30 липня 2012 року справа № 5020-610/2012
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю „Асканія Фроузен Фудс"
(вул. Харківське шосе, 23, м. Київ, 02121)
(пров. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 204 848,34 грн,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
31.05.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю „Асканія Фроузен Фудс" (далі -ТОВ „Асканія Фроузен Фудс", Позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -ФОП ОСОБА_1, Відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 204 848,34 грн., а саме: 164 259,89 грн. - сума основного боргу, 1 642,55 грн. -інфляційні втрати, 38 945,90 грн. - 20% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем обов'язку щодо виконання умов договору поставки товару №Д-271 від 04.01.2011, з посиланням на статті 526, 530, 549, 611, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 193, 220, 222, 230 та частини четверту та шосту статті 231 Господарського кодексу України (далі -ГК України).
16.07.2012 за вх. №6298/12 від Відповідача до суду надійшли пояснення, в яких він зазначив, що заборгованість за договором №Д-271 від 04.01.2011 виникла у зв'язку з несвоєчасною сплатою контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет Плазо»зобов'язань перед ним за договорами поставки на загальну суму 68 787,56 грн. Крім того, Відповідач зазначив, що Позивачем не виконані умови пункту 9.1 договору №Д-271 від 04.01.2011 відносно заходів досудового врегулювання спору, а також, посилаючись на тяжке матеріальне становище, просив суд зменшити розмір процентів річних з 20% до 3%, як це встановлено частиною другою статті 625 ЦК України, та надати відстрочку зі сплати основного боргу /а.с.50-51/.
Позивач у судове засідання 30.07.2012 явку уповноваженого представника не забезпечив, проте, 30.07.2012 на адресу суду за вх. №6694/12 від ТОВ „Асканія Фроузен Фудс надійшли пояснення б/н від 26.07.2012, відповідно до яких Позивач просить суд у клопотаннях Відповідача про зменшення розміру процентів річних та у наданні розстрочки виконання рішення відмовити та розглянути справу за відсутності її представника /а.с.66-68/.
Відповідач у судове засідання 30.07.2012 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином (рекомендованою кореспонденцією) та завчасно (повідомлення про вручення поштового відправлення від 14.06.2012 /а.с.31/, повернення поштового відправлення від 26.07.2012, з відміткою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання»/а.с.62-65/).
У абзаці третьому пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 передбачено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У позовній заяві /а.с.3-4/ зазначена наступна адреса місцезнаходження Відповідача: АДРЕСА_1, що відповідає місцезнаходженню ФОП ОСОБА_1, вказаному у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманому судом за електронним запитом за №13953625 від 01.06.2012 /а.с.30/.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З урахуванням вищевикладеного та з огляду на те, що строк вирішення спору, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, спливає, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд
04.01.2011 між ТОВ „Асканія Фроузен Фудс" (далі - Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (далі - Покупець) був укладений договір поставки №Д-271 (далі -Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався в обумовлений договором строк поставити та передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товар (продукти харчування) в асортименті відповідно до Специфікації Постачальника та накладних, на умовах та в порядку, визначених Договором (пункт 1.1 Договору) /а.с.8/.
Відповідно до пункту 10.1 Договору строк його дії встановлений з дати його підписання, а саме з 04.01.2011, та до 31.12.2011 /а.с.8 на зворотному боці/.
Згідно з пунктом 4.2 Договору оплата за отриманий товар, який передається за цим Договором, здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, вказаний в Договорі, або іншим способом, незабороненим чинним законодавством України. Відповідно до пункту 4.3 Договору Покупець зобов'язаний здійснювати оплату товару не пізніше 21 календарного дня з дати приймання товару Покупцем, що вказана в накладній /а.с.8/.
Пунктом 7.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 20% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу /а.с.8 на зворотному боці/.
Відповідно до умов вказаного Договору Постачальником був поставлений товар на суму 177 592,98 грн., що підтверджується видатковими накладними №1-272 від 10.01.2011 на суму 21 247,02 грн., №1-731 від 17.01.2011 на суму 10 883,04 грн., №1-1270 від 24.01.2011 на суму 2 531,94 грн., №1-2218 від 07.02.2011 на суму 11 664,54 грн., №1-2786 від 14.02.2011 на суму 22 846,44 грн., №1-3345 від 21.02.2011 на суму 31 962,06 грн., №1-4870 від 14.03.2011 на суму 14 201,52 грн., №1-4994 від 14.03.2011 на суму 24 576,30 грн., №1-5648 від 21.03.2011 на суму 8 686,92 грн., №1-7021 від 04.04.2011 на суму 8 143,44 грн., №1-7643 від 11.04.2011 на суму 6 788,28 грн., №1-8991 від 26.04.2011 на суму 14 061,48 грн./а.с.11-22/.
Згідно зі змістом позовної заяви, станом на 08.05.2012 Відповідач оплатив товар, поставлений йому Позивачем, частково, в розмірі 13 333,09 грн., з порушенням терміну оплати /а.с.3/.
