Справа № 22ц/0591/67/12 Головуючий у 1 інстанції Мохов Є.І.
Категорія 37 Доповідач Ігнатоля Т.Г.
13 березня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Сорока Г.П., Мироненко І.П.,
з участю секретаря Велигоненко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Маріуполі справу
за позовом ОСОБА_1 до Андріївської сільської ради про визнання права на спадщину за заповітом та за законом
за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, треті особи - Волноваська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус Волноваського районного нотаріального округу - Степаніщенко Любов Іванівна, про поновлення строку для звернення до суду, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку спадкового майна
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 7 жовтня 2011 року, -
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та про право на спадщину за законом після смерті матері, ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.
Посилався на те, що батько залишив заповіт на його ім»я на жилий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1, на земельну ділянку, належну йому на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, та на земельну частку (пай) площею 7,6 га, належну йому на підставі сертифікату.
На підставі заповіту він 29 січня 2000 року отримав свідоцтво про право на спадщину на земельний пай, а на будинок, було видане свідоцтво про право власності на ім»я матері на підставі рішення Андріївської сільради від 6 листопада 2002 року, яке 20 вересня 2010 року було скасоване, але у видачі свідоцтва про право власності на ім»я батька йому було відмовлено і рекомендовано звернутися до суду.
5 вересня 2008 року мати приватизувала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,9754 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати померла. Спадщину після смерті матері він прийняв, однак, з онуками померлої, які є його племінниками та спадкоємцями після смерті бабусі, у них виник спір щодо права на спадщину.
Заочним рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 29 грудня 2010 року визнано за ОСОБА_1 право власності за заповітом на будинок АДРЕСА_1, вартістю 108 844 грв., після смерті спадкодавця - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,9754 га, розташовану по АДРЕСА_1, вартістю 8,641,89 грв., що належить на праві власності спадкодавцю - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
Ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 31 березня 2011 року заочне рішення Волноваського районного суду від 29 грудня 2010 року скасоване.
У лютому 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про поновлення строку для звернення до суду, визнання недійсним заповіту, складеного їхнім дідом, ОСОБА_6, на ім»я їх дядька - ОСОБА_1 20 серпня 1998 року та посвідченого виконавчим комітетом Андріївської сільської ради; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 січня 2000 року на ім»я ОСОБА_1; визнання за кожним з них в порядку спадкування права на власності на 1\4 частину жилого будинку, 1\4 частину земельної ділянки площею 0, 4494 га, 1\4 частину земельної частки ( паю) площею 7,6 га, а за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1\2 частину жилого будинку, 1\2 частину земельної ділянки під ним та 1\2 частку земельного паю.
Посилалися на те, що вони є спадкоємцями по праву представлення, про те, що існує заповіт діда на ім»я їхнього дядька вони дізналися лише у 2011 року з відповіді прокуратури, куди вони зверталися після смерті бабусі з приводу наявності заповіту, оскільки в Андріївській сільраді їм такої відповіді не надали з посиланням на те, що оригіналу заповіту не збереглося. Заповіт є недійсним, оскільки все майно належало діду та бабусі на праві спільної сумісної власності і дід не мав права розпоряджатися всім майном. На момент складання заповіту бабуся була непрацездатною і мала право на обов»язкову долю. В заповіті місце його посвідчення вказане невірно - заповіт посвідчувався вдома, а зазначено у приміщенні сільради.
Ухвалою суду від 31 травня 2011 року справа за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за заповітом після смерті батька та за законом після смерті матері і справа за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поновлення строку для звернення до суду, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування, визнання права на власності частину жилого будинку, земельної ділянки, земельної частки об»єднані в одне провадження.
У червні 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з додатковим позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті їх бабусі - ОСОБА_7, за кожним по 1\4 частині земельної ділянки площею 0,9754 га, а за ОСОБА_1 - на 1\2 частку.
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 7 жовтня 2011 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.
