8
Справа №22 ц/0591/891/12 Головуючий у І інстанції Матвєєва Ю.О.
Категорія - 27 Доповідач Ігнатоля Т. Г.
29 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецькоі області в складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М.. Сорока Г.П.,
з участю секретаря Велигоненка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом
Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 18 квітня 2012 року ,-
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 18 квітня 2012 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 215/12-08-441 від 23 травня 2008 року в сумі 71 879,46 доларів США, що еквівалентно 574 266,59 грв., витрати на оплату судового збору в сумі 2 823,00 грв, а всього, 577089,59 грв.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його зустрічного позову у повному обсязі і про відмову у позові ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на те, що суд постановив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, заперечення проти скарги представника ПАТ «Укрсоцбанк» Мельник О.Р., яка просила скаргу відхилити, а рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 23 травня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 215/12-08-441. Згідно умов договору, ПАТ «Укрсоцбанк» надало відповідачу кредит в розмірі 52 000,00 доларів США з нарахуванням процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту 15 травня 2018 року (а.с. 7-8).
З 20 жовтня 2008 року процентна ставка за кредитним договором була змінена у відповідності з п.2.7 кредитного договору та становила 15% річних.
На забезпечення виконання зобов»язань між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» 23 травня 2008 року було укладено іпотечний договір № 215/12-08-442, відповідно до умов якого ОСОБА_2, як іпотекодавець , передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на підставі договору купівлі -продажу від 18 серпня 2004 року, вартістю 315 250 грв, або 65 000 доларів США (а.с. 9-11).
В результаті неналежного виконання боржником своїх зобов»язань за кредитним договором, станом на 26 грудня 2011 року, утворилася заборгованість в розмірі 71 879,46 доларів США, що еквівалентно 574 266,59 грв., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 49 383,27 доларів США, що еквівалентно 394537,76 грв.; заборгованість за процентами - 21 703,16 доларів США, що еквівалентно 173393,06 грв.; пеня за прострочення сплати процентів - 567,09 доларів США, що еквівалентно 4530,67 грв; штрафи - 225,94 доларів США, що еквівалентно 1805,10 грв.( а.с. 16-17).
Задовольняючи позов банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову відповідача про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, зобов»язання провести перерахунок суми заборгованості та відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, суд виходив з того, що відповідач не виконує свої зобов»язання перед банком, чим порушує його майнові права; що кредитний договір не суперечить вимогам закону і не порушує прав ОСОБА_2, як споживача; що відповідачем не наведено підстав та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності даного правочину та обґрунтованості вимог про відшкодування шкоди.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа( кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до приписів ст.345 Господарського Кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов»язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов»язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашенню кредиту.
Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.
Згідно зі ст.525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 536 цього Кодексу передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п.1.1, 1.1.1 кредитного договору від 23 травня 2008 року (далі Договір), погашення кредиту повинно здійснюватися згідно графіку, наведеного у Додатку до договору - до 15 числа кожного місяця, починаючи з липня 2008 року;
Порядок нарахування та сплати процентів, комісії передбачено п. п.2.1- 2.9 Договору, відповідно до яких позичальник зобов»язаний сплачувати Банку відсотки за користування кредитом щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі. Нарахування процентів здійснюється на суму фактичної заборгованості у валюті кредиту, щомісячно, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно. Проценти розраховуються виходячи з 360 днів у році.
Сплата комісій здійснюється в порядку та терміни, визначені Додатком №1, що є невід»ємною частиною Договору.
Згідно з п.3.2.3, Договору, банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини разом з розрахованими процентами у разі затримання сплати частини кредиту та /або сплати процентів за користування кредитом порівняно з умовами Договору на 30 календарних днів; несплати позичальником в терміни, встановлені договором більше однієї виплати по кредиту, яка перевищує 5% з загальної суми кредиту.
Пунктом 4.1 Договору, передбачено, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, повернення кредиту, позичальник зобов»язаний сплатити на вимогу банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобов»язань за кожен день прострочення.
Згідно з п. 4.2 Договору, позичальник сплачує штраф у розмірі 3% від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, за кожний випадок.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав позичальнику грошові кошти у сумі та валюті, зазначеній в договорі, а відповідач, як позичальник, свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, не виконує, тому, станом на 26 грудня 2011 року утворилася заборгованість.
Враховуючи обставини справи, надані докази та вимоги закону, суд обґрунтовано задовольнив позов ПАТ «Укрсоцбанк» в повному обсязі, оскільки порушення ОСОБА_2 п.п.1.1, 2.4.5, 2.5 умов договору є підставою для стягнення з нього суми заборгованості за кредитом, простроченими процентами, пені та штрафу на загальну суму 71 879,46 доларів США, що еквівалентно 574 266,59 грв., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 49 383,27 доларів США, що еквівалентно 394537,76 грв.; заборгованості за процентами - 21 703,16 доларів США, що еквівалентно 173393,06 грв.; пені за прострочення сплати процентів - 567,09 доларів США, що еквівалентно 4530,67 грв; штрафу - 225,94 доларів США, що еквівалентно 1805,10 грв.
Рішення суду в зазначеній частині підлягає залишенню без зміни. Розрахунок заборгованості, наданий банком, не суперечить умовам договору. Ніяких об»єктивних доказів на підтвердження розбіжностей між фактично внесеними позичальником сумами на погашення кредиту та відсотків і сумами, вказаними у довідці банку про стан заборгованості, відповідачем суду не надано. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також не наведено обставин та не надано доказів на спростування розміру заборгованості.
Обгрунтовуючи свої вимоги про захист прав споживача, ОСОБА_2 послався на те, що при укладенні кредитного договору банком були грубо порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та його права, як споживача фінансових послуг, оскільки Банк не мав права без індивідуальної ліцензії видавати кредит в іноземній валюті, а тому, є підстави для визнання договору недійсним та перерахування залишку заборгованості у національну валюту. Банком не була надана повна інформація про сукупну вартість кредиту, він не був ознайомлений та попереджений про суттєві недоліки щодо валюти кредитування, що у разі будь - яких змін на валютному ринку усі збитки буде нести виключно позичальник. Підвищення процентної ставки відбулося в односторонньому порядку, без його згоди.
Крім того, в результаті фінансової кризи він не може виконувати умови кредитного договору, але позивачем не перевірено його платоспроможність, матеріальне становище, наявність постійної роботи. Вважає, що оскільки суттєво змінилися обставини, то є підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов»язань в частині нарахування пені, штрафу та процентів за прострочення платежу.
Договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним у зв»язку з недійсністю основного зобов»язання. У зв»язку з незаконним пред»явленням банком позову йому заподіяна моральна шкода та матеріальні збитки, пов»язані з наданням правової допомоги, які підлягають відшкодуванню.
Колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_2 і вважає, що вирішуючи спір в цій частині, суд також повно всебічно і об»єктивно перевірив доводи сторін, дав правильну оцінку наданим доказам, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні даного позову.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.
З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2008 року ОСОБА_2 ознайомився з умовами кредитування та заповнив заяву - анкету, яка містить інформацію про суму ліміту кредитування, валюту кредиту, ставку процентів та порядок розрахунку процентів, схему повернення кредиту, комісію за послуги з надання кредиту та комісію за дострокове повернення кредиту, сплату штрафів та пені, забезпечення кредиту ( а.с. 80-85).
Тому, посилання в апеляційній скарзі на порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" при укладанні кредитного договору, про ненадання інформації щодо вартості кредиту та умов суд обґрунтовано до уваги не прийняв, виходячи з того, що умови кредитного договору норм цього закону не порушують.
ОСОБА_2 при укладенні договору був ознайомлений з усіма умовами договору, йому були роз»яснені можливі валютні ризики і він мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, він прийняв їх та надав згоду на укладення договору.
Незмінність курсу гривні до іноземної валюти законодавчо не закріплена, тому, укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу і в момент укладання договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Тому, доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив без уваги, той факт, що у зв'язку фінансово-економічною кризою різко підвищився курс долара, відбулися істотні зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору і які не могли передбачити, і це є підставою для визнання договору недійсним, колегія суддів вважає безпідставними.
Рішення суду з цій частині мотивоване та обґрунтоване вимогами законів і інших нормативно-правових актів. Висновки є вичерпними.
