01 серпня 2012 року м. Київ К/9991/76107/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),
Кочана В.М.,
Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області на постанову Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області (далі -Управління) про нарахування допомоги як дитині війни,
У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління про нарахування недоплаченої допомоги як дитині війни за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV (далі -Закон №2195-ІV) він має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, така допомога виплачена йому не в повному обсязі.
Постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року, позов задоволено частково. Судом зобов'язано Управління здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить їх рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію та відповідно до статті 1 Закону №2195-ІV має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону він має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 6 Закону №2195-ІV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону №2195-ІV та статтею 111 встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті Закону №2195-ІV. Тобто, з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив вказане право позивача.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що в період з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року ОСОБА_4 не мав права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено, а згодом змінено. Однак, з моменту ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправною. Тому, право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виникло у позивача лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Статтею 6 Закону №2195-ІV передбачено, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону №2195-ІV.
Посилання відповідача на положення статті 7 Закону №2195-ІV, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону №2195-ІV.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області відхилити.
Постанову Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді