Справа: № 2-а-1823/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
"09" серпня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Літус»та Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Літус»до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.02.2011 № 0000142301.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2012 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 02.02.2011 № 0000142301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 31 266 (тридцять одна тисяча двісті шістдесят шість) гривень 96 копійок; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині про відмову в задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а скаргу позивача -задовольнити, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що Кагарлицькою об'єднаною державною податковою інспекцією в Київській області проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Літус»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.09.2008 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 11.09.2008 по 30.06.2011.
За результатами перевірки контролюючим органом було складено акт від 31.10.2011 № 379/23-1/36113000, в якому встановлено порушення TOB «Літус» п. п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (занижено податок на прибуток за 2009 рік на суму 945,50 грн.); п. 137.1. ст. 137 Податкового кодексу України (занижено податок на прибуток за II квартал 2011 року на суму 752,33 грн.); п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (завищено валові доходи за 2009 рік на суму 65 867,00 грн., в результаті чого завищено податок на прибуток за 2009 рік на суму 16 466,75 грн.); п. п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(занижено валові доходи за I квартал 2011 року на суму 40 906,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за I квартал 2011 року на суму 10 226,50 грн.); п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (занижено валові доходи за 2010 рік на суму 7 987,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 рік на суму 1 996,75 грн.); п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (завищено валові витрати за 2009 рік на суму 64 011,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 2009 рік на суму 16 002,75 грн.); п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (завищено витрати за II квартал 2011 рік на суму 1 500,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за II квартал 2011 рік на суму 345,00 грн.); п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(завищено валові витрати на загальну суму 157 924,89 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 39 481,23 грн.); ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету протягом 2010-2011 років на загальну суму 34,35 грн.).
На підставі акта перевірки Кагарлицькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення: від 15.11.2011 № 0005542301, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 16 466,75 грн. та від 15.11.2011 №0005532301, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 85 314,57 грн., в тому числі -68 469,51 грн. основний платіж , 16 845,06 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень Державною податковою адміністрацією у Київській області було прийнято рішення № 187/10/25-017/392-170 від 24.01.2011, яким податкове повідомлення-рішення Кагарлицької ОДПІ від 15.11.2011 № 0005542301 скасоване повністю, а податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 №0005532301 скасовано в частині визначення суми основного платежу у розмірі 15 186,19 грн. та штрафної санкції у розмірі 6 447,26 грн.
02 лютого 2012 року Кагарлицькою ОДПІ в Київській області на підставі рішення ДПА у Київській області від 24.01.2012 № 187/10/25-017/392-170 винесено податкове повідомлення-рішення №0000142301, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 63 681,12 грн., в тому числі: 53 283,32 грн. - основний платіж, 10 397,80 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
За результатами оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення №0000142301 від 02.02.2012 Державна податкова служба України прийняла рішення № 2849/6/10-2115 від 03.03.2012, яким скарга позивача залишена без розгляду.
Вважаючи податкове повідомлення рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову та скасовуючи спірне рішення відповідача в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 31 266 (тридцять одна тисяча двісті шістдесят шість) гривень 96 копійок, виходив з того, що контролюючим органом неправомірно визначено податкове зобов'язання позивачу з податку на прибуток в частині віднесення позивачем до валових витрат зі страхування автомобіля, вартості наданих юридичних послуг ФОП ОСОБА_1, вартості придбання дошки обрізної від ПП «Саліс-2005»та витрат у зв'язку з продажем іноземної валюти, оскільки правомірність віднесення вартості товарів, робіт та послуг до валових витрат підтверджене первинними документами та здійснене відповідно до вимог закону.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стосовно порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»колегія суддів виходить з такого.
Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 червня 2009 року між TOB «ЛІТУС» та ФОП ОСОБА_1 було укладено Договір про надання юридичних послуг № 34, предметом якого є надання юридичних послуг з підготовки проектів юридичних документів (звернень, запитів, претензій, клопотань тощо), юридична експертиза проектів та укладених договорів, юридичні консультації в письмовій формі, розробка та експертиза внутрішніх (локальних) актів положення, правила, накази, інструкції), сприяння в державній реєстрації (перереєстрації) підприємств, засновником чи учасником яких виступає клієнт, а також перереєстрації клієнта розробка установчих документів, реєстрація в органах державної влади в Україні) тощо.
