Справа № 22-ц/0591/658/12 Головуючий у 1й інстанції Кацаренко І.О.
Категорія 21 Доповідач Гаврилова Г.Л.
Іменем України
18 червня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Баркової Л.Л.
суддів Гаврилової Г.Л. Кучерявої В.Ф.
при секретарі Кузнецові А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування жилого будинку недійсним,відновлення права власності на жилий будинок, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим будинком,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоазовского районного суду Донецької області від 16 лютого 2012 року,
В липні 2011року позивач ОСОБА_1 звернулась до Новоазовського районного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування жилого будинку АДРЕСА_1. В обґрунтування позову зазначила, що у липні 1993 року помер її чоловік ОСОБА_5, дітей у подружжя не було. Відповідач ОСОБА_2, який є її племінником, скориставшись її самотністю, та тим, що вона була у розпачі після смерті чоловіка, переконав її, що вона ні в чому не буде нуждатись, буде її охороняти та годувати до смерті, ввів її в оману , внаслідок чого вона 10.05.1994 року у нотаріуса підписала договір дарування належного їй жилого будинку, в той час як вона вважала, що укладає договір довічного утримання. З квітня 2008 року відповідач зі своєю сім'єю переселився в спірний будинок, та між ними стали постійно виникати сварки. Посилаючись на вимоги статті 216,235 ЦК України просила визнати недійсним договір дарування жилого будинку, відновити її право власності на зазначений будинок, та визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним жилим будинком.
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 16 лютого 2012 року у задоволені позову ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким розірвати договір дарування та повернути їй у власність жилий будинок АДРЕСА_1. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
У відповідності з вимогами ст.305 п.2 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи та надала заяву про слухання справи за її відсутність.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_7. які просили апеляційну скаргу задовольнити, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_8,які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У відповідності з положеннями статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи справу, суд повно, всебічно і об'єктивно встановив її обставини, дав оцінку наданим доказам і дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано доказів про те, що при укладенні договору дарування вона діяла під впливом обману з боку відповідача щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 10 травня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений державним нотаріусом у м.Новоазовську Донецької області Колесник Л.В.. Зазначений жилий будинок належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на колгоспний двір № 366 від 29.09.1993р., виданого виконавчим комітетом Сєдовської селищної ради. ( а.с 75-79) Відповідно до довідки Сєдовської селищної ради внаслідок інвентаризації і перенумераціїї домоволодінню АДРЕСА_1 привласнений номер 133. Позивачка є одинокою, 1924 року народження, відповідач ОСОБА_2 є її племінником та найближчим родичем.
Розглядаючи позовні вимоги щодо визнання недійсної угоди дарування від 10 травня 1994 року, суд вірно відповідно до п.4 Перехідних положень до Цивільного кодексу України 2004 року застосував норми Цивільного кодексу 1963 року, оскільки правовідносини між сторонами мали місце до набрання чинності Цивільного кодексу 2004 року.
Відповідно до ч.1 ст. 41 ЦК України( 1963року) угодами визнаються дії громадян і організацій, направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 243 ЦК України за договором дарування одна сторона передає другій стороні безоплатно майно у власність, а відповідно до ч.2 даної статті договір дарування вважається укладеним з моменту його прийняття .
Як встановлено у судовому засіданні 10 травня 1994 року позивачка була присутня у державного нотаріуса Л.В. Колесник, де підписала договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_2( а.с. 42-43)
Доводи апелянта, що відповідач фактично дар не прийняв, спростовується поясненнями ОСОБА_2, відповідно до яких, документи на будинок він отримав від позивачки в момент укладення угоди та письмовими доказами,- витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якого ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на набуте за договором майно у БТІ Новоазовського району 01.06.2004 року (а.с. 135). Крім того, відповідач з 2007 року проживає у спірному будинку, сплачує комунальні послуги, разом з позивачкою здають в оренду частину даного житла та отримують доходи, які ділять з позивачкою в рівних долях.
Наведене свідчить про прийняття ОСОБА_2 у власність дарунку.
Ствердження позивачки щодо обману з боку відповідача під час підписання договору дарування спростовуються поясненнями допитаній у якості свідка державного нотаріуса Колесник Л.В., яка пояснила, що при посвідченні договору дарування розтлумачила відчужувачу, який саме договір підписується та його правові наслідки.
Відповідно до ст. 57 ЦК України угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин змушений був укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого. Виходячи зі змісту цієї норми права зазначені в ній обставини, зокрема, обман може відноситися як до елементів самої угоди, так і до обставин, супутніх здійсненню угоди, включаючи мотиви, що впливають на формування волі іншої сторони та можуть бути підставою для визнання угоди недійсною, якщо вони мали місце до укладення угоди або в процесі її укладення.
Згідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» під обманом слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей , що не відповідають дійсності, або замовчування обставин , які мають істотне значення для угоди , що укладається.
Таким чином, встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 57 ЦК України .
Разом з цим, позивачкою не надано до суду доказів на підтвердження факту обману з боку відповідача ОСОБА_2 при укладені договору дарування. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.
Доводи представника позивачки щодо відсутності у ОСОБА_1 іншого житла не можуть бути доказами недійсності угоди дарування.
Посилання позивачки та те, що між сторонами була домовленість на укладення договору довічного утримання, та саме такий договір вона, як вважала, підписувала, не підтвердились у суді.
Так, згідно статті 425 ЦК України ( 1963 року) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Відповідно до ст. 426 ЦК України в договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.
Разом з цим, позивачка не послалась в суді на жодні умови, за яких мав відбутись договір довічного утримання. У свою чергу, при розгляді апеляційної скарги в апеляційному суді, представник позивачки також не навів таких обставин , пославшись лише на те, що догляд за позивачкою матиме місце в разі погіршення стану здоров'я ОСОБА_1 ( а.с.146)
За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що сторони фактично уклали договір довічного утримання.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційній скарги відносно невірного застосування судом статті 57 ЦК України (1963 року) ,та доводи, що суд невірно вказав предмет позову.
Так, у позовній заяви від імені ОСОБА_1 містяться посилання на статтю 235 ЦК України( 2004 року) як на норму закону , яка має бути застосована до виниклих правовідносин. Разом з цим, викладеними обставинами на обґрунтування підстав про визнання правочину недійсним як удаваним, позивачка фактично посилається на введення її в оману при підписанні договору відповідачем ОСОБА_2
Згідно зі ст. 119 ЦПК підставами позову, які відповідно до статей 31, 212 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не посилання на певну норму закону. Тому якщо позивач посилається не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує відповідну норму закону незалежно від того, чи отримано на це згоду позивача.
За таких обставин, суд вірно визначився з правовідносинами, які фактично випливають із встановлених обставин, та вірно застосував правові норми, якими вони регулюються.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення суд, у справі не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги, які були предметом розгляду суду першої інстанції , також не приводять судову колегію до висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які є підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення і не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 16 лютого 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
Судді