Поновлено строк ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для звернення до суду за захистом своїх прав.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 20 серпня 1998 року та посвідчений в реєстрі за №26 у виконавчому комітеті Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Волноваською державною нотаріальною конторою 29 січня 2000 року на ім»я ОСОБА_1
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1; земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 13 грудня 1994 року; земельну частку ( пай) площею 7,6 га, яка належала ОСОБА_6 на підставі сертифікату на право на земельну частку від 16 липня 1996 року - в розмірі по 1\4 частині за кожним.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,9754 га для ведення особистого селянського господарства на території Андріївської сільської ради, яка належала померлій на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 5 вересня 2008 року - в розмірі по 1\4 частині за кожним.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1; земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 13 грудня 1994 року; земельну частку ( пай) площею 7,6 га, яка належала ОСОБА_6 на підставі сертифікату на право на земельну частку від 16 липня 1996 року - в розмірі 1\2 частини.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,9754 га для ведення особистого селянського господарства на території Андріївської сільської ради, яка належала ОСОБА_7 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 5 вересня 2008 року - в розмірі 1\2 частини.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просить рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв»язку з пропуском строку позовної давності, посилаючись на те, що судом неповно з»ясовані обставини, які мають значення для вирішення справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; дана неправильна оцінка наявним доказам по справі, неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права.
Представник Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області та приватний нотаріус Степаніщенко Л.І. в судове засідання не з»явилися, просили розглянути справу у їх відсутність.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, заперечення проти скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника - ОСОБА_8, які просили скаргу відхилити, а рішення залишити без зміни, пояснення представника Волноваської державної нотаріальної контори - ОСОБА_9, яка просила вирішити спір у відповідності з вимогами закону, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин справи, що мають значення для її вирішення; невідповідність висновків суду обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно, всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який постійно проживав у будинку АДРЕСА_1.
Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді жилого будинку за даною адресою, належного спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 10 вересня 1986 року ( т.2 а.с. 81); земельної ділянки площею 0, 4494 га, яка належала померлому на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку від 13 грудня 1994 року ( т.2 а.с.106); земельної частки (паю) площею 7,6 га, належної йому на підставі сертифікату на право на земельну частку від 16 липня 1996 року (т.2 а.с.103).
Вказане майно ОСОБА_6 заповідав 20 серпня 1998 року своєму синові - ОСОБА_1 Заповіт посвідчений секретарем виконкому Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, реєстр №26 ( т.1 а.с.6).
На день смерті ОСОБА_6 з ним проживали його дружина - ОСОБА_7, 1928 року народження, та син - ОСОБА_1
Онуки померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як спадкоємці по праву представлення після смерті доньки спадкодавця - ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, проживали та були зареєстровані у м. Донецьку.
До нотаріальної контори після смерті ОСОБА_6 звернувся син спадкодавця - ОСОБА_1, який 29 січня 2000 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай), що перебувала у колективній власності КСП «ім. Мічуріна», площею 7,6 кадастрових гектарів, вартістю 27 750 га, та належала спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку від 16 липня 1996 року ( т.1 а.с. 7).
20 листопада 2002 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на жилий будинок на підставі рішення Андріївської сільської ради №78 від 6 листопада 2002 року «Про реєстрацію права власності на об»єкт нерухомого майна» ( т.2 а.с. 24).
5 вересня 2008 року, на підставі розпорядження Волноваської райдержадміністрації від 2 вересня 2008 року, ОСОБА_7 отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,9754 га для ведення особистого селянського господарства на території Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області (т.2 а.с. 129-131).
Рішенням Андріївської сільської ради від 20 вересня 2010 року №У/66-637 рішення сільради від 6 листопада 2002 року про реєстрацію права власності на жилий будинок за ОСОБА_7 скасоване, відновлено право власності на будинок за ОСОБА_6.( т.2 а.с. 88).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла ( т.2 а.с. 20).
Після її смерті до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.2 а.с.162,163) та ОСОБА_1 (т.2 а.с. 155).
