБА_2 З метою придбання квартири ОСОБА_2, за згодою дружини ОСОБА_5 було укладено із ПАТ КБ «Приватбанк» договір № MRН0GK04000020 від 22.06.2005р., за яким отримано позичальником у кредит в сумі 26280доларів США, зі строком повернення до 19.06.2025р., що забезпечений договорами застави майнових прав і поруки від 22.06.2005р., іпотеки (предмет іпотеки - придбана квартира) від 22.07.2005р.
Крім того, сторонами у період шлюбу придбано: автомобіль марки Ford Fiesta Comfort, 2008р.в., - за договором із ТОВ «Вінер» від 15.08.2008р., а також меблі та побутову техніку, визначену у змісті позовної заяви загальною вартістю 40400грн., розмір якої сторонами не оспорюється.
Між ОСОБА_5 і АТ «ОТП Банк» укладено договір № 102/2578/10 від 05.07.2010р. про строковий банківський вклад на суму 25000грн. Вклад повернуто 04.10.2010р.
Частково задовольняючи позовні вимоги сторін, суд першої інстанції виходив з того, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинилися у січні 2010 року. Квартира АДРЕСА_1, як придбана у період шлюбу, є об"єктом спільного майна подружжя, що підлягає поділу в рівних частках між сторонами, за відсутності підстав для відступлення від засад рівності часток і збільшення частки позивачки. Припиняючи право власності ОСОБА_2 на ? частину квартири, суд керуючись положеннями ст. 365 ЦК України, виходив з висновків будівельно-технічної експертизи щодо неможливості технічного розподілу квартири на дві частини, проживання у квартирі ОСОБА_5 із дитиною, внесення позивачкою на депозитний рахунок суду компенсаційної грошової суми; при цьому суд врахував платежі в погашення кредитних зобов"язань, що здійснені сторонами після січня 2010 року і поклав на ОСОБА_5 зобов"язання з подальшого виконання кредитного і похідних від нього договорів. Відмовляючи в задоволенні вимог про розподіл 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 і стягнення грошової компенсації ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_5, суд виходив з діючої на час приватизації цієї квартири родиною ОСОБА_5 редакції статті 57 СК України. Відмовляючи в розподілі між подружжям вартості строкового банківського вкладу у сумі 25000грн., суд, виходячи з дати його внесення у липні 2010 року і закриття у жовтні 2010 року, вважав це особистим майном ОСОБА_5 Визначаючи рішенням право власності ОСОБА_5 на автомобіль, суд виходив з частки внесених ОСОБА_2 коштів в придання цього транспортного засобу, що в грошовому виразі становить 8770,55грн. З урахуванням виділу всього побутового майна ОСОБА_2, через відмову ОСОБА_5 прийняти це майно, суд стягнув з останньої різницю у вартості майна - автомобіля, меблів і побутової техніки в розмірі 1429,45грн.
З такими висновками суду в повному обсязі колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Суд першої інстанції своє рішення в частині визначення періоду припинення шлюбних відносин між сторонами ґрунтував на вказаних у позовній заяві ОСОБА_5 обставинах, де вона відзначила припинення сімейних стосунків із ОСОБА_2 з січня 2010р., а також на згоді ОСОБА_2 на розірвання шлюбу, і відсутності доказів з припинення шлюбних відносин між сторонами у інший час.
Проте, ці висновки не випливають з фактичних обставин у справі і встановлені судом з порушенням вимог ст. 212 ЦПК України, що ставляться до оцінки доказів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 02.09.2010р. звернувся до суду із позовом про його вселення до спірної квартири, посилаючись на те, що 26.08.2010р. ОСОБА_5 поміняла замки на вхідних дверях, відмовляючи у видачі ключів, через що позивач не зміг потрапити до помешкання, що знайшло своє відображення у актах житлової організації від 02.09.2010р., 15.10.2010р., 30.12.2010р. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03.08.2011р., залишеним без змін судом апеляційної інстанції 28.09.2011р., позов задоволено.