Між сторонами була здійсненна звірка взаємних розрахунків станом на 31.03.2012, з підписанням відповідного акту звірення, відповідно до якого заборгованість Відповідача перед Позивачем складала 164 259,89 грн. /а.с.23/.
Несплата зазначеної заборгованості з'явилась підставою для звернення Позивача до суду з позовом про стягнення 164 259,89 грн. за отриманий товар, та стягнення 20% річних у сумі 38 945,90 грн. та інфляційних втрат у сумі 1 642,55 грн.
Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором поставки.
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частина перша статті 193 Господарського кодексуУкраїни передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексуУкраїни з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статті 525 та 526 Цивільного кодексуУкраїни встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості за Договором у сумі 164 259, 89 грн., тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Факт наявності заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ „Асканія Фроузен Фудс" у розмірі 164 259,89 грн. підтверджується також актом звірення заборгованості за період з 01.01.2012 по 31.03.2012, підписаним сторонами без зауважень /а.с.23/. Крім того, сам Відповідач у наданих суду поясненнях /а.с.50-51/ не заперечує проти наявності у нього перед Позивачем зазначеної заборгованості, а лише просить суд відстрочити її сплату.
З огляду на наведене, позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу в розмірі 164 259,89 грн. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Суд вважає помилковим довід ФОП ОСОБА_1 стосовно невиконання Позивачем заходів досудового врегулювання спору, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.
Судом встановлено, що розділом 9 Договору передбачений порядок вирішення спорів сторонами за Договором, але відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Аналогічне положення стосовно досудового врегулювання спорів міститься в пункті 3.17.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011.
Стосовно посилання Відповідача на наявну заборгованість контрагентів перед ним, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед ТОВ „Асканія Фроузен Фудс" за Договором, суд зазначає, наступне.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з положеннями статей 44, 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу, у тому числі, принципу комерційного розрахунку та власного комерційного ризику
Таким чином, усі ризики, у тому числі ризик несвоєчасного виконання контрагентами розрахунків за існуючими господарськими договорами, не звільняють Відповідача від необхідності належним чином та своєчасно виконувати зобов'язання за Договором.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 20% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу.
Розрахунки Позивача 20% річних та інфляційних втрат /а.с.3-4/, визнані судом правильними, тому 20% річних у розмірі 38 945,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 642,55 грн. підлягають стягненню з Відповідача.
Суд не вбачає підстав для задоволення вимоги Відповідача зменшити розмір процентів річних з 20% до 3%, як це встановлено частиною другою статті 625 ЦК України, виходячи з наступного.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних передбачене статтею 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, сплату яких боржником прострочено. При цьому, частиною другою зазначеної статті передбачено право сторін при укладенні Договору встановити інший розмір процентів, що узгоджується з положеннями частини першої статті 627 ЦК України відносно того, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вже зазначалося, пунктом 7.2 Договору сторони встановили, у випадку несвоєчасної оплати товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника 20% річних від простроченої суми.
Зазначені умови Договору станом на день розгляду справи сторонами не змінені, та недійсними судом не визнані.
Враховуючи встановлення судом факту прострочення Відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманого за Договором поставки товару, суд вважає, що вимоги Позивача про нарахування та стягнення з Відповідача 20% річних є цілком обґрунтованими.
Крім того, слід зазначити, що надане суду статтею 83 Господарського процесуального кодексу України право на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки, яка підлягає стягненню, йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням, зокрема, сум збитків та шкоди (аналогічне положення зазначено у пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011).
Відносно вимоги Відповідача надати відстрочення сплати основної заборгованості суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відповідно до пункту 2 Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України»від 12.09.1996 №02-5/333 (зі змінами та доповненнями) підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Із зазначених положень випливає, що відстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Згідно з частиною першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте, ФОП ОСОБА_1 жодних доказів, які би свідчили про наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом не надано. Викладені Відповідачем у поясненнях обставини такими не являються.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що підстави для надання Відповідачу відстрочки виконання рішення відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, в сумі 204 848,34 грн., а саме: 164 259,89 грн. -сума основного боргу, 38 945,90 грн. -20% річних та 1 642,55 грн. -інфляційні втрати.
Витрати Позивача по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості щодо наявності рахунків у банківських установах у матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Асканія Фроузен Фукс" (Харківське шосе, 23, м. Київ, 02121, ідентифікаційний код 33882412, р/р 26008011587901 у ПАТ „Альфа-Банк", МФО 300346) 204 848,34 грн. (двісті чотири тисячі вісімсот сорок вісім грн. 34 коп.), у тому числі: 164 259,89 грн. - основний борг, 38 945,90 грн. -20% річних та 1 642,55 грн. -інфляційні втрати, а також судовий збір у розмірі 4 096,97 грн. (чотири тисячі дев'яносто шість грн. 97 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 06.08.2012.
Суддя підпис О.М. Юріна