Вирішуючи спір в частині визнання заповіту недійсним, поновлення строку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на його оспорювання, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, визнання права всіх спадкоємців на частку у спадщині, суд зазначив в рішенні, що строк для звернення до суду для оспорювання заповіту пропущений ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з поважних причин, оскільки вони дізналися про наявність заповіту ОСОБА_6 тільки в січні 2011 року, а тому, цей строк підлягає поновленню. Складання заповіту, посвідчення його посадовою особою Андріївської сільської ради, а також видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом Волноваською державною нотаріальною конторою проведені з порушенням закону, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і спадкодавець не мав права розпоряджатися всім майном. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, оскільки він спадщину не прийняв, строк пропустив, дружина померлого була непрацездатною і мала право, незалежно від змісту заповіту, на обов»язкову долю. Посвідчення заповіту здійснено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки заповіт не містить відмітки про те, що він посвідчувався вдома.
Визнаючи за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 право на спадщину, суд виходив з того, що оскільки заповіт є недійсним, ОСОБА_1 має право на 1\2 частину спадкового майна в порядку спадкування за законом, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - на 1\4 частину кожний.
Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду з таких підстав.
Оскільки заповіт був складений 20 серпня 1998 року, до спірних правовідносин застосовуються норми Цивільного Кодексу України 1963 року.
Згідно з положеннями ст.ст. 524-527 даного Цивільного кодексу, спадкування здійснюється за законом та за заповітом. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями можуть бути особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст.529 цього Кодексу, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних долях діти, той з подружжя, який його пережив та батьки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який був би спадкоємцем. Спадкують вони в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом їх померлому батьку або матері.
Згідно зі ст.534 даного Кодексу, кожний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частину одній або декілька особам, які входять до складу спадкоємців так і тим, хто не входить до цього складу.
Статтею 535 цього Кодексу передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатний чоловік (дружина) і утриманці померлого спадкують, незалежно від змісту заповіту, не менше 2\3 долі, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом ( обов»язкова доля).
Відповідно до ст.541 цього Кодексу, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Згідно зі ст. 37 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року №3425-Х11, ст.ст. 38,42,59 Закону від 21 травня 1997 року №280/97 -ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та п.2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних,міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов»язок покладений рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Статтею 548 ЦК України (в редакції 18 липня 1963 року ), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
За змістом ст.549 цього ж Кодексу, спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, що означає можливість спадкоємця мати майно у своєму віданні, вчинення ним відповідних дій стосовно зазначеного майна до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 з ним проживали та фактично прийняли спадщину, вступили в управління спадковим майном його дружина - ОСОБА_7 та син ОСОБА_1,
Ці обставини підтверджуються, довідкою Адріївської сільської ради (а.с.21), поясненнями свідків, допитаних в суді першої інстанції, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, з яких вбачається, що на день смерті ОСОБА_6 з ним проживали його дружина та син, який доглядав за батьками, за будинком та господарством.
Онуки померлого, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не заперечували в суді того факту, що їх дядька проживав з бабусею та дідом до його смерті, та пояснювали, в судовому засіданні апеляційного суду, що їм було відомо про смерть діда, про те, що вони є його спадкоємцями у зв»язку з тим, що їх мати, яка була дочкою діда, померла у 1994 році; що проживали вони в м. Донецьку, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталися, оскільки вважали, що залишилася бабуся, яка повинна оформити спадщину на себе.
Згідно зі ст.71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якого порушено встановлюється у три роки .
Відповідно до ст.76 цього Кодексу, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи, онуки померлого, ОСОБА_15 та ОСОБА_3, фактично спадщину після смерті діда не прийняли, до нотаріуса у встановлений законом строк з заявами про прийняття спадщини не зверталися, а при зверненні могли б дізнатися і про наявність заповіту, поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини та звернення до суду не навели. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно поновив їм строк для звернення до суду, оскільки право на оспорювання заповіту у ОСОБА_15 та ОСОБА_3 виникло з дня смерті діда-ІНФОРМАЦІЯ_1, а вони звернулися до суду у 2011 році.
