73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
08.12.2008 Справа № 13/509-ПН-08
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу
за позовом Прокурора Дніпровського району м.Херсона в інтересах держави в особі
позивача-1 - Антонівської селищної ради міста Херсона
позивача-2 -виконавчого комітету Антонівської селищної ради міста Херсона,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 19»,
за участі:
третіх осіб без самостійних вимог інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області та управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області,
представників:
прокуратури -Федоренко О.Б., Мяло Н.В. (прокурорів відділу прокуратури Херсонської області),
позивача-1та позивача-2 - Авер'янової С.Б. (представника за дорученням),
відповідача -Смолієнка М.Г. (представника за дорученням),
3-ї особи-1 -Попова О.О. (начальника відділу правового забезпечення),
3-ї особи-2 -Куценко В.В. (юрисконсульта),
про знесення самочинно збудованої прибудови, заборони використовувати земельну ділянку та експлуатувати нежилі приміщення прибудови,
Прокурором заявлено позовні вимоги про знесення самочинного будівництва прибудови до нежилих приміщень, яка знаходиться по Кіндійському шосе, буд. 30, у м. Херсоні. Поряд з цим прокурором заявлено вимоги про заборону відповідачеві використовувати земельну ділянку площею 0,099 га за вказаною адресою та про заборону експлуатувати нежилі приміщення з прибудовою під розміщення об'єкту з продажу будівельних матеріалів. Зокрема, ці вимоги обґрунтовуються положеннями статті 376 Цивільного кодексу України та статей 24, 29 Закону України «Про планування і забудову територій», за якими, на його думку, він вправі заявити позов про знесення самовільно збудованого майна, оскільки відповідачем будівництво прибудови розпочато без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, що є, на думку позивача, порушенням вимог частини 14 статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій».
Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на непідвідомчість даного спору господарським судам України, оскільки за своїм характером у спірних правовідносинах домінує публічно-правовий інтерес позивачів, як суб'єктів публічно-правових відносин. Так, відповідач вважає, що він знаходиться в певному підпорядкуванні при визначенні прав та обов'язків щодо будівництва спірного об'єкту нерухомого майна.
Поряд з цим, Антонівською селищною радою міста Херсона, як позивачем у даній справі, 13 листопада поточного року подано клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову. Безпосередньо сама відмова від позову врахована судом при подальшому розгляді справи, але клопотання про припинення провадження судом відхилено, оскільки хоча за пунктом 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України і передбачена можливість припинення провадження у справі у випадку відмови позивача від позову, але згідно до частини 6 статті 29 того ж Кодексу відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. В даному випадку представником прокуратури підтверджено необхідність подальшого розгляду справи.
Розгляд справи розпочато в судовому засіданні, яке відбулося 28 жовтня з відкладенням до 13 листопада та оголошенням перерв до 2 та 8 грудня поточного року. За результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення.
Поряд з викладеним з матеріалів справи слідує, що на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 грудня 2007 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17235739 від 27 грудня 2007 року товариству з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 19» належать на праві власності нежилі приміщення площею 117,2 м2, розташовані по Кіндійському шосе, буд. 30 у м. Херсоні.
Являючись власником саме названого майна відповідач розпочав будівництво прибудови до нежилих приміщень, отримавши попередньо погодження на саме будівництво. Зокрема, рішенням Антоновської селищної ради м. Херсона № 255 від 25 вересня 2007 року відповідачу погоджено будівництво прибудови до магазину з продажу будівельних матеріалів на земельній ділянці орієнтовною площею 0,099 га по Кіндійському шосе, 30 у м. Херсоні, а також надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо надання цієї земельної ділянки в оренду.
Зважаючи на факт самовільності будівництва прибудови, а також проведення реконструкції самих нежилих приміщень, інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області 6 лютого 2008 року на адресу відповідача внесено припис № 2 про зупинення робіт, оскільки вони проводяться без дозволу інспекції, а тому є самовільними. Крім того, Херсондержінспекцією Управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області 1 лютого 2008 року на адресу відповідача внесено припис із зобов'язанням оформити документи на право користування земельною ділянкою, на якій розпочаті роботи з будівництва спірної прибудови.
Вирішуючи даний спір судом констатується, що за змістом статті 376 Цивільного кодексу України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
З викладеної правової норми слідує висновок про фактичну наявність спору щодо права в частині самовільності будівництва спірного майна, яке підлягає захисту в порядку господарського судочинства, виходячи з наступного.
У відповідності до статей 1 та 4 Кодексу адміністративного судочинства України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, а юрисдикція цих судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Так, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Таким чином публічно-правові спори вирішуються адміністративними судами України.
Водночас, за статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, за змістом цієї правової норми право на звернення до господарського суду тісно пов'язано не лише з юридичним статусом особи, але й підвідомчістю справ господарським судам. В даному випадку підвідомчість справ визначена положеннями статті 12 того ж Кодексу, а саме нею встановлено, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство. 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
В даному випадку спір про право на будівництво не належить до публічно-правових відносин, а тому заперечення відповідача щодо цього не приймаються до уваги.