Відповідно до п. 7.1. Договору № 34 від 10.06.2009, послуги, надані виконавцем клієнту, передаються згідно акта приймання - передачі наданих послуг, в якому вказуються вид наданих послуг, загальна сума гонорару, результат наданих послуг. Фактом надання послуг є направлення виконавцем клієнту підписаного акта в двох примірниках (п. 7.2. Договору).
Судом першої інстанції встановлено, що, факт надання ТОВ «Літус»юридичних послуг ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 20 850,00 грн., підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг (а.с. 67-70, том I), замовленнями на виконання юридичних послуг, платіжними дорученнями, звітами про надання послуг (а.с.226-242, том III).
Цими документами підтверджується реальний характер придбання послуг в контрагента та використання їх у власній господарській діяльності, а тому колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесені витрати на придбання юридичних послуг до складу валових витрат.
Посилання контролюючого органу на ненадання позивачем звітів про надання юридичних послуг при проведенні перевірки як на підставу неможливості віднесення до складу валових витрат витрати на оплату таких юридичних послуг, не приймається судом до уваги, оскільки первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій, є акти виконаних робіт та докази здійснення їх оплати.
Перевіряючи правомірність включення підприємством до валових витрат вартості придбання дошки обрізної від ПП «Саліс -2005»на загальну суму 37 553,20 грн., колегія суддів виходить з такого.
Висновок податкового органу про неправомірне включення TOB «ЛІТУС»до складу валових витрат витрат на придбання дошки обрізної від ПП «Саліс-2005» в кількості 17,58 куб.м. на суму 37 553,20 грн., ґрунтується на тому, що дані господарські операції не підтверджені товарно-транспортними накладними на перевезення вантажів, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, в результаті чого, на думку відповідача, підприємством завищено скориговані валові витрати за період, що перевірявся, на загальну суму 37 553,20 грн., в тому числі за 2008 рік на суму 22 988,99 грн., за 2009 рік на суму 14 564,21 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2008 року між TOB «Літус»(покупець) та ПП «Саліс-2005»(продавець) укладено Договір №8, предметом якого є обов'язок продавця передати покупцю пиломатеріали (товар) згідно специфікації № 1, 2, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його вартість (а.с. 74-77, том I ). Відповідно до умов пункту 3.2. Договору, продавець взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару автотранспортом продавця на склад покупця за адресою: Київська обл. Кагарлицький район, с. Стави, вул. Леніна, 116.
Судом першої інстанції встановлено, що факт придбання позивачем дошки обрізної від ПП «Саліс - 2005»в кількості 17,58 куб. м. на суму 37 553,20 грн. підтверджується рахунками -фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами здачі-приймання виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, вантажно-митними деклараціями, які містяться в матеріалах справи (а.с.74-86, 95- 113, том I, 59-138 том II, а.с. 20-44 том III), тобто належними первинними документами, які відповідно до вимог законодавства надають право на включення витрат на придбання зазначених товарів до складу валових витрат.
Посилання податкового органу в апеляційній скарзі на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей на час проведення перевірки, не є підставою для визначення підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток, оскільки правомірність формування ТОВ «Літус»валових витрат підтверджується в даному випадку належними та допустимими доказами -первинними документами, що містяться в матеріалах справи.
В матеріалах справи місяться документи, які підтверджують реальний характер придбання послуг в контрагента та використання їх у власній господарській діяльності.
Враховуючи положення вказаних нормативно-правових актів та встановлені факти, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання товарів від ПП «Саліс-2005».
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток стосовно віднесення до валових витрат витрат у зв'язку з продажем іноземної валюти в гривні на загальну суму 41945,70 грн., виходячи з наступного.
З акта перевірки від 31.10.2011 № 379/23-1/36113000, вбачається TOB «Літус»понесено витрати у зв'язку з продажем іноземної валюти в гривні, а саме: балансова вартість проданої валюти у наступних періодах: за 2009 рік - 2 213 630,00 грн.; за 2010 рік - 3 265 935,00 грн.; за 2011 рік - 813 973,00 грн. Згідно оборотно-сальдових відомостей по рахунку 94.2 собівартість реалізованої іноземної валюти складає 6 267 658,40 грн., а в рядок 04.13. «інші витрати»декларації з податок на прибуток за період, що перевірявся, включена сума 6 293 538,00 грн. Завищення валових витрат по рядку 04.13 «інші витрати»складає загальну суму 41 945,70 грн., в тому числі за 2009 рік сума 10 899,02 грн., за 2010 рік сума 29 557,51 грн., І квартал 2011 року сума 1 489,17 грн.
Тобто, на думку відповідача, позивач не мав права відносити до складу валових витрат витрати на курсову різницю та витрати на послуги банку у зв'язку з продажем валюти, оскільки чинним законодавством не передбачено віднесення таких витрат до валових.
Порядок оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті регулюється ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.
Відповідно до пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Згідно з п.п. 7.3.7. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат платників податку - суб'єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов'язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням таких платників податку.
Виходячи з аналізу фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що платник податків має право відносити до складу валових витрат витрати, понесені в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до валових витрат у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти. Крім того, платник податків має право на включення до складу валових витрат суми комісійних, які були сплачені банку за продаж іноземної валюти, яка була отримана платником податків від нерезидента за товар, отриманий від такого платника податків, а тому витрати по курсовій різниці у сумі балансової вартості іноземної валюти у розмірі 36921,00 грн. за придбання дошки дубової згідно ВМД № 603312 від 05.11.2008 та витрати на послуги банку у сумі 1 491,00 грн., які підтверджені первинними документами, а саме: виписками по особових рахункам (а.с. 90-94 том I, а.с. 17-71 том IV), розрахунком курсових різниць (а.с. 16 том IV) та наявними в матеріалах справи доказами, які свідчать про придбання дошки у нерезидента ЗАТ «Планкмара», правомірно були включені TOB «Літус»до складу валових витрат, а тому донарахування відповідачем грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 015,96 грн., в тому числі - 10 486, 43 грн. основного платежу та 2529,53 грн. штрафних санкцій, є протиправним.
Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в частині про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги про скасування постанови суду першої інстанції в частині про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, позивач посилається на п.п. 54.3.2 п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що згідно поданих TOB «ЛІТУС»декларації за 2010 рік по р. 04.1. «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)»витрати складають 2 588 940,00 грн., та декларації за І квартал 2011 року по р. 04.1. «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)»витрати складають 946 100,00 грн.
При заповненні декларації за 2010 рік та І квартал 2011 року TOB «ЛІТУС»було допущено помилку щодо обчислення вартості витрат на придбання товарів (робіт, послуг), адже фактично згідно даних бухгалтерського обліку витрати на придбання товарів у 2010 році складають 2 673 616,95 грн., у І кварталі 2011 року складають 1 007 170,32 грн., що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку (виписками з рахунку, актами приймання-передачі виконаних робіт (послуг) тощо). Загальна різниця валових витрат за вказані періоди складає 145 747,27 грн.
Здійснюючи податкову перевірку господарської діяльності позивача, а саме перевіряючи правомірність віднесення ним визначених в декларації за 2010 рік по р. 04.1. «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)»та за І квартал 2011 року по р. 04.1. «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)»витрат до складу валових витрат, відповідач не прийняв до уваги документів первинного бухгалтерського обліку позивача, що підтверджують валові витрати на суму 3 535 040,00 грн., що на 145 747,27 грн. становить більше, ніж зазначено в поданих позивачем деклараціях.
Згідно зі статтею 5 Законі України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на момент отримання позивачем доходу, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Судом встановлено, що дані щодо сум одержаного валового доходу, витрат, пов'язаних з одержанням доходу, та сума чистого доходу відповідають первинним документам позивача.
Відповідно до пункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Зі змісту викладеної норми вбачається, що під час проведення перевірки та визначення податкових зобов'язань податковий орган зобов'язаний був перевіряти усі дані та первинні документи платника податків та при прийнятті рішення враховувати їх у комплексі, а не лише ті, що свідчать про заниження суми податкових зобов'язань платника податків.
Однак, відповідачем, всупереч приписів даної норми, не були взяті до уваги документи, які б свідчили про те, що фактичні суми витрат, пов'язані з одержанням доходу, насправді більші, ніж було зазначено у поданій декларації.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
Акт перевірки від 31.10.2011 № 379/23-1/36113000 містить лише констатацію факту про заниження валового та чистого доходу платника податків, без підтвердження таких доводів будь-якими доказами, тобто акт не відповідає нормам законодавства, а тому викладені у ньому відомості не оцінюються судом як докази порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що сума одержаного валового доходу, витрат, пов'язаних з одержанням доходу, та сума чистого доходу позивача відповідають первинним документам позивача, а тому, оскільки позивачем здійснено переплату податку на прибуток до бюджету, то підстав для нарахування податкового зобов'язання з податку з на прибуток підприємству у відповідача не було.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Виходячи з цього, постанова суду першої інстанції в частині про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 202, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Літус»задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2012 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Літус»задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 02.02.2011 № 0000142301
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.