В поновленні строку для звернення до суду ОСОБА_15 та ОСОБА_3 повинно бути відмовлено, оскільки він пропущений без поважних причин і права на спадкування майна, яке залишилося після смерті діда, у них немає. Спадкоємцями померлого ОСОБА_6 є його дружина - ОСОБА_7 та син ОСОБА_1
Крім того, з матеріалів справи, оригіналу заповіту, спадкової справи №2-16 у книзі №546 з 21 січня 2000року по 31 січня 2000 року Волноваської державної нотаріальної контори, книги реєстрації нотаріальних дій за 1998 рік Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, які оглянуті судом під час розгляду справи, вбачається, що заповіт від імені ОСОБА_6 20 серпня 1998 року складений письмово, містить вказівку про місце і час його складання, підписано особисто заповідачем, що сторонами у справі не заперечується, посвідчений повноважною особою - секретарем Андріївської сільської ради і зареєстрований за № 26 в журналі нотаріальних дій за 1998 рік ( а.с.179 -180).
З пояснень допитаної в судовому засіданні апеляційного суду секретаря Андріївської сільради Волноваськго району Донецької області ОСОБА_16 вбачається, що заповіт від імені ОСОБА_6 складався нею вдома у заповідача, його дієздатність була нею перевірена, воля спадкодавця була виражена вільно, текст заповіту був складений нею письмово, а потім надрукований на машинці та наданий спадкодавцю для ознайомлення та підпису. Ніяких фізичних вад, хвороби, які б заважали спадкодавцю прочитати та підписати заповіт, у спадкодавця не було; з»явитися до нотаріальної контори він не міг внаслідок травми - перелому шийки стегна.
Виходячи з положень ст.45 ЦК УРСР, недійсною, внаслідок порушення передбаченої форми, угода може бути визнана тільки в тому разі, якщо такі наслідки прямо зазначені в спеціальному законі.
Відповідно до ст.47 даного Кодексу, нотаріальне посвідчення угод обов»язкове лише у випадках, зазначених в законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
Стаття 48 цього Кодексу передбачає, що недійсною є угода, яка не відповідає умовам закону.
Згідно з роз»ясненнями, які містяться у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1987 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), ст.48 ЦК застосовується при порушенні встановленого законом порядку вчинення дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов»язків.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що посилання суду на недотримання вимог щодо форми заповіту під час його складання, є безпідставними. Заповіт підписано заповідачем, посвідчено нотаріально, зареєстровано у відповідності з вимогами закону, волевиявлення спадкодавця було вільним і відповідало його намірам та бажанню, про що свідчить той факт, що його дружина, яка була присутньою при складанні заповіту і знала про його зміст, не оспорювала заповіт за своє життя. Відсутність відмітки про складання заповіту вдома не є тією підставою, яка тягне за собою визнання його недійсним.
Тому, рішення суду про визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 від 20 серпня 1998 року є незаконним та підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у задоволенні позову в цій частині.
Крім того, згідно діючого законодавства, визнання угоди недійсною може мати місце після смерті громадянина, який був її учасником за вимогами другої сторони та спадкоємцями померлого. Однак, в даному випадку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв»язку з пропуском строку позовної давності позбавлені права на оспорювання заповіту.
Судом також встановлено, що дружина спадкодавця - ОСОБА_7, 1928 року народження, на час його смерті була непрацездатною за віком і за законом мала право, незалежно від змісту заповіту, на обов»язкову долю.