Безпосередньо правові та організаційні основи планування та забудови населених пунктів встановлено положеннями Закону України «Про планування і забудову територій».
Так, статтею 24 названого Закону визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради. До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними та/або місцевими правилами забудови. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом. Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови (далі - комплексний висновок). Комплексний висновок і проект рішення про дозвіл на будівництво готуються спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури протягом місяця від дня звернення заінтересованої особи. У випадках, передбачених регіональними або місцевими правилами забудови, комплексний висновок готується з урахуванням висновків відповідних землевпорядних, природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Свої висновки зазначені органи надають протягом двох тижнів від дня звернення спеціально уповноваженому органу з питань містобудування та архітектури. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування надається заявнику протягом двох місяців з дня подання заяви. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не є документом, що засвідчує право власності чи право користування (оренди) земельними ділянками.
При цьому дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
Порядок та процедури, перелік необхідних документів для отримання дозволу на виконання робіт з нового будівництва визначається згідно із Положенням про порядок надання дозволу нa виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Держбуду від 05.12.2000 р. № 273.
Здійснення будівельних робіт нa об'єктах містобудування без дозволу нa виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом, що слідує з пункту 12 Типових регіональних правил забудови, затверджених наказом Держбуду, архітектури та житлової політики від 10.12.2001 р. № 219.
Поряд з викладеним суд зазначає, що правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні визначені положеннями Закону України «Про основи містобудування. Зокрема, за статтею 3 цього Закону до об'єктів містобудування віднесені серед іншого будинки і споруди.
Статтею 22 цього Закону передбачено, що забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
В свою чергу, порядок надання земельних ділянок під забудову визначено положеннями Земельного кодексу України, а саме за статтями 123, 124 ЗК України. Так, за статтею 124 передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельної ділянки із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини 3 статті 123 ЗК України юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. В свою чергу, відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
У відповідності до частини 3 статті 125 цього ж Кодексу приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Таким чином, будівництво без відповідного дозволу на будівництво та без отримання права на користування земельною ділянкою є самовільним будівництвом.
Поряд з викладеним судом констатується, що правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлені положеннями Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Статтею 1 цього Закону надано визначення самовільного зайняття земельної ділянки, яким є - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У відповідності до статті 5 названого Закону державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Пунктом «д» статті 6 Закону встановлені повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель. А саме до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать серед іншого вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.
Таким чином, питання про заборону використовувати земельну ділянку, самовільно зайняту відповідачем, належить до повноважень відповідного спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, яким в даному випадку є управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області, а не Антонівська селищна рада та її виконавчий комітет, а тому позовні вимоги в частині заборони відповідачу використовувати земельну ділянку не підлягають задоволенню, оскільки прокурором заявлено позов в інтересах осіб, які не уповноважені за законодавством вирішувати питання про заборону на використання земельних ділянок.
В частині позовних вимог щодо заборони відповідачу експлуатувати нежилі приміщення з прибудовою судом також констатується про відсутність повноважень у позивачів на заборону такої експлуатації, оскільки діючим законодавством не встановлено повноважень органів місцевого самоврядування по здійсненню таких функцій, у зв'язку з чим прокурором заявлено позов в інтересах осіб, які не уповноважені за законодавством вирішувати питання про заборону на експлуатацію приміщень.
Статтею 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. З урахуванням рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року від імені держави у спірних правовідносинах виступає відповідний уповноважений орган, на який державою покладено обов'язок здійснювати конкретну діяльність у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави.
За таких обставин позов у названих частинах прокурором заявлений в інтересах неналежних позивачів, у зв'язку з чим він задоволенню не підлягає.
Що стосується вимог по знесенню самочинного будівництва суд зазначає, що прокурором обрано спосіб захисту порушених прав, який не відповідає діючому законодавству. Так, статтями 20 Господарського кодексу України та 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту порушених прав, до яких не віднесено «знесення будівель», оскільки законодавцем поєднані з цим вимоги формулюються як відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів -в даному випадку це питання усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, на якій збудоване самовільне будівництво, а також присудження до виконання обов'язку в натурі -в поєднанні до предмету спору такі вимоги повинні бути пов'язаними із «зобов'язанням до знесення збудованого майна». В той же час формулювання прокурором позовних вимог про знесення будівлі судом розцінюється як вимоги, спрямовані не безпосередньо до відповідача, а до суду, що унеможливлено, виходячи із суб'єктного складу сторін даного спору.
Крім того, як зазначено вище, у відповідності до частини 4 статті 376 ЦК України обов'язок по знесенню самочинного будівництва виникає у особи, яка самочинного його збудувала, тільки у випадку, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Проте, в даному випадку, власник землі -селищна рада не тільки не заперечує проти права власності відповідача на спірне майно, але й надала дозвіл на безпосереднє будівництво, що вбачається із нотаріально посвідченої заяви від 8 жовтня 2008 року, а також відмовившись від позову, фактично, не заперечує проти будівництва. В зв'язку з цим слідує висновок про відсутність необхідних правових підстав для застосування статті 376 ЦК України, а тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
На підставі зазначених правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Дата підпису рішення -9 грудня 2008 року
Суддя М.К. Закурін