Дані обставини вбачаються і у постановах УІМ Приморського РВ ГУМВСУ в Донецькій області про відмову в порушенні кримінальних справ від 31.08.2010р., 10.12.2010р. За поясненнями ОСОБА_5: вона до кінця серпня 2010р. проживала разом із чоловіком і їх донькою, коли 26.08.2010р. приїхав чоловік, зібрав речі і поїхав з помешкання.
Аліменти на дитину ОСОБА_2 згідно наявних у справі квитанцій сплачує з грудня 2010р.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 20.03.2012р. визначена помилковість висновків Жовтневого районного суду міста Маріуполя, що втілені в рішенні від 16.09.2010р., про припинення між сторонами шлюбних відносин з січня, що виключено з мотивувальної частини рішення суду.
Тож, суд, розв"язуючи позовні вимоги з розподілу спільно придбаного подружжям ОСОБА_5 майна, визначив припинення їх відносин з січня 2010р., залишивши поза увагою вищенаведені письмові докази, що в сукупності переконливо свідчать про певну дату, з якої подружжя припинило свої сімейні відносини - 26.08.2010р. І саме цю дату, за визначальну для вирішення спору про розподіл майна подружжя, приймає колегія суддів, ухвалюючи нове рішення відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, та зважаючи на обґрунтованість доводів скарги ОСОБА_2 в даній частині.
Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно роз'яснень викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
За п. 24 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За частиною 2 статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до правил ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що за відсутності згоди одного із подружжя присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у їх спільній частковій власності.
За п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, зокрема, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення згідно із вимогами ст. 309 ЦПК України - в частині поділу майна подружжя, що складається з меблів, побутової техніки, квартири, автомобіля, вартості банківського строкового вкладу, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1429,45грн. як грошової компенсації, зважаючи на нижчевикладене.
Судом першої інстанції все набуте подружжям у шлюбі побутове майно виділено у власність ОСОБА_2, що є помилковим, зважаючи на положення ч. 1 ст. 71 СК України, як вважає колегія суддів.
За відсутності будь-яких запропонованих сторонами варіантів поділу побутового майна подружжя, колегія суддів визначає такий порядок розподілу, що наближений до вартості часток у майні подружжя, і буде, на погляд апеляційного суду, відповідати інтересам сторін: виділу у власність ОСОБА_2 підлягають: шафа - вартістю 5000грн., комп'ютер - 3500грн., холодильник - 2800грн., мікрохвильова піч - 700грн., телевізор LG - 4800грн., ДВДплеєр - 600грн., фотоапарат Canon - 500грн., кондиціонер «LG» - 4500грн., а всього на суму 24400грн.; у власність ОСОБА_5: ліжко - вартістю 2700грн., матрац - 2700грн., телевізор «Sanyo» - 3600грн., холодильник-вітрина - 7000грн., а всього на суму 16000грн.
Загалом побутове майно на суму 40400грн., вартість якого визначена у змісті позовної заяви ОСОБА_2, і не спростована ОСОБА_5 Ідеальна частка, що припадає на кожного з подружжя - 20200грн. Відтак, в рахунок урівняння часток у спільному побутовому майні подружжя підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 4200 гривень.
Автомобіль FORD FIESTA, кузов № НОМЕР_3, придбано подружжям за договором від 15.08.2008р., укладеним між ОСОБА_5 і ТОВ «Вінер», за 77300грн. Задля придбання автомобіля був укладений кредитний договір позивачкою із ПАТ «ОТП Банк» 19.09.2008р. з отриманням грошової суми 10701,40дол.США і строком повернення 19.09.2011р.
Останній платіж, як не заперечувалось сторонами, і вбачається з квитанцій - здійснено в період шлюбних відносин сторін 14.07.2010р.
Заперечення представника ОСОБА_5 з приводу внесення у останній платіж її матір"ю ОСОБА_8 особистих коштів, не є безумовним свідченням витрачанням саме цією особою власних коштів за борговими зобов"язаннями доньки і її чоловіка. Зазначені заперечення не підтверджуються будь-якими іншими належними і допустимими доказами. Факт зазначення в платіжному документів іншого платника не є підставою для відрахування цих коштів з обсягу кредитних зобов"язань подружжя, тим більше, які скінчились достроковим виконанням до припинення шлюбних відносин у серпні 2010 року.
Суд правильно визначив в рішенні право подружжя на придбаний автомобіль.