Між тим, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім»я сина померлого - ОСОБА_1, зазначене не було враховано і ОСОБА_7 була незаконно позбавлена права на обов»язкову частку в спадковому майні, а тому, рішення суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 січня 2000 року, виданого на ім»я ОСОБА_1, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання цього свідоцтва частково недійсним - в частині обов»язкової долі ОСОБА_7
Відповідно до ст. 16 Закону України №697 -Х11 від 7 лютого 1991 року «Про власність» та ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю УРСР, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Виходячи з положень ст.ст.6 і 22 Земельного Кодексу України 1990 року, п.п.1-3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», які діяли на час виникнення спірних правовідносин, отримана громадянином у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку земельна ділянка є його приватною власністю, оскільки мова йде про отримання громадянином долі із земельного фонду, а не про спільно нажите майно.
У відповідності з п.п.2-4 Указу Президента України № 666/94 від10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», кожний член колективного сільськогосподарського підприємства має право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі( пай). Кожному члену підприємства видається сертифікат на право приватної власності на земельну ділянку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки ( паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.
Виходячи з положень ст.534 ЦК УРСР, кожна особа має право заповідати тільки своє майно.
З матеріалів справи вбачається, що спільною сумісною власністю подружжя Остапко в рівних долях є жилий будинок №1 по провулку Південному в с. Андріївка.
Земельна ділянка площею 0,4494 га, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку від 13 грудня 1994 року та земельна частка (пай) в розмірі 7,6 га умовних кадастрових гектарів, належна йому на підставі сертифікату від 16 липня 1996 року, отриманого в період приватизації землі членами КСП «Мічуріна», є його особистою приватною власністю, оскільки згідно з вимогами діючого на той час законодавства та роз»ясненнями, які містяться у листі Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року №19-3767/0/08, земельні ділянки, право власності на які набуті шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя.
Отже, виходячи з презумпції права власності подружжя, після смерті ОСОБА_6 спадщина відкрилася на майно, яке було спільною сумісною власністю, тобто, на 1\2 частку жилого будинку. На особисте майно спадкодавця, яким є земельна ділянка площею 0,4494 га та земельна частка ( пай) в розмірі 7,6 га - спадщина відкрилася тільки в розмірі обов»язкової долі, на яку мала право ОСОБА_7
Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняли шляхом звернення до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини її син ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги, та онуки померлої ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які мають право на спадкування майна, належного померлій, по праву представлення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, про те, що частки спадкоємців після смерті ОСОБА_6 повинні бути розподілені виходячи з наступного.
Відповідно до роз»яснень, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 року, зі змінами та доповненнями, «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», обов»язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, котра за відсутності заповіту закликалася б до спадкування, а також утриманців спадкодавців, які мають право на спадщину. При цьому береться до уваги вартість усього спадкового майна, незалежно від того, чи проживав хто - небудь із спадкоємців разом із спадкодавцем.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при спадкуванні за законом 1\2 спадкова частка будинку, яка дорівнює 9\18 частин, повинна бути розподілена на трьох спадкоємців - ОСОБА_1, ОСОБА_7 та їх доньку - ОСОБА_10, після смерті якої спадкують ОСОБА_3 і ОСОБА_2( 1\2 =9/18:3=3\18) , тобто по 3\18 частки кожному.
Обов»язкова частка ОСОБА_7, яка складає 2\3 частини від частки, яку б вона успадкувала при спадкуванні за законом, становить 2/18 ( 2\3 від 3\18).
З урахуванням 9/18 ( або 1\2) частки будинку, яка належить ОСОБА_7 на праві власності, частина будинку, на яку має право ОСОБА_7 складає 11\18 ( 9/18 +2/18), а спадкова доля сина ОСОБА_1 - 7/18 частки жилого будинку.
При спадкуванні за законом на земельну ділянку площею 0,4494 га та земельну частку (пай) площею 7,6 га долі спадкоємців були б поділені на 3 частини - по 1\3 частині - ОСОБА_7, ОСОБА_1 та 1\3 частина ОСОБА_2 та ОСОБА_3, або по 1\6 частині кожному.
При цьому, обов»язкова доля ОСОБА_7 в земельній ділянці та в земельній частці становить 2\9 ( 2\3 від 1\3 частини), тоді доля ОСОБА_1 в земельній ділянці та в земельній частці ( паю) становить - 7/9 частки.
Обов»язкову долю ОСОБА_7 в жилому будинку, в земельній ділянці площею 0,4494 га та в земельній частці площею 7,6 га спадкують в рівних частках син ОСОБА_1 та два онуки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які прийняли спадщину після смерті бабусі, і їх частки розподіляються наступним чином :
З 11/18 часток жилого будинку, належних ОСОБА_7, сину- ОСОБА_1, належить 11/36 часток ( 11\18 : 2); ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - по 11/72 частки кожному ( 11/36:2).
З 2\9 часток земельної ділянки, та 2\9 часток земельної частки ( паю), які належали ОСОБА_7, ОСОБА_1 належить 1\9 частка ( 2\9 :2); ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - по 1\18 частки кожному ( 1\9:2)
Таким чином, ОСОБА_1 з жилого будинку спадкує 7\18 частки за заповітом батька та 11/36 від обов»язкової долі матері, а всього 25 \36 частки жилого будинку; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спадкують після смерті бабусі кожний по 11\72 частки будинку.
Земельну ділянку та земельну частку ОСОБА_1 спадкує за заповітом в розмірі 7\9 частки та від обов»язкової долі матері - в розмірі 1\9 частки, а всього 8/9 частки ( 7\9 +1\9). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спадкують після смерті бабусі кожний по 1\18 частини ( 1\9:2) земельної ділянки та земельної частки.
У зв»язку з викладеним, рішення суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, визнання права на частку спадкового майна підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовів.
Що стосується рішення в частині визнання права на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_7, то колегія суддів вважає, що в зазначеній частині рішення повинно залишитися без зміни.
Судом встановлено що спадкодавець ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому, спірні правовідносини регулюються Цивільним Кодексом України 2004 року.
Згідно зі ст.1268 ЦК України, спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст.1269 цього Кодексу, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1270 цього Кодексу для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Оскільки після смерті ОСОБА_7 заяву до нотаріальної контори у встановлений законом строк подали її син ОСОБА_1 та онуки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вони спадкують земельну ділянку, належну померлій на праві приватної власності в розмірі 1\2 частини - ОСОБА_1, та 1\2 частини, або по 1\4 частині кожний - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині спадкування земельної ділянки площею 0,9754 га для ведення особистого селянського господарства на території Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, яка належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту №466 від 5 вересня 2008 року про право власності на земельну ділянку, вирішив справу у відповідності з вимогами закону і підстав для скасування рішення в цій частині немає.
Таким чином, оскільки суд при вирішенні спору про визнання права на спадщину після смерті ОСОБА_6 зробив висновки, які не відповідають обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. В частині визнання права на спадщину після смерті ОСОБА_7 рішення підлягає залишенню без зміни.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 7 жовтня 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поновлення строку для звернення до суду, визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, визнання права на спадщину після смерті ОСОБА_6 скасувати.
Позови ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за заповітом і за законом та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про поновлення строку для звернення до суду, визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку спадкового майна задовольнити частково.
У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поновлення строку для звернення до суду та про визнання недійсним заповіту від 20 серпня 1998 року від імені ОСОБА_6 відмовити.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане Волноваською державною нотаріальною конторою 29 січня 2000 року на ім»я ОСОБА_1, в частині обов»язкової долі ОСОБА_7 на спадкове майно після смерті чоловіка - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнати право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, на жилий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на 25/36 частини домоволодіння; за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - по 11/72 частки цього домоволодіння за кожним.
Визнати право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, на земельну ділянку площею 0,4494 га. та земельну частку ( пай) в розмірі 7,6 га, розташованих по АДРЕСА_1 - за ОСОБА_1 на 8/9 часток; за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - по 1/18 частині за кожним.
В решті частини позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовити.
В частині визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,9754 га, розташовану по АДРЕСА_1, рішення залишити без зміни.
Рішення набирає сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді