"26" липня 2012 р. м. Київ К-22815/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2010р.
у справі №13/443 (2а-8802/08)
за позовом Закритого акціонерного товариства «Про Кредит Банк», правонаступником якого, в результаті проведеної реорганізації є Публічне акціонерне товариство «Про Кредит Банк (надалі -ПАТ «Про Кредит Банк»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі -СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП)
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
У серпні 2008р. позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 29.07.2008р. №0000384310/0.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 березня 2009р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2010р., позов було задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 29.07.2008р. №0000384310/0. Судові витрати в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанцій і прийняття у справі нового рішення про відмову у позові.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом на підставі направлень від 30.05.2008р. №133 та від 01.07.08р. №171 проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005р. по 31.03.2008р. відповідно до затвердженого плану - графіку документальних перевірок суб'єктів господарювання на травень 2008р., за результатами якої складено акт від 21.07.2008р. №415/43-10/21677333.
Висновками перевірки встановлено порушення п. 5.1, п.п.5.4.6 п.5.4, п.5.4, п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5, п.п.8.1.1 п.8.1, п.п.8.2.2 п.8.2, п.п8.3.2 п.8.3, п.п.8.4.1 п.8.4, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим прийнято оскаржуване рішення.
Зокрема, вказано, що в порушення п. 5.1., п.п.5.4.6. п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено валові витрати на суму 31943,43грн. по сплаченим страховим платежам з поліпшення орендованих основних засобів.
Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договорів оренди та суборенди приміщень передбачено право позивача, як орендаря (суборендаря), на здійснення поліпшень орендованих приміщень, а також право на залишення за орендарем (суборендарем) таких поліпшень після припинення дії договорів оренди (суборенди) без компенсації їх вартості власнику об'єктів оренди (договори оренди зазначені в акті перевірки наявні в матеріалах справи).
Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Визначення поняття майно надано ст.139 Господарського кодексу України, а отже майно - сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
При цьому, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181, визначено, що затрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.
Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. № 92, для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби та інші необоротні матеріальні активи.
З аналізу наведених норм випливає, що самі поліпшення орендованого майна також мають статус майна і належать на праві власності орендарю (наймачу) у вигляді права власності на речі (відокремлювані поліпшення) чи на майнові права (право на компенсацію вартості невідокремлюваних поліпшень) і такі затрати відображаються у балансі як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів, які класифікуються як основні засоби.
Отже, позивач здійснив страхові платежі по поліпшенню орендованих засобів (приміщень) на виконання укладених між позивачем та ЗАТ «УАСК «АСКА»договорів страхування №7006975 від 29.06.2005р., №7068031 від 29.06.2006р., №7126713 від 27.06.2007р., №7126899 від 30.08.2007р. і з посиланням на п.п. 5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включив такі витрати на суму 31943,43грн. до валових витрат відповідного періоду.
Також, в акті перевірки вказано про порушення пп.8.4.1. п.8.4. ст.8. з урахуванням вимог п.п.5.3.3. п.5.3. ст.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.2. п.7.4. ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»через віднесення до балансової вартості основних фондів ІІ групи придбані автомобілі з урахуванням податку на додану вартість.
Згідно приписів п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку під час придбання легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання (ч.І п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Натомість, ч. 3 п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обумовлено, що у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, у разі, коли платник податків, зареєстрований платником ПДВ, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються ПДВ та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, вправі здійснити одну з двох дій стосовно ПДВ, сплаченого у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг) - або включити його до валових витрат або збільшити на суму цього податку балансову вартість відповідної групи основних фондів (за умови, що сума такого ПДВ не включена до складу податкового кредиту платника податку).
Приймаючи до уваги, що позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість і одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, і о слуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, придбані автомобілі використовуються у господарській діяльності позивача, а отже, збільшенння на суму ПДВ балансової вартості придбаних позивачем автомобілів є правомірним.
Стосовно встановленого в ході перевірки порушення позивачем в частині віднесення до ІІІ групи основних фондів «системи охоронно - пожежної сигналізації», «системи охоронної сигналізації»та «системи відео-спостереження», які встановлювались у приміщенні банку та до ІV групи основних фондів «комутатори», «маршрутизатори», «джерела безперебійного живлення»та «міні АТС», судами встановлено наступне.
Відповідно до норм національного Положення (стандарту) 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92 - об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
У випадку, коли один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.
Відповідно до п.п.8.2.2. п. 8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група ІІ автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група ІІІ - будь-які інші основні фонди, не включені до груп І, ІІ і ІV; група ІV - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Таким чином, з аналізу зазначених норм суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що системи охоронно-пожежної сигналізації, охоронної сигналізації та відео-спостереження - це окремі основні фонди, які не мають ознак нерухомості, є рухомим майном, мають кардинально інше цільове призначення і можуть бути демонтовані та встановлені в іншому будь-якому об'єкті з подальшим функціонуванням за своїм призначенням без втрати первісної функціональності. Тому вони не можуть бути класифіковані як структурні компоненти чи передавальні пристрої будівель, де вони встановлені у розумінні п.п.8.2.2. п. 8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже правильно віднесені позивачем не до І групи основних фондів, а, враховуючи їх вид та функціональне призначення, до ІІІ групи. Щодо комутаторів, маршрутизаторів та джерел безперебійного живлення, які є складовою частиною не будівель чи споруд, а комп'ютерної мережі Банку, яка являє собою єдиний комплекс компонентів, а саме: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, тому віднесення позивачем названих об'єктів до ІV групи основних фондів є правомірним.
Отже, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків -залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2010 року та постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 березня 2009 року -залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ М.І. Костенко
___________________ С.Е. Острович
Суддя Н.Є. Маринчак