Як не оспорюється сторонами, з початку придбання автомобіль перебував у фактичному користуванні ОСОБА_5 Тож, суд правильно визначив доцільність залишення автомобіля FORD FIESTA COMFORT у власності ОСОБА_5
Проте, визначаючи у резолютивній частині рішення право особистої власності ОСОБА_5, суд невірно, із врахуванням похибки у часі припинення шлюбних відносин, що різниться зі встановленим апеляційним судом періодом, врахував внесення у придбання цього автомобіля спільних коштів подружжя в сумі 62367,17грн., так і власних коштів ОСОБА_5 в сумі 47651,57грн., і помилково розрахував вклад ОСОБА_2 у придбання автомобіля 28,34%, а ОСОБА_5 - 71,66%. Дані обставини підлягають корегуванню за наслідками апеляційного розгляду справи.
Як, з"ясовано, ринкова вартість автомобіля FORD FIESTA COMFORT, д/н НОМЕР_1, 2008р.в., за висновком судової авто-товарознавчої експертизи № 642 від 04.11.2011р. складає 66233,42грн.
Тому колегія суддів, ухвалює в даній частині нове рішення, яким визнає за ОСОБА_5 право власності на вказаний автомобіль, стягуючи з неї на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості ? частини цього транспортного засобу в розмірі 33116,71грн. (66233,42грн.:2).
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ строкового банківського вкладу підлягає скасуванню, зважаючи на таке.
За інформацією АТ «ОТП Банк» ОСОБА_5 внесено строковий банківський вклад за договором № 102/2578/10 від 05.07.2010р. у сумі 25тисгрн. Поза межами шлюбних відносин - 04.10.2010р. - ОСОБА_5 отримала внесену грошову суму вкладу, закривши рахунок. Доказів з розподілення цієї суми в позасудовому порядку, яка в розумінні положень ст.ст. 60-61 СК України, є об"єктом спільного майна подружжя, не надано як суду першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Суд вважав внесену суму у строковий банківський рахунок власністю суто ОСОБА_5 - за ознакою припинення шлюбних відносин у січні 2010 року, що колегія суддів з вищенаведеного мотивування визначила невірним.
Таким чином, за невирішення між подружжям долі цієї частини спільного майна, колегія суддів, скасовуючи рішення в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні вимоги з цього приводу, стягує ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації ? частки цього строкового банківського вкладу від 05.07.2010р. - 12500 гривень (25000:2).
Рішення суду в частині припинення права власності ОСОБА_2 на ? частину квартири із визнанням права власності на квартиру в цілому за ОСОБА_5, як вважає колегія суддів, підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, застосовуючи спосіб захисту у вигляді припинення права ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст. 365 ЦК України, керувався висновками судової будівельно-технічної експертизи від 09.12.2011р., за якою відсутня технічна можливість розподілу квартири в натурі на дві ізольовані квартири за варіантами як на 1/3 і 2/3, так і по ?, через неможливість влаштування окремих кухонь і санвузлів.
Проте, суд не зважив на структуру даної норми (п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК), що визначає умови для такого припинення: незначність частки в поєднанні з тим, що вона не може бути виділена в натурі.
В матеріалах справи, з огляду на положення ч. 4 ст. 71 СК України, відсутнє волевиявлення ОСОБА_2 про присудження йому грошової компенсації або надання відповідної згоди на застосування такого порядку розподілу спільного майна подружжя. Стягуючи грошову компенсацію за частку в спільній сумісній власності, суд, закцентувавши увагу лише на технічній стороні питання, фактично припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на квартиру, та не врахував відсутність доказів з забезпечення його іншим власним житлом, і не зважив на те, що таке припинення може завдати шкоди його, насамперед, житловим, а також майновим інтересам.
Таким чином, рішення суду в частині припинення права власності ОСОБА_2 на ? частину квартири із визнанням права власності на квартиру в цілому за ОСОБА_5, як доходить висновку колегія суддів, піддягає скасуванню із ухваленням нового рішення з відмовою в задоволенні вимог ОСОБА_5 в даній частині.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо такого, який суперечить вимогам закону, вчинений судом першої інстанції розподіл майна, при якому квартира, машина і вартість депозитного рахунку, за відрахуванням грошової компенсації, залишаються ОСОБА_5, є обґрунтованими, зважаючи на вищевикладене мотивування апеляційного суду.
З аналогічних підстав, колегія суддів не може погодитись із позовними вимогами ОСОБА_2, яким взагалі не вносилися кошти на депозитний рахунок суду, щодо залишення у його власності квартири в цілому. Рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог позивача в даній частині є законними.
За таких обставин, підлягають розв"язанню вимоги сторін щодо розподілу квартири АДРЕСА_1 в місті Маріуполі, за відсутності підстав для відступлення від рівності часток, як вірно визначив суд першої інстанції, способом визнання права власності на ідеальні частки подружжя ОСОБА_2-ОСОБА_5 в цьому майні по ? частині за кожним, без його реального поділу із залишенням квартири у спільній частковій власності сторін.
У зв"язку з відмовою ОСОБА_5 у припиненні права власності ОСОБА_2 у спільно придбаній квартирі, внесені нею на депозитний рахунок суду в ТУ ДСА кошти грошової компенсації в сумі 71721,57грн. підлягають поверненню платнику.
За умови ознайомлення у встановленому порядку дружини позичальника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка є поручителем, із кредитним договором, укладеним із чоловіком, строк виконання якого не настав, вона має зобов"язання, поряд із ОСОБА_2, визначені законом, що витікають з кредитних правовідносин.
Тож, вимоги ОСОБА_5 про покладення на неї зобов"язання з подальшого погашення кредитних зобов"язань, що виникають з кредитного договору № MRН0GK04000020 від 22.06.2005 року, договору іпотеки від 22.06.2005 року та інших похідних від цих договорів, що перебуває в площині кредитних відносин і чітко регламентовано нормами законодавства, у зв"язку з неприйняттям відповідного рішення кредитора з цього приводу (розподілу обсягу зобов"язань між кількома боржниками, звільнення когось з них від таких обов"язків тощо), за чинності як кредитного договору, що не виконаний, та договорів забезпечувального характеру, а також за не доведенням порушення її прав в даній частині - не підлягають задоволенню.
Тому рішення суду з покладення на ОСОБА_5 обов"язків з подальшого виконання кредитних зобов"язань, що не вмотивоване нормами законодавства, підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову в даній частині.
При розподілі майна мають враховуватись згідно із ст. 60 СК України, п.п. 23-24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 кредитні зобов"язання подружжя.
Як встановлено, в період з 26.08.2010р., коли були припинені шлюбні відносини сторін, ОСОБА_2 по 29.06.2011р., що підтверджується довідкою банку і не спростовано сторонами, сплачено 17462,88грн. В період з 29.06.2011р. і по день ухвалення рішення, із врахуванням наданої в суді апеляційної інстанції довідки щодо розміру платежів впродовж 23.01.2012р.-16.07.2012р. в доларах США, перерахованих в національну грошову одиницю за офіційним курсом НБУ станом на день платежу, ОСОБА_5 було сплачено 35101,46грн.
Всього подружжям за цей період було сплачено 52564,34грн. Частка кредитних зобов"язань перед банком кожного з подружжя у вказаному періоді (з 26.08.2010р. по останній платіж у довідці банку 16.07.2012р.), за відсутності домовленості між сторонами з приводу розподілу обсягу обов"язків, становить 26282,17грн. (52564,34:2). Із сплачених ОСОБА_5 35101,46грн, а ОСОБА_2 17462,88грн., різниця у розмірі 8819,29грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5
Зарахування в розподіл майна накопичених на рахунку ОСОБА_2 коштів часткової компенсації відсоткової ставки Приватбанку за рахунок Державного фонду сприяння молодіжному будівництву згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 853 від 04.06.2003р. «Про затвердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім"ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» - є безпідставним, оскільки з моменту припинення шлюбних відносин у серпні 2010р. ці кошти за своїм призначенням були звернуті (перераховані, списані) у погашення платежів по кредиту, в тому числі прострочених видів платежів, що вбачається з викопіювання за рахунком.
