"24" липня 2012 р. м. Київ К/9991/58006/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Бим М.Є., Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області (далі також -Управління) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання здійснити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2011 року,
установив:
Громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся в лютому 2011 року до суду з цим позовом, вимагаючи визнати протиправним і скасувати рішення відповідача в його повідомленні від 13 жовтня 2009 року № 17-9-1852 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язати Управління прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 12 Закону України від 21 червня 2001 року № 2557-ІІІ «Про біженців» (далі -Закон № 2557-ІІІ).
У позовній заяві позивач зазначав, що не володіє в достатній мірі українською мовою, наразі не має інших офіційних документів про особу (крім виданої йому довідки про звернення до суду), тому позбавлений можливості як оформити доручення на представництво його інтересів у суді, так і працевлаштуватися; з огляду на зумовлені останньою обставиною скрутні фінансові умови не спроможний оплатити послуги перекладача. Відповідачем не виконано вимогу останнього абзацу статті 12 Закону № 2557-ІІІ щодо обов'язкового роз'яснення в повідомленні про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця порядку оскарження рішення. Посилаючись на наведене, позивач зазначав, що позбавлений можливості користуватися встановлений положеннями статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС, Кодекс) правом на правову допомогу при реалізації права на справедливий суд просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення з цим адміністративним позовом до суду та поновити його.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2011 року, позов залишено без розгляду з мотивів подання його після закінчення строків, установлених законом, та відсутності підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
Судом касаційної інстанції за заявою позивача поновлено пропущений ним з поважної причини строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах, визначених статтею 220 КАС, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою цієї ж норми КАС (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у спорах цієї категорії було встановлено річний строк із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 Кодексу (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягала одна із сторін. Однак якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа підлягала до розгляду і вирішенню в порядку, встановленому відповідними положеннями КАС.
Наведені норми КАС (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та постановлення судами попередніх інстанцій оскаржених позивачем ухвал) інакше врегульовують питання як щодо строку звернення з адміністративним позовом до суду (зокрема для звернення з адміністративним позовом до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у спорах цієї категорії встановлено шестимісячний строк із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), та і щодо наслідків пропуску особою цього строку (згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала).
Подавши цей позов до суду 24 лютого 2011 року, позивач пропустив встановлений статтею 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду з оскарженням рішення відповідача, прийнятого у 2009 році.
Однак суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин, пов'язаних із поданням позивачем цього позову до суду, в тому числі доводів, наведених ним у позовній заяві в обґрунтування поважності причин пропуску строку для звернення. Тому висновок судів попередніх інстанцій слід вважати передчасним.
Зокрема, в повідомленні від 13 жовтня 2009 року № 17-9-1852 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, ксерокопію якого додано до позовної заяви (а.с. 7) викладено інформацію про можливість оскарження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця до суду в установленому порядку з посиланням на статтю 16 Закону № 2557-ІІІ без роз'яснення власне порядку оскарження рішення. Ксерокопія документа містить запис «Отримав 14.10.09 р. Права і обов'язки розумію»з підписом. Наведене не свідчить про роз'яснення позивачеві строку і порядку оскарження рішення відповідача.
Позивачем заявлено про недостатнє розуміння української мови, та скрутний фінансовий стан, що перешкодило зверненню з позовом у встановлений законом строк, оскільки він не мав можливості скористатися послугами перекладача для вивчення наданих йому документів та підготовки позову. Суддя-доповідач у першій інстанції, обґрунтувавши висновок про визнання неповажною цієї причини пропуску строку звернення позивача з позовом до суду тим, що таку допомогу надає суд при встановленні такої необхідності, водночас не з'ясовував таку необхідність. Посилання в тексті ухвали на попередні судові рішення у зв'язку з намаганнями позивача реалізувати право на судовий розгляд цього спору суперечать роз'ясненню в абзаці другому резолютивної частини цієї ж ухвали про залишення позовної заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до адміністративного суду в загальному порядку.
Зрештою, слід взяти до уваги, що право на судовий захист, якого просить позивач, є важливішим, ніж встановлені державою процесуальні особливості реалізації ним цього права. Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини»наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
З огляду на наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані ухвали на підставі частини першої статті 227 КАС підлягають до скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії розгляду та вирішенню в установленому відповідними положеннями КАС питання про відкриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання здійснити певні дії ї скасувати та направити цю справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.
Судді