"24" липня 2012 р. м. Київ К/9991/19821/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Бим М.Є., Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області (далі -УПФ-1) про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Донецького окружного апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року,
встановив:
Постановою Донецького окружного апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2007 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФ-1 про визнання неправомірною відмови в перерахунку та виплаті передбачених статтями 54 та 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон № 796-ХІІ) відповідно державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю позивача, в розмірах, установлених цими нормами, та зобов'язано відповідача здійснити такі перерахунок і виплату з 1 листопада 2006 року з наступним перерахунком у відповідності до змін законодавства та встановлення нових розмірів прожиткових мінімумів для непрацюючих громадян.
16 грудня 2011 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області (далі -УПФ-2) на підставі статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) надати суду звіт про виконання рішення цього суду від 19 липня 2007 року та вжити заходів до виконання судового рішення. Зазначив, що із грудня 2008 року у зв'язку зі зміною місця проживання його переведено на пенсійний облік до УПФ-2 - правонаступника УПФ-1 у відносинах позивача з місцевими органами Пенсійного фонду України. Вважає, що невиконанням судового рішення від 19 липня 2007 року УПФ-2 порушено положення статей 3, 46, 58, 124 Конституції України та рішень Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 29 листопада 2008 року № 26-рп/2008.
Ухвалою Донецького окружного апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року, в задоволенні заяви відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати їхні ухвали та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм права, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Статтею 267 КАС, про виконання вимог якої йдеться в заяві, врегульовано здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Згідно з частиною першою цієї норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відповідно до положень частини першої статті 267 КАС розглянув заяву позивача з аналізом стану виконання судового рішення цього суду від 19 липня 2007 року в аспекті змін чинного законодавства щодо предмету спору і не знайшов підстав для зобов'язання УПФ-2, який не є боржником за рішенням, подати звіт про виконання судового рішення, про що постановив умотивовану ухвалу.
Апеляційний суд, перевіривши правильність висновку суду першої інстанції, теж умотивовано погодився з ним.
Відповідно до вимог статті 220 КАС суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм процесуального права. Доводи ОСОБА_4, наведені ним у касаційній скарзі, перевірено в повному обсязі апеляційним судом. Посилання в касаційній скарзі на порушення положень норм Конституції України та рішень Конституційного Суду України стосуються змісту постанови суду першої інстанції від 19 липня 2007 року та змін чинного законодавства та не впливають на вирішення судом першої інстанції питання, порушеного в заяві.
Підстави для скасування постановлених судами судових рішень, оскаржених ОСОБА_4, відсутні.
Керуючись статтями 220, 222-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, ухвалу Донецького окружного апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року -без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього судового рішення.
Судді
Суддя О.В. Гашицький