За підсумком розрахунку компенсації, всього в урівняння часток кожного з подружжя у спільному майні підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 32597,42грн., що включає відзначені у змісті цього рішення: компенсована частка у побутовому майні подружжя - з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 4200 гривень, компенсація ? частки строкового банківського вкладу - з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 - 12500 гривень, автомобіля - з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 компенсація в розмірі 33116,71грн.; сплачених кредитних коштів - із врахуванням перевищення ОСОБА_5 оплачених кредитних коштів на суму 8819,29грн. в порівнянні із сумами, що сплачені ОСОБА_2
За такого способу розподілу майна між подружжям, з відповідним розрахунком компенсації, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1429,45грн., у якості компенсації різниці вартості майна, як невірне з точки зору встановлених обставин, підлягає скасуванню.
Судове рішення в решті, зокрема, щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_4, вимог ОСОБА_2 в частині стягнення грошової компенсації за 1/6 частину квартири АДРЕСА_2, підлягає залишенню без змін, зважаючи на наступне.
Відмовляючи в задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами - ОСОБА_4 щодо врахування при поділі майна подружжя боргових зобов"язань перед ним, зокрема ОСОБА_5 - на суму 194774,65грн., суд першої інстанції виходив з наступного.
22.02.2007р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 було укладено договір про спільне будівництво та експлуатацію тимчасової споруди - торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_3 (територія ринку «Застава»), за умовами якого ОСОБА_4 мав повністю фінансувати будівництво зазначеного павільйону, що має бути закінчено к 01.05.2007р., а ОСОБА_2 прийняв на себе зобов"язання здійснювати експлуатацію зазначеного павільйону та оплачувати 40% доходу одержаного від експлуатації павільйону.
Суд правильно дійшов висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_4 вимог, врахувавши мотивацію рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 31.03.2011р., яка за наслідками касаційного перегляду справи 28.09.2011р., залишена без змін. Так, згідно із змістом рішення на час укладення договору від 22.02.2007р. павільйону, як об"єкту спільної власності подружжя, не існувало; фактично цей договір визначав лише намір на створення якого-небудь об"єкту власності в майбутньому.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, що договір, проаналізувавши його зміст, не передбачає одержання будь-якого майна на користь родини ОСОБА_2 і ОСОБА_5, а передбачає лише умови щодо використання певного об"єкту, який може з"явитися в майбутньому.
В ході судового розгляду справи не надано жодного письмового документу з ознайомлення ОСОБА_5 про взяття на себе зобов"язань, поряд із чоловіком ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 щодо платежів у конкретно визначеному у змісті договору розмірі (40%), з певною мірою і видом відповідальності, а також доказів з вимоги платежу і настання обов"язку ОСОБА_5 з оплати, оскільки строки такої виплати обумовлені договором «за домовленістю сторін». Не можна, як погоджується колегія суддів, вважати це зобов"язаннями, що виникли в інтересах сім"ї, борги за якими підлягають врахуванню при поділі майна подружжя, і підстави для покладення на ОСОБА_5, що не була стороною у договорі, зобов'язань зі сплати платежів за договором між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у розмірі 40% одержаного від використання павільйону, зі штрафними санкціями - в обчисленій останнім сумі 194774,65грн., з огляду на положення ч.ч. 1-2 ст. 14 ЦК України, - відсутні.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, що позивачка, маючи на своє ім"я паспорт на торгівельний павільйон на орендованій земельній ділянці, ведучи в ньому господарську діяльність, отримуючи майно в інтересах сім"ї, має зобов"язання поряд із чоловіком щодо виплати частини доходу від використання цього майна перед ним, не впливають на правильність висновків суду, які ґрунтуються в даному випадку на вірно визначеному характері виниклих правовідносин, що стосується розподілу майна подружжя, в тому числі, із врахуванням існуючих зобов"язань подружжя.
