"31" липня 2012 р. м. Київ К-27754/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С. Я.
Бим М.Є.
Гончар Л.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду касаційну скаргу Вінницької установи виконання покарань Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2009 року у справі за позовом Вінницької установи виконання покарань Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1 до Контрольно -ревізійного управління у Вінницькій області про визнання незаконною та скасування вимоги, -
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2008 року позов Вінницької установи виконання покарань Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1 задоволено. Визнано незаконною та скасовано вимогу Контрольно -ревізійного управління у Вінницькій області від 20 липня 2007 року №08-17/5155 в частині відшкодування Вінницькою установою виконання покарань (№1) ) безпідставно нарахованої, виплаченої заробітної плати зубному техніку ОСОБА_4 на суму 7,3 тис. грн.. і відповідно зайвих нарахувань до державних цільових фондів -2,6тис.грн., та нестач продуктів харчування кисломолочного сиру та кропу на загальну суму 7, 83 тис. грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення його скасувати, постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами, відповідно до п. 1.1.6.1 плану контрольно-ревізійної роботи Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій на II квартал 2007 року проведено планову ревізію з 01.01.2006р. по 31.03.2007р. використання бюджетних коштів, виділених Вінницькій установі виконання покарань УДД ПВП України у бюджетних коштів, виділених Вінницькій установі виконання покарань УДД ПВП України у Вінницькій області (№1) на здійснення виконання покарань та утримання персоналу кримінально-виконавчої служби. Ревізія проводилась з 07 травня по 17 червня 2007 року, за результатами якої складено акт про стан перевірки від 22.06.2007 року №08-23/21.
На підставі положень ст. 10 Закону України «Про державну контрольну-ревізійну службу в Україні», КРУ у Вінницькій області надіслало вимогу на адресу Управління про вжиття заходів по усуненню виявлених порушень та направлення на адресу КРУ інформації до 18 серпня 2007 року.
Не погоджуючись із висновками проведеної ревізії, що викладені в акті та вимоги, Управління №1 направило заперечення до акту ревізії від 22.06.2007 року №08-23/21 в частині відшкодування нарахованої, виплаченої заробітної плати зубному техніку ОСОБА_4 на суму 7,3 тис. грн. і відповідно зайвих нарахувань до державних цільових фондів -2, 6тис.грн., та нестач продуктів харчування кисломолочного сиру та кропу на загальну суму 7, 83 тис. грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на їх правомірність та обґрунтованість.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційним судом зазначено, що спірна вимога відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому не породжує правових наслідків для сторін та не має обов'язкового характеру.
Між тим такі висновки судами зроблено без урахування та встановлення в судовому рішенні всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»від 26.01.1993 №2939-ХІІ (із змінами та доповненнями) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Згідно п.7 ст.10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» органам державної контрольно-ревізійної служби надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того, чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суду першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративний справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач в касаційній скарзі вказує на те, що суд безпідставно проігнорував докази відповідача щодо законності їх позовних вимог та залишив їх без належної перевірки.
Матеріали справи свідчать, що зазначені обставини з посиланням на докази та вимоги закону суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, не надав їм оцінки, чим позбавив можливості суд касаційної інстанції перевірити обґрунтованість висновку судового рішення щодо законності дій позивача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, які не можуть бути усунені в суді касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Вінницької установи виконання покарань Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2009 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу ІV КАС України.
Судді: