Постанова
Іменем України
19.11.2008 Справа № 22-а-1093/08
Попередній № справи 2-26/7302-2008А
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Горошко Н.П. , Дадінської Т.В.
секретар судового засідання Галайдіна Г.І.
без участі представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 18.08.08
за позовом Закритого акціонерного товариства "Охорона-Комплекс-Крим" (вул. Міллера, 4, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)
про скасування рішення
Закрите акціонерне товариство "Охорона-Комплекс-Крим" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про скасування (визнання нечинним) рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 26.05.2008 №0005612303 про застосування штрафних санкцій в сумі 290539, 00 грн.
У судовому засіданні в суді першої інстанції 18.08.2008 позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якими він просить визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 26.05.2008 №0005612303 про застосування штрафних санкцій в сумі 290539,00 грн. (аркуш справи 99).
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 серпня 2008 р. позов Закритого акціонерного товариства "Охорона-Комплекс-Крим" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим про скасування рішення було задоволено повністю. Визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 26.05.2008 № 0005612303 про застосування штрафних санкцій в сумі 290539,00грн.(аркуш справи 104-106).
Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення ухвалено без повного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для розгляду справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права України.
При цьому відповідач посилається на положення абзацу 3 пункту 2.6 Положення "Про ведення касових операцій в національній валюті України", яким визначено, що у випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій і використовування розрахункових книг в повній сумі їх фактичних надходжень в книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункових книг). Оскільки позивач проводив готівкові розрахунки із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книг, він мав діяти на підставі абзацу 3 пункту 2.6 Положення, а саме, за наявністю фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій та на їх підставі має бути здійснена ще одна операція, а саме: здійснення обліку готівкових коштів, у книзі обліку розрахункових операцій мають бути підклеєні фіскальні звітні чеки реєстратора розрахункових операцій.
У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечує, вважає, що суд першої інстанції правильно дав оцінку доводам відповідача, рішення у справі вважає обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність відповідача, визнаючи достатніми для розгляду скарги по суті наявні в матеріалах справи письмові докази.
Із матеріалів справи вбачається, що 13.05.2008 Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим проведено перевірку по контролю за здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обороту господарського об'єкту - магазину, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Мілера,4, який належить позивачу, про що складено акт №003972 від 13.05.2008.
На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим 26.05.2008 прийнято рішення № 0005612303 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 290539, 00 грн. за порушення абзацу 3 пункту 2.6 Положення "Про ведення касових операцій в національній валюті України".
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Спірним рішенням від 26.05.2008 № 0005612303 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 290539, 00 грн. за порушення пункту 2.6 абзацу 3 Положення "Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні".
Пунктами 7.1, 7.2, 7.3 статті 7 Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", яка визначає порядок контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою, передбачено, що вимоги цієї глави застосовуються під час перевірок підприємств (підприємців) органами контролю, які діють згідно із законодавством України. Періодичність проведення цих перевірок та строк, протягом якого вони здійснюються, визначають безпосередньо органи контролю. Перелік підприємств (підприємців), що підлягають зазначеним перевіркам за конкретні періоди, визначається з урахуванням обсягів здійснюваних ними операцій з готівкою. Перевірка безпосередньо за місцезнаходженням підприємства (підприємця) здійснюється на підставі документів, визначених законодавством України за певний період - квартал, півріччя, рік тощо. Відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку. У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.
Проте, поза увагою податкового органу залишився той факт, що санкції застосовані до позивача на підставі абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" № 802/2001 від 07.09.2001, відповідно до якого за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.
Пункт 2.6 Положення "Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні" визначає, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних рахункових книг). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Книгою обліку розрахункових операцій, відповідно до пункту 1 Положення, є прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
У свою чергу, оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Положення для забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу (приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків), а усі надходження і видачу готівки в національній валюті відображати у касовій книзі.
Отже, оприбуткуванням готівки в касі підприємства, яке проводить готівкові розрахунки із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (використанням розрахункової книги), є здійснення обліку такої готівки у книзі обліку розрахункових операцій (на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій або даних розрахункової книги) та відображення надходжень цієї готівки у касовій книзі підприємства.
Вказана позиція відображена також в листі Державної податкової адміністрації України № 15658/7/23-7017 від 08.08.2007, який відповідно до підпункту 4.4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" є податковим роз'ясненням і позивач, як платник податків, який діяв відповідно до вищевказаних податкових роз'яснень, не може бути притягнутий до відповідальності.
Жодна норма податкового законодавства не визначає, що не заповнення окремого розділу розрахункової книги є беззаперечним доказом не оприбуткування готівки платником податків.
Як вбачається з матеріалів справи, факт оприбуткування готівки в касі підприємства в сумі 58107,80 грн. підтверджується даними документів первинного обліку. Грошові кошти, отримані позивачем від реалізації послуг та товарів були проведені через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведеному у фіскальній режим роботи реєстратор розрахункових операцій, що підтверджується роздрукованими звітними чеками на загальну суму 58107,80 грн.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що матеріалами справи спростовують висновки відповідача про не оприбуткування готівки на суму 58107,80 грн., а не відображення суми у касовій книзі не є доказом неоприбуткування готівки, а свідчить про порушення порядку використання книг обліку розрахункових операцій, передбаченого пунктом 7.5 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 106/5297), відповідно до якого використання книги обліку розрахункових операцій, зареєстрованої на реєстраторі розрахункових операцій, передбачає наявність книги обліку розрахункових операцій на місці проведення розрахунків, де встановлено реєстратор розрахункових операцій, підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги обліку розрахункових операцій, щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.
Проте, за таке порушення Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" штрафні санкції не передбачені та до позивача відповідачем не застосовувались.
Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки, що послужили підставою до винесення спірного рішення про застосування штрафних санкцій в сумі 290539,00 грн., документально не спростував надані позивачем вимоги.
Згідно з частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій у сумі 290539,00 грн. передбачає вилучення у Закритого акціонерного товариства "Охорона-Комплекс-Крим" грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.
У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання до позивача були застосовані неправомірно фінансові санкції. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.
Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія дійшла до висновку про недоведеність відповідачем порушення позивачем вимог Положення "Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні".
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею72 цього Кодексу.
Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні, відповідають обставинам справи, тому підстав для скасування судового рішення відсутні.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим.
Разом с тим, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування (визнання нечинним) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. В постанові суд першої інстанції вказує предмет спору "про скасування рішення", але в резолютивної частині суд визнає "рішення нечинним" згідно з уточненими вимогами позивача.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17, пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.
Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Рішення суб'єкта владних повноважень - це нормативно-правові акти (акти, які поширюються на невизначене коло осіб - постанови ВРУ, акти Президента та Кабінету Міністрів України, накази міністерств, інших центральних ті місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування) та правові акти індивідуальної дії (акти застосування норм права, які поширюються на окремих осіб або на окремі ситуації.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Нормативно-правові акти - це рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються нечинними нормативно-правові акти.
Право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Правові акти індивідуальної дії - рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.
Спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - це акт індивідуальної дії.
Системний аналіз статей 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України включає наявність підстав для задоволення позовних вимог стосовно акту індивідуальної дії.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд у разі задоволення адміністративного позову приймає постанову про визнання протиправним і одночасно про скасування рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.
Приймаючи до уваги, що позивач просив суд скасувати і визнати нечинним рішення про застосування штрафних санкцій, а потім уточнив вимоги і просив визнати нечинним рішення, суд враховуючи викладене вище, вважає можливим в цій частині вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін у справі, і визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим.
Судом враховано, що вихід за межи позовних вимог у такий спосіб також не суперечить правилу, визначеному пунктом 1 частини 3 статті 105, пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі, а застосовуються виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, судова колегія вважає за необхідним, керуючись частиною 2 статті 11, пунктом 1 частини 2 статті 162, частиною 11 статті 171, пунктом 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, змінити резолютивну частину постанови щодо визнання нечинним спірного рішення, визнати протиправним та скасувати спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, резолютивна частина постанови суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись статтями 11, 162, 171, частиною 1 статті 195, пунктом 2 частини 1 статті 198, пунктом 1 частини 1 статті 201, частиною 2 статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 серпня 2008 р. змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №0005612303 від 26.05.2008 про застосування штрафних (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим в сумі 290539,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Охорона-Комплекс-Крим" (вул. Міллера, 4, м. Сімферополь, АР Крим, код ЄДРПОУ 31059473) судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис Н.П.Горошко підпис Т.В. Дадінська
З оригіналом згідно