"17" липня 2012 р. м. Київ К/9991/90562/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороза В.Ф.,
секретар судового засідання - Паламарчук А.А.,
за участю Корчагіна М.П. (представник відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом першого заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Фонд) до Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»(далі також -ВАТ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ВАТ на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року,
встановив:
У поданій до суду в травні 2011 року в інтересах Фонду позовній заяві перший заступник прокурора Сумської області просив стягнути з ВАТ на користь Фонду адміністративно-господарські санкції в сумі 522174,30 гривні, нараховані відповідно до статті 20 Закону Української РСР від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Закон № 875-XII) за незабезпечення працевлаштування інвалідів у кількості згідно з нормативом, встановленим цим Законом, та 4072,90 гривні пені за несвоєчасну сплату зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 30 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Фонду адміністративно-господарські санкції в розмірі 455452,11 гривні та пеню в розмірі 3552,53 гривні.
У касаційній скарзі ВАТ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове -про відмову у задоволенні позову. Зокрема, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про факт господарського правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів, оскільки, як на тому наполягає ВАТ, ним було вжито всіх можливих заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до вимог законодавства.
У судовому засіданні представником ВАТ касаційну скаргу підтримано.
Перевіривши, в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального закону, правильність правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.
Відповідно до частин першої та третьої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, -у кількості одного робочого місця (частина перша). Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя).
Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 181 Закону № 875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Суди попередніх інстанцій при розв'язанні цього спору виходили з того, що станом на 2010 рік згідно з вимогами частини першої статті 19 Закону № 875-XII відповідач виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу Підприємства мав створити робочі місця та працевлаштувати 91 інваліда, проте фактично працевлаштовані 76 осіб-інвалідів. Водночас відповідачем не було належно виконано вимоги частини четвертої статті 20 Закону № 875-XII та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814). Зокрема, відповідач тільки у грудні 2010 року поінформував Фонд про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Тому, дійшов висновку суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за робочі місця незайняті інвалідами з його вини, а також пеню за несвоєчасну сплату цих коштів.
Висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово у 2010 році звертався до Сумського міського центру зайнятості з інформацію про наявність вакантних місць на підприємстві для інвалідів, а також повідомляв про можливість працевлаштувати на підприємстві інвалідів згідно з доданим переліком професій та посад Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради та Сумську міську громадську організацію інвалідів «Доля».
Відповідно до положень статті 218 Господарського кодексу України, встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, оскільки основним заходом забезпечення права інваліда на роботу є безпосереднє його звернення до підприємства та/або державної служби зайнятості, суди при вирішенні питання щодо вини Підприємства у вчиненні правопорушення у сфері господарювання мали з'ясувати, чи були факти відмови Підприємства у прийнятті на роботу інваліда, який звернувся безпосередньо до підприємства або через державну службу зайнятості. Також суди повинні уточнити, які і чи всі заходи, залежні від Підприємства, були вжиті останнім щодо забезпечення нормативної кількості працевлаштування інвалідів на підприємстві, а також чи можливо за видом діяльності підприємства та характером роботи на ньому (важкість, складність, шкідливість) створити нормативну кількість робочих місць для інвалідів.
Судами попередніх інстанцій зазначені обставини справи були залишені поза увагою, що є порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. З огляду на положення частини другої статті 227 КАС України допущення такого порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій є підставою для скасування їхніх рішень.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом першого заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені скасувати і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.
Судді