Доводи скарги ОСОБА_4 щодо неврахування відсутності доказів з права власності ОСОБА_5 на павільйон та наявність доказів у підтвердження його права власності на цей об"єкт (договір будівельного підряду на будівництво павільйону від 10.03.2007р. і договір про спільне будівництво і експлуатацію павільйону від 22.02.2007р. та ін.), беручи до уваги суть виниклих правовідносин з розподілу майна подружжя, що не стосуються визначення права власності третьої особи, не є слушними і такими, що можуть бути підставою для скасування судового рішення по даній частині вимог.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо неправильного прийняття за договір оренди земельної ділянки для розміщення павільйону - договір користування майданчиком для тимчасового розміщення тимчасової споруди, твердження суду про намір ОСОБА_5 укласти договір оренди земельної ділянки з метою розміщення і будівництва павільйону - не спростовують правильності висновків суду в частині розв"язання позовних вимог ОСОБА_4
Суд вірно дійшов висновку, керуючись положеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і ч. 1 ст. 57 СК України, в редакції станом на момент приватизації родиною ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_2 (грудень 2005р.), про належність цього майна позивачці в 1/3 частині на праві приватної спільної власності (співвласники ОСОБА_8, ОСОБА_10) за свідоцтвом про право власності № 33941 від 08.12.2005р., що не є об"єктом спільного майна подружжя і не підлягає розподілу між сторонами, бо є особистою приватною власністю дружини в розумінні ст. 57 СК України. Тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 по цим вимогам, внаслідок чого рішення суду в даній частині підлягає залишенню без змін.
Виявлені в ході апеляційного перегляду справи процесуальні порушення, що полягають у фіксації судового процесу із зведенням носія - протоколу судового засідання, що не передбачений нормами ЦПК України, зважаючи на дослідження апеляційним судом письмових матеріалів справи в повному обсязі, в тому числі і наданих ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції, не призвели до неправильного вирішення справи в частині, яка залишається колегією суддів без змін. Апеляційний суд не віднаходить підстав для визнання обґрунтованою заяви ОСОБА_4 про відвід судді, під головуванням якого ухвалене оскаржуване рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 3 квітня 2012 року в частині поділу майна подружжя, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різниці вартості майна у якості грошової компенсації - скасувати.
Призвести розподіл спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2: шафу - вартістю 5000 гривень, комп'ютер - вартістю 3500 гривень, холодильник - вартістю 2800 гривень, мікрохвильову піч - вартістю 700 гривень, телевізор LG - вартістю 4800 гривень, ДВД плеєр - вартістю 600 гривень, фотоапарат Canon - вартістю 500 гривень, кондиціонер «LG» - вартістю 4500 гривень, а всього на суму 24400 гривень, у власність ОСОБА_5 - ліжко вартістю 2700 гривень, матрац вартістю 2700 гривень, телевізор «Sanyo» - вартістю 3600 гривень, холодильник-вітрина - 7000 гривень, а всього на суму 16000 гривень.
Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок урівняння часток у спільному побутовому майні подружжя - 4200 гривень.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль FORD FIESTA COMFORT, держаний реєстраційний № НОМЕР_1, 2008року випуску. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості ? частини цього автомобіля в розмірі 33116 гривень 71 копійок.
Це ж рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ строкового банківського вкладу - скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ банківського строкового вкладу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 12500 гривень в рахунок компенсації ? частки строкового банківського вкладу за договором № 102/2578/10 від 05.07.2010р.
Це ж рішення в частині припинення права власності ОСОБА_2 на ? частину квартири із визнанням права власності на квартиру в цілому за ОСОБА_3, покладення на неї обов"язків з подальшого погашення кредитних зобов"язань - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_2 на ? частину квартири АДРЕСА_1, та позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділення йому цієї квартири в цілому - відмовити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
А всього в урівняння часток кожного з подружжя у спільному майні стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 32597 гривень 42 копійок, що включає компенсовану частку у побутовому майні, строковому банківському вкладі, автомобілі, сплачених кредитних коштів.
Рішення в решті залишити без змін.
Повернути ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_4) внесені нею грошові кошти в сумі 71721 гривень 57 копійок з депозитного рахунку суду як грошову компенсацію по даній справі - внесену за платіжним дорученням №-7349 від 03.04.2012р.; банк отримувача ГУ ДКСУ у Донецькій області, отримувач Управління державної судової адміністрації в Донецькій області, код банку 834016, код отримувача 26288796.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Л.І.Песоцька
Т.Б.Ткаченко
С.А.Попова