Посилання відповідача на недійсність кредитного договору у зв»язку з укладенням його в іноземній валюті, без наявності банківської ліцензії також є необґрунтованими.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в країні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 2 ст.524 цього Кодексу, сторони в зобов»язанні можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до п.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, резиденти та нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Статтею 5 цього Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних або індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для такої операції.
Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є операції з готівковою іноземною валютою; операції за дорученням клієнтів або від свого імені, торгівля іноземною валютою на валютному ринку України ( за винятком валютно - обмінних операцій); інші операції з валютними цінностями на валютному ринку, в тому числі, надання кредитів в іноземній валюті.
Пунктом 1.5 зазначеного Положення визначено, що Національний банк надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини 2 та п.п. 1-6 частини 4 ст.47 Закону України « Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки мають право здійснювати одну, кілька або всі операції згідно з переліком цих операцій, зазначених у письмовому дозволі, за умови дотримання банком вимог глави 5 цього Положення.
Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Як на час укладання спірного договору, так і на час ухвалення оскаржуваного рішення, вимоги або будь-які обмеження відносно граничного розміру сум і термінів повернення кредитів в іноземній валюті, що залучаються або надаються резидентами України, чинним законодавством не встановлені, тому, здійснення резидентами операцій по отриманню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України, є наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк» отримав 29 грудня 2001 року банківську ліцензію НБУ №5 на право здійснення банківських операцій в іноземній валюті та письмовий дозвіл №5-2 від 29 липня 2003року на здійснення операцій кредитування в іноземній валюті з додатком до нього ( а.с. 72-77).
Тому, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що укладення оспорюваного кредитного договору і здійснення кредитних операцій за даним договором у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства і підстав для визнання недійсним кредитного договору у зв»язку з наданням та поверненням кредиту в іноземній валюті, немає.
Доводи ОСОБА_2 про те, що зміна його фінансової спроможності у зв»язку зі зменшенням його прибутків є підставою для зміни кредитного договору, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Згідно з ч.1 ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов»язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.
Відповідачем не доведено наявності підстав для зміни договору. Фінансова мирова криза не є тою обставиною, яка позбавляє боржника обов»язку виконувати умови договору.
Доводи скарги про підвищення відсоткової ставки за оспорюваний кредитним договором в односторонньому порядку колегія суддів також вважає неспроможними.
Згідно з п.2.7 Договору, у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного Банку України, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора та яка не залежить від волі Сторін, Кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку за користування кредитом, що визначена у п.1.1 Договору.
Пунктом 2.7.1 Договору передбачено, що про намір змінити розмір процентів та /або комісій Кредитор зобов»язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати початку їх введення, а також надати позичальнику для укладення проекти двох примірників відповідної додаткової угоди до цього Договору.
Відповідно до п. 2.7.2, 2.7.3 Договору, у разі, якщо позичальник погодиться з запропонованими Кредитором змінами розміру процентів та \або комісій, він протягом 10 календарних днів з дня отримання повідомлення зобов»язаний повернути підписане додаткову угоду до договору, а в разі незгоди повернути суму кредиту в повному обсязі, сплатити проценти, комісію та можливу неустойку.
З матеріалів справи вбачається, що 7 жовтня 2008 року ОСОБА_2 було направлено повідомлення про підвищення відсоткової ставки з 20 жовтня 2008 року до 15%. ( а.с. 78-79). Повідомлення ОСОБА_2 отримане, чого він не заперечував у суді першої інстанції, та продовжував виконувати умови договору. Зазначене не спростоване відповідачем під час апеляційного розгляду справи. Тому, підстав вважати про порушення банком умов договору щодо підвищення процентної ставки немає.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів залишає без уваги, оскільки вони не випливають з обставин справи та не спростовують правильність висновків суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, правильно встановив обставини та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку та обґрунтовано, у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, дійшов до висновку про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2008 року та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, зобов»язання провести перерахунок заборгованості.
У зв»язку з відмовою у позові про визнання недійсним кредитного договору, немає підстав для визнання недійсним і іпотечного договору, укладеного на забезпечення основного зобов»язання та для задоволення позову про відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди і витрат на оплату правової допомоги.
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без зміни.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-314 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